Справа №:755/12961/22
"20" березня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності фізичної особи, -
14.12.2022 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності фізичної особи, у якій позивачка просить:
- визнати недостовірною та такою, що порушує права позивачки на повагу до її честі та гідності інформацію, зазначену відповідачем у клопотанні про приєднання доказів в справі №910/12593/21, поданого ним 25.11.2022 року до Господарського суду м. Києва: « ОСОБА_1 займається протиправною перереєстрацією (рейдерством) підприємств, фальшуванням та підробкою документів, а також займається підробкою довіреностей на представництво інтересів»; «гр. ОСОБА_1 - це шахрайка з рецидивом злочинних епізодів, яка тривалий час ошуковуває своїх жертв, використовуючи підроблені документи, фальшування, «чорних реєстраторів», а також підкуп і хабарництво в системі правоохоронних органів», а також інформацію зазначену відповідачем у доповненнях до пояснень по суті справи у цивільній справі №755/12310/21, поданих ним 28.11.2022 року до Дніпровського районного суду м. Києва: « ОСОБА_1 - це аферистка, яка ретельно спланувала свої протиправні дії з стягнення неіснуючого боргу поєднаного з заволодінням майном ОСОБА_3 , прикриваючи свій злочин під виглядом цивільно-правових відносин»; «гр. ОСОБА_1 - це аферистка з рецидивом злочинних епізодів, яка тривалий час ошукує своїх жертв, використовуючи підроблені документи, фальшування, «чорних реєстраторів», а також підкуп і хабарництво в системі правоохоронних органі»;
- зобов'язати відповідача спростувати поширену відносно позивачки недостовірну інформацію, шляхом опублікування в газеті «Урядовий кур'єр», за власний рахунок, протягом одного місяця з дня набрання рішенням суду у цій справі законної сили, інформації про допущені ним порушення немайнових прав позивачки, а саме, вступну та резолютивну частину ухваленого у цій справі судового рішення;
- стягнути з відповідача на користь позивача понесені останньою судові витрати у вигляді судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що з 07.09.2021 року у провадженні Господарського суду м. Києва знаходиться справа №910/12593/21 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ПП «Консул-Партнер», треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання застави припиненою, визнання рішення загальних зборів та статуту недійсними, скасування реєстраційної дії. У ході розгляду вказаної справи третьою особою у справі ОСОБА_2 25.11.2022 року до суду було подано клопотання про приєднання доказів, зі змісту якого вбачається наступне. В абзаці 4 на аркуші 6 вказаного клопотання ОСОБА_2 зазначає: «З протоколів негласних слідчих (розшукових) дій з'ясувалося також, що ОСОБА_1 займається протиправною перереєстрацією (рейдерством) підприємств, фальшуванням та підробкою документів, а також займається підробкою довіреностей на представництво інтересів». Крім того, у абзаці 6 аркушу 7 клопотання ОСОБА_2 зазначає: «Без будь-яких припущень і з повною відповідальністю за свої слова і пояснення я стверджую, що гр. ОСОБА_1 - це шахрайка з рецидивом злочинних епізодів, яка тривалий час ошуковуває своїх жертв, використовуючи підроблені документи, фальшування, «чорних реєстраторів», а також підкуп і хабарництво в системі правоохоронних органів». Окрім вказаної судової справи з 30.07.2021 року у провадженні Дніпровського районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа №755/12310/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. У ході розгляду вказаної справи третьою особою у справі ОСОБА_2 28.11.2022 року до суду було подано доповнення до пояснення по суті справи №755/12310/21, зі змісту якого вбачається наступне. У абзаці 4 аркушу 1 вказаного доповнення ОСОБА_2 зазначає: «Так, під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій НС(Р)Д, що були проведені у кримінальному провадженні №12018100090010073, з яким влітку 2020 року випадково був ознайомлений директор підприємства ПП «Консул-Партнер» ОСОБА_6 , а згодом і я особисто, стало очевидним, що ОСОБА_1 - це аферистка, яка ретельно спланувала свої протиправні дії з стягнення неіснуючого боргу поєднаного з заволодінням майном ОСОБА_3 , прикриваючи свій злочин під виглядом цивільно-правових відносин». Крім того, у абзаці 3 аркушу 4 доповнення ОСОБА_2 зазначає: «Без будь-яких припущень і з повною відповідальністю за свої слова і пояснення, під якими підписуюсь особисто, я стверджую, що гр. ОСОБА_1 - це шахрайка з рецидивом злочинних епізодів, яка тривалий час ошуковуває своїх жертв, використовуючи підроблені документи, фальшування, «чорних реєстраторів», а також підкуп і хабарництво в системі правоохоронних органів». Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки i слова, на вільне вираження своїх поглядів i переконань. Разом з тим, згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та Законів України, не посягати права і свободи, честь i гідність інших людей. Як роз'яснено в п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 №1, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформую та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Відповідно до ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, а також недоторканості своєї честі, гідності та ділової репутації. Відповідно до частини четвертої ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної i моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Згідно положень ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації У відповідності до п. 15 Постанови при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Позивачка вважає, що відповідачем у ході розгляду вищезазначених судових справ відносно неї було поширено неправдиву та недостовірну інформацію, яка ганьбить її честь та гідність, порушує її особисті немайнові права, що виявляється у наступному. Так, відповідно до положень ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Аналогічні за змістом положення містить ч. 1 ст. 182 ЦПК України. Подані до суду ОСОБА_2 , як третьою особою у зазначених справах, вищевказані документи є його заявами з процесуальних питань, у яких наведено вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування, тобто, відображено власну позицію, як щодо суті спору, так і щодо змісту відповідних заяв та клопотань інших учасників справи. Внаслідок подання до суду ОСОБА_2 вказаних документів, наведена в них інформація стала відома як складу суду, який безпосередньо здійснює розгляд зазначених справ у суді першої інстанції, так і з великою ймовірністю стане відома складу суду інших судових інстанцій, а також учасникам справи та їх представникам. Позивачка вказує, що зазначена відповідачем у поданих до суду документах інформація є неправдивою та недостовірною, оскільки позивачка ніколи не була учасницею кримінальних проваджень, у яких би мала статус підозрюваної та обвинуваченої, остання ніколи не притягувалася до кримінальної відповідальності за вчинення будь-яких злочинів, у тому числі за рейдерство, хабарництво, підробку документів, корисливі злочини та злочини проти власності тощо. Кримінальне провадження №12018100090010073 від 03.09.2018 року, рамках якого, як стверджує відповідач, здійснено негласні слідчі (розшукові) дії, внаслідок яких була здобута певна інформація, не стосується позивачки, яка у даному кримінальному провадженні не має жодного процесуального статусу. Між тим, сам відповідач та колишній директор ПП «Консул-Партнер» ОСОБА_6 , про якого відповідач згадує у поданих документах, у кримінальному провадженні №12018100090010073 від 03.09.2018 року, яке перебуває на розгляді Бориспільського міськрайонного суду Київської області (справа №753/1388/21) є обвинуваченими, яким інкримінується вчинення низки тяжких кримінальних злочинів, серед яких ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 190 КК України. Відповідно до ч. 2 ст. 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності. Згідно абзацу 5, 6 п. 15 Постанови недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) i яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Тобто для визнання інформації негативною, а відтак недостовірною, та покладення на відповідача обов'язку довести протилежне, достатньо щоб позивач вважав, що інформація порушує його немайнові права. Згідно п. 19 Постанови вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи є оціночним судженням. Позивачка вважає, що інформація, поширювана відповідачем щодо неї по-перше, ганьбить її як фізичну особу та має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення нею кримінального закону, загальновизнаних правил співжиття, прийнятих у суспільстві вимог та принципів етики і моралі, а отже, є такою, що порушує немайнові права позивачки, по-друге, не є оціночним судженням, а обов'язок доказування її достовірності покладається на відповідача. У відповідності до п. 4 Постанови чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної бiопсихосоцiальної цінності, з честю пов'язується позивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро i зло. Поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідача до позивачки, що в свою чергу впливає на зниження цінності її особи. Також поширенням вказаної інформації відповідач створив негативну соціальну оцінку особи позивачки в очах оточуючих, порушивши її честь та гідність. З урахуванням наведеного позивачка вважає, що поширенням недостовірної інформації щодо позивачки, відповідачем завдано шкоди немайновим інтересам, оскільки порушено її честь та гідність. Визначаючи спосіб захисту порушених прав, позивачка виходить того, що відповідно до ч. 7 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена, при цьому, останньою враховані роз'яснення Верховного Суду України, викладені в п. 5, 24 Постанови, в саме: при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною i спростовується особою, яка її поширила; задовольняючи позов, суд повинен у резолютивний частині рішення зазначити, чи було порушено особисте немайнове право особи, яка саме інформація визнана недостовірною та порочить гідність, честь чи ділову репутацію позивача, а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права. Якщо суд ухвалює рішення про спростування поширеної недостовірної інформації, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту. У судовому рішенні також має бути зазначено строк, у межах якого спростування повинно бути оприлюднено. Відповідно до п.п. 3, 5 Постанови вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, недоторканість дулової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так i спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до ст. 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відноситься, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК) тощо. При цьому суди повинні враховувати, що при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною.
Ухвалою суду від 20.12.2022 року відкрите провадження у справі, призначений розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.
20.02.2023 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає заявлених до нього позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що підставою для позову слугують відомості, отримані відповідно до норм чинного кримінального процесуального законодавства з матеріалів -негласних слідчих (розшукових) дій зі зняття інформації з транспортної телекомунікаційної мережі щодо номеру мобільного зв'язку НОМЕР_1 , а також мобільного терміналу (IMEI) № НОМЕР_2 , та яким дана оцінка відповідачем як учасником двох судових справ, одна з яких розглядаються у порядку господарського, інша - цивільного судочинства. Дані матеріали НСРД використовуються у вказаних судових справах Власенком В.В. як докази на підтвердження обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень, та які додаються i до цього відзиву. 28.08.2017 року між цивільною дружиною відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір позики. Укладанню вказаного договору передували наступні обставини. В червні-липні 2017 року до ОСОБА_2 звернувся громадянин ОСОБА_7 з проханням надати йому позику в розмірі 150-200 тисяч доларів США. ОСОБА_2 відмовив ОСОБА_7 , так як таких коштів у нього було. Не дивлячись на це ОСОБА_7 продовжував наполегливо просити у ОСОБА_2 гроші, розповідаючи про відкриття бізнесу у Чехії з виробництва цигарок під власною торговою маркою. ОСОБА_2 розуміючи, як важливо фінансування проекту на кінцевій стадії i багато може виникнути непередбачених витрат, що виходять за межі запланованого бюджету запуску будь-якого бізнесу, все ж виявив бажання допомогти йому. З огляду на те, що у ОСОБА_2 не було коштів для надання їх у позику ОСОБА_8 , останній запропонував знайти людину, яка надасть під заставу позику. Відсотки за користування чужими грошовими коштами ОСОБА_7 зобов'язувався сплачувати особисто. ОСОБА_7 запевняв, що кошти потрібні терміново, оскільки виробництво просто не запуститься. В решті решт ОСОБА_7 вмовив ОСОБА_2 закласти належне сім'ї ОСОБА_9 майно в короткотривалу заставу і виступити поручителем, отримавши кошти для нього у ОСОБА_1 . В порядку забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_10 перед ОСОБА_1 , ОСОБА_7 організував укладання договору позики між ОСОБА_3 , як позичальником, та ОСОБА_1 , як позикодавцем, за яким ОСОБА_3 нібито отримала 5491100,00 грн., що є еквівалентом 215000 доларів США, які одразу були передані ОСОБА_8 . Згодом були укладені договори про внесення змін та доповнень до договору. Окрім того, в порядку забезпечення виконання даного зобов'язання між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав ПП «Консул-Партнер», в якому зазначено, що ОСОБА_11 в користь ОСОБА_1 відчужено 43% належної їй частки статутного капіталу, а також укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки та договір про внесення змін (доповнень) до договору іпотеки від 20.03.2018, за якими ОСОБА_3 передано ОСОБА_12 в іпотеку дві земельних ділянки та житловий будинок. Відповідач вказує, що таким чином договір позики був укладений не з метою надання грошей у борг ОСОБА_13 , а з метою забезпечення нею як майновим поручителем обов'язку ОСОБА_10 , реального боржника за зобов'язанням позики, повернення отриманих у борг грошей ОСОБА_12 . Згодом ситуація, що склалася, була використана з шахрайською метою - безпідставно заволодіти майном ОСОБА_3 . Станом на сьогоднішній день на розгляді судів перебувають кілька справ: Шевченківським районним судом міста Києва розглядається справа №761/26499/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_14 i ОСОБА_2 , зокрема про визнання недійсним договору позики; на розгляді Північного апеляційного господарського суду перебуває справа №910/12593/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ПП «Консул-Партнер», треті особи - ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , про визнання застави припиненою, визнання рішення загальних зборів та статуту недійсними, скасування реєстраційної дії; в провадженні Дніпровського районного суду міста Києва знаходиться справа №755/12310/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором позики. 31.08.2020 р. у зв'язку з описаними обставинами отримання позики від ОСОБА_1 в користь ОСОБА_10 за майнового поручительства ОСОБА_3 , які, як з'ясувалося у подальшому, свідчать про наявність заздалегідь продуманого шахрайського умислу на заволодіння майном ОСОБА_3 , остання звернулася до Дарницького управління поліції ГУ НПУ у м. Києві з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Станом на сьогоднішній день за цим зверненням Солом'янським УП ГУНП у м. Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12020105020001062 за ознакам вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 KК України, у якому ОСОБА_3 має статус потерпілої. Позивачка стверджує, що відповідач розповсюдив про неї неправдиві відомості, конкретний перелік цих відомостей позивачка вбачає у доводах, які наводилися у процесуальних документах ОСОБА_2 на підтвердження його вимог, заперечень, заяв та клопотань під час розгляду господарським судом міста Києва та Дніпровським районним судом м. Києва господарської та цивільної справи за участю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та його цивільної дружини ОСОБА_3 . Вказані доводи, по підставам позивача, підлягають спростуванню не у рамках розгляду цих господарської та цивільної справ, у яких вони наводились, а у рамках окремого провадження за заявленим у цій справ позовом, та у самостійно визначений позивачем спосіб, який вказаний у тексті позову. Вказані відомості, на думку позивача, не тільки не відповідають дійсності, а й сприйняті позивачкою як такі, що порочать її честь та гідність. Наведені у тексті позовної заяви висловлювання відповідача у своєму переважному обсязі не є відомостями взагалі. Дані висловлювання ОСОБА_2 як учасника відповідних судових проваджень є його оцінкою поведінки конкретної фізичної особи, яка призвела до ситуації, що є предметом розгляду вищевказаних господарської і цивільної справ, які розглядаються господарським судом міста Києва та Дніпровським районним судом м. Києва. Цією особою є: ОСОБА_1 , яка на думку (переконання) ОСОБА_2 , шахрайським шляхом заволоділа належним родині ОСОБА_15 майном, та продовжує це робити. Така оцінка є беззаперечним i невід'ємним його правом, як і будь-якого іншого громадянина України, адже статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки i слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Відповідач стверджує, що його висловлювання, які вимагає спростувати позивач, є його власною думкою щодо того, у який спосіб ОСОБА_1 заволоділа належним родині ОСОБА_15 майном, та продовжує це робити, які риси особистості позивачки призвели до виникнення цієї ситуації, що саме слугувало мотивацією для позивачки відносно її намірів позбавити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належного їм на праві власності майна, сформованою в силу переконань, життєвого досвіду та досвіду роботи, також особистого спілкування з позивачем. Думку особи з приводу інших суб'єктів, подій i явищ неможливо спростувати судовим рішенням, оскільки така думка формується на підставі внутрішніх переконань цієї особи. З такою думкою (оцінкою) можливо лише погодитись чи не погодитись. Доведення поважності, обґрунтованості та суттєвості доводів, міркувань, чи навпаки, їх недостовірності, безпідставності та не суттєвості під час розгляду цивільних (господарських) справ здійснюється у передбачені ЦПК (ГПК) України способи, а не шляхом подачі окремого позову про спростування відомостей. Під час розгляду справи №910/12593/21 ОСОБА_2 давав показання як свідок, а у справі №755/12310/21 - надав письмові пояснення та буде виступати зі вступним словом. Отже щонайменше у справі №910/12593/21 ОСОБА_2 був попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань. Таким чином, висловлювання, з якими не згоден позивач, використовуються ОСОБА_2 як підстава його вимог та заперечень у справах, що розглядаються у порядку - господарського та цивільного судочинства. Всі висловлювання стосовно позивача подаються у вищевказаних судових провадженнях у встановлений процесуальним законом спосіб та таким чином, що у реципієнтів цих висловлювань не виникає ні найменших сумнівів відносно того, що діям ОСОБА_1 дається суб'єктивна (тобто така, яка надана виключно ОСОБА_2 ) оцінка, з якою абсолютно не обов'язково погоджуватись. Діючі в Україні закони не забороняють громадянам робити припущення по відношенню до інших громадян, подій i явищ на побутовому рівні i навіть під час здійснення правосуддя (виключенням з цього є лише заборона постановляти на підставі припущень судові рішення). Наприклад, на достатньо обґрунтованих припущеннях може бути заявлено відвід судді. Як зазначено у п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 р. №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі, або які існували, відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Висловлювання ОСОБА_2 , які позивач просить суд спростувати, переважно не містять будь-якої інформації про події та явища і не спрямовані на доведення до їх реципієнтів відомостей про певні події та явища. Дані висловлювання - це суб'єктивний аналіз ОСОБА_2 обставин цивільної та господарської справи, а також матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, отриманих у кримінальному провадженні. Зазначені у процесуальних документах ОСОБА_2 висловлювання не носять характер негативної інформації про особу у розумінні статті 277 ЦК України, тобто не є висловлюваннями, які містять фактичні дані, а є виключно оціночними судженнями. У п. 19 Постанови зазначено, що відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. В цьому ж пункті далі зазначається, що оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів i недоліків як вираження суб'єктивної думки i поглядів відповідачів, чим, власне кажучи, i є спірні у справі висловлювання, не можливо перевірити на предмет їх відповідності дійсності, оскільки, як вже зазначалось вище, вони сформовані на основі ОСОБА_2 внутрішнього переконання. З огляду це i спростувати їх неможливо через неможливість судового впливу на чинники, які формують внутрішнє переконання особи, відтак - такі судження за жодних обставин не можуть бути предметом судового захисту особи, яка з цілком зрозумілих причин не згодна з критичною оцінкою своїх дій. Такий підхід, як зазначає далі Пленум Верховного суду України, базується на відповідний прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини та безпосередньо витікає з положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини i основоположних свобод. Спірні у справі оціночні судження, були висловлені ОСОБА_2 у максимально коректній формі та у формі належним чином оформлених процесуальних документів. Брутальної, принизливої чи непристойної форми подачі цих висловлювань (на відміну від висловлювань ОСОБА_1 , зафіксованих у матеріалах НСРД), ним допущено не було. Відповідач вважає, що направленістю заявленого у справі позову є не захист суб'єктивного права позивачки, а вплив на перебіг розгляду інших цивільних, господарських та кримінальних справ, в рамках яких вирішуються майнові спори між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Також позов є спробою безпідставного збагачення адвоката Сiкачова С.М. за рахунок ОСОБА_2 . Звичайна критика та аналіз її висловлювань, зафіксованих в матеріалах НС(Р)Д, була сприйнята позивачкою, як зазіхання на її честь та гідність, у тому числі через те, що суб'єктивна оцінка її честі та гідності і вартості наданої їй адвокатом «професійної правничої допомоги» явно завищена. У п. 17 Постанови зазначено: Інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом. Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів. Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі. Якщо ж недостовірну інформацію було поширено в ході розгляду іншої справи зазначеними вище учасниками процесу відносно інших осіб, які не були учасниками процесу, то ці особи, якщо вони вважають, що така інформація порушує їх особисті немайнові права, вправі звернутися до суду за захистом своїх прав у порядку, передбаченому процесуальними кодексами. На переконання відповідача, заявлений у справі позов повністю суперечить даним керівним роз'ясненням Верховного Суду України. Крім того, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, зокрема - щодо публікації судового рішення у газеті «Урядовий кур'єр», не передбачений законом. Ознайомившись з позовною заявою та доказами з точки зору належності та допустимості, а в сукупності доказів з точки достатності i взаємозв'язку, відповідач вважає, що позов задоволенню не підлягає через необґрунтованість позовних вимог, та неможливість спростування доводів сторони цивільного i господарського судового провадження в іншому провадженні шляхом подачі окремого позову про спростування відомостей.
22.02.2023 року до суду надійшла відповідь на відзив зі змісту якої вбачається, що позивач підтримує раніше заявлені позовні вимоги у повному обсязі та додатково зазначає, що висловлена у письмовому вигляді особисто відповідачем інформація щодо позивачки, яка на переконання останньої, порушує її особисті немайнові права, не є предметами позовів у справах №910/12593/21 та №755/12310/21, яка у процесі їх розгляду підлягає доказуванню або ж спростуванню сторонами, i якій суд має надавати правову оцінку. Виходячи з суб'єктного складу сторін, зазначених вище судових справ, ОСОБА_2 в них не має статусу позивача або відповідача, а є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача (відповідача), а тому, відповідно, не має доводити обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, оскільки відповідний процесуальний закон такий обов'язок покладає на сторони спору. Як зазначено ОСОБА_2 у процесуальних документах, які були подані до відповідних судів, на підтвердження своїх доводів, ним використані матеріали НСРД, при цьому у відзиві на позов останній посилається на кримінальне провадження №12020105020001062 відкрите за заявою ОСОБА_16 про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 190 КК України щодо заволодіння шляхом обману належними їй корпоративними правами ПП «Консул-Партнер». Втім, з поданих відповідачем до судів процесуальних документах: клопотанні про приєднання доказів у справі №910/12593/21 від 25.11.2022 року та доповненні до пояснень по суті справи у цивільній справі №755/12310/21 від 28.11.2022 року, вказані НСРД здійснювалися не у кримінальному проваджені №12020105020001062 від 10.09.2020 року, на яке відповідач посилається у відзиві на позов, та у якому він не має жодного процесуального статусу, а у кримінальному провадженні №12018I00090010073 від 03.09.2018 року. На даний час, у кримінальному провадженні №2020105020001062 від 10.09.2020 жодній особі про підозру не повідомлено. Разом з тим, обвинуваченими у кримінальному провадженні №12018100090010073 від 03.09.2018 року, яке з 17.08.2021 року перебуває на розгляді Бориспільського міськрайонного суду Київської області (справа №753/1388/21), є сам відповідач та ще шість осіб. Норма ч. 1, ст. 254 КПК України прямо забороняє розголошення інформації, отриманої в результаті здійснення НСРД, особами, яким це стало відомо, з огляду на що надані відповідачем матеріали НСРД, не можуть вважатися належними доказами. Крім того, невідомо чи відповідає наведена у поданих відповідачем до суду процесуальних документах стенограма цього запису його оригіналу, за допомогою якого технічного засобу були здійснені ці записи, кому належать голоси на них, та яким чином вони ідентифіковані. Позивачка вказує, що вона у кримінальних провадженнях №12020105020001062 та №12018100090010073 не має жодного процесуального статусу. Разом з тим, зі змісту інформації, яка була поширена відповідачем, вбачається що вказані у ній відомості, мають ознаки дій, які переслідуються у кримінальному порядку. Поширюючи інформацію щодо позивачки, до відзиву на позов відповідач не надав доказів, які б підтверджували достовірність цієї інформації та його доводи з цього приводу. Інформація надана в процесуальних документах відповідачем до судів в обох випадках не може тлумачитись судом, як оціночне судження, критика чи оцінка дій, а тим більше, як алегорія чи сатира, якими ОСОБА_2 , начебто, обґрунтовує свої вимоги та заперечення у справах, які розглядаються у порядку господарського та цивільного судочинства, на чому останній наголошує у відзиві на позов. Під час розгляду справи в Господарському суді м. Києва відповідач не допитувався в якості свідка, а до позову в Господарському суді м. Києва додано копію нотаріально засвідченої заяви свідка ОСОБА_2 , зі змісту якої вбачається, що нотаріусом у вказаній заяві посвідчено лише підпис ОСОБА_2 , при цьому зазначено, що факти викладені в цьому документі, нотаріусом не перевірялися. Звичайні та бездоказові образи на адресу позивачки, у поданому до суду відзиві на позов, відповідач намагається видати за докази у справах, які, начебто, мали оцінюватися судом при ухваленні судових рішень, хоча поширена недостовірна інформація, не має жодного відношення, як до предмету наведених позовів, так i до предмету доказування у цих спорах, з огляду на що доводи, викладені у відзиві на позов, є безпідставними. Стосовно способу спростування інформації сторона позивача як на приклад посилається на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29.01.2018 року у справі №755/22219/14-ц, яким, зокрема, зобов'язано ТОВ «Фрегат» протягом одного місяця, з дня набрання рішенням суду по цій справ законної сили, за власний рахунок, опублікувавши в газеті «Урядовий кур'єр» дані про допущені ним порушення майнових та немайнових авторських прав ОСОБА_17 , а саме, вступну та резолютивну частину судового рішення, ухваленого у даній справі.
За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши всі наявні у справі докази кожен окремо та в їх взаємозв'язку і сукупності, повно, об'єктивно та всебічно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що у змісті клопотання про приєднання доказів, поданого ОСОБА_2 до Господарського суду м. Києва у справі №910/12593/21, у якій останній має процесуальний статус третьої особи, містяться наступні письмі посилання:
- З протоколів негласних слідчих (розшукових) дій з'ясувалось також, що ОСОБА_1 займається протиправною перереєстрацією (рейдерством) підприємств, фальшуванням та підробкою документів, а також займається підробкою довіреностей на представництво інтересів;
- Без будь-яких припущень і з повною відповідальністю за свої слова і пояснення я стверджую, що гр. ОСОБА_1 - це шахрайка з рецидивом злочинних епізодів, яка тривалий час ошуковуває своїх жертв, використовуючи підроблені документи, фальшування, «чорних реєстраторів», а також підкуп і хабарництво в системі правоохоронних органів.
У змісті доповнення до пояснення по суті справи, поданого ОСОБА_2 до Дніпровського районного суду м. Києва у справі №755/12310/21, у якій останній має процесуальний статус третьої особи, містяться наступні письмі посилання:
- Так, під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій НС(Р)Д, що були проведені в кримінальному провадженні №12018100090010073, з якими влітку 2020 року випадково був ознайомлений директор підприємства ПП «Консул-Партнер» ОСОБА_6 , а згодом і я особисто, стало очевидним, що ОСОБА_1 - це аферистка, яка ретельно спланувала свої протиправні дії з стягнення неіснуючого боргу поєднаного з заволодінням майном ОСОБА_3 , прикриваючи свій злочин під виглядом цивільно-правових відносин;
- Без будь-яких припущень і з повною відповідальністю за свої слова і пояснення, під якими підписуюсь особисто, я стверджую, що гр. ОСОБА_1 - це аферистка з рецидивом злочинних епізодів, яка тривалий час ошуковуває своїх жертв, використовуючи підроблені документи, фальшування, «чорних реєстраторів», а також підкуп і хабарництво в системі правоохоронних органів.
Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
У національному законодавстві право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань підлягає реалізації з урахуванням обов'язку не поширювати недостовірну і таку, що ганьбить гідність, честь чи ділову репутацію іншої особи, інформацію.
Відповідно до статті 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.
Згідно із частиною четвертою статті 32 Конституції України та статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, - кожному гарантується право на захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.
За змістом ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини ЄСПЛ (справи Lingens v. Austria, De Haes and Gijsels v. Belgium, Goodwin v. The United Kingdom), свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації свободи кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Частиною першою статті 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація (частина перша статті 201 ЦК України).
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканим. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти.
З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.
Позови про захист гідності, честі та ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункт 46 рішення ЄСПЛ від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).
Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (статті 3, 28).
Згідно із роз'яснень, викладених у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року №1, юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
У пункті 18 вказаної постанови зазначено, що згідно з положеннями статті 277 ЦК України та статті 10 ЦПК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Поряд із цим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі №757/10886/20-ц (провадження № 61-13490св21) зазначено, що «у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі №761/7795/17 (провадження № 61-969св18) вказано, що «у зв'язку зі внесенням з 27 березня 2014 року змін до ЦК України, зокрема до статті 277, принцип презумпції добропорядності (частину 3) було виключено, а тому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме поширення інформації відповідачами та її недостовірності, має відбуватися у загальному порядку. Позивачем в судовому засіданні не доведено, що уся поширена відповідачами у викладеному ними тексті позові у наведеному контексті порушує особисті немайнові права позивача, або завдала шкоди його особистим немайновим благам, або перешкоджає займатись будь-якою діяльністю чи стало наслідком звільнення позивача із займаної посади, а оціночні судження спростуванню не підлягають».
Інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом. Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів. Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі (абзац 3, 4 пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Аналогічні за своєю правовою природою висновки містяться у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №757/4403/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі №332/293/17, від 16 серпня 2019 року у справі №464/4433/15-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) зазначено, що «ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи)».
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
У постанові Верховного Суду від 12.01.2022 року в справі №464/1761/19, яка стосувалась поданого представником клопотання про долучення документів до матеріалів справи, де було зазначено таке: «ОСОБА_1 веде антисоціальний спосіб життя. Неодноразово бив свою матір, систематично вчиняє сімейні сварки, здійснює сімейне насилля, зловживає спиртними напоями, вживає наркотичні речовини», суд касаційної інстанції констатував відсутність належних та допустимих доказів того, що поширення інформації порушує особисті немайнові права позивача, або завдає шкоди його відповідним особистим немайновим благам чи перешкоджає йому повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, а також зазначив, що наведена інформація входила до предмету доказування у справі та дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання інформації недостовірною та її спростування.
У своїй постанові від 23.06.2022 року в справі №689/418/21 Верховний Суд вказав, що ОСОБА_2 як учасник вказаної адміністративної справи реалізував своє процесуальне право, передбачене статтею 162 КАС України, на подання відзиву, виклавши заперечення проти заявлених вимог, які зводилися до твердження про незаконність набуття позивачкою права власності на вказане нею нерухоме майно (ОСОБА_1 підробила додаток до акта прийому-передачі майна пайового фонду, до якого включила фактично непередане майно. В подальшому, продовжуючи свої незаконні дії, ОСОБА_1 складено сфальсифікований акт прийому-передачі). Інформація, викладена відповідачем у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1, стосується підстав і предмета позову в адміністративній справі, а отже, не може бути підставою для захисту честі, гідності чи ділової репутації позивачки. Подання відзиву на позовну заяву під час розгляду адміністративної справи №560/1533/21 є процесуальною дією учасника вказаної справи, яка стосується підстав і предмета позову.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач у справі №910/12593/21 має процесуальний статус третьої особи у справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, а у справі №755/12310/21 відповідач має процесуальний статус третьої особи у справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Відповідно до положень ст. 41 ГПК України та ст. 42 ЦПК України, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
Статтею 53 ЦПК України та ст. 50 ГПК України визначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача…
Статтею 181 ЦПК України передбачено, що у поясненнях третьої особи щодо позову або відзиву третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, викладає свої аргументи і міркування на підтримку або заперечення проти позову.
Згідно ст. 169 ГПК України, при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Отже в обох справах, як у Господарському суді м. Києва, так і у Дніпровському районному суді м. Києва відповідач звертався до суду як учасник цих справ у статусі третьої особи шляхом подання процесуальних документів, зміст яких згідно вимог ЦПК та ГПК України передбачає викладення аргументів, міркувань, заперечень та пояснень щодо виниклого спору.
Вивчивши весь зміст клопотання про приєднання доказів, що було подане до Господарського суду м. Києва, та увесь зміст доповнень до пояснень по суті справи, які подані до Дніпровського районного суду м. Києва, в контексті тих письмових висловлювань відповідача, які позивач просить визнати недостовірною інформаціє, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, оскільки частина посилань відповідача стосуються предметів позовів і їм має бути надана оцінка в межах розгляду інших справ, а інші його посилання є оціночними судженнями.
Вбачається, що відповідач вивчивши зміст протоколів негласних слідчих (розшукових) дій, а також посилаючись на висновки експертів та позицію інших учасників справи у своєму клопотанні про приєднання доказів поданому до Господарського суду м. Києва зробив висновки про те, що позивачка здійснює протиправну перереєстрацію підприємств, фальшує та підробляє документи і довіреності, має рецидив злочинних епізодів, використовує «чорних реєстраторів», підкуп та хабарництво в системі правоохоронних органів.
Поряд із цим, зі змісту клопотання про приєднання доказів вбачається, що ОСОБА_2 також зазначав у ньому, що сторінки першого та другого аркушів договору від 07.09.2017 року відрізняються між собою в довжині строки друкованого тексту, посилався на висновок експерта від 16.12.2021 року (в кримінальному провадженні №12020105020001062), яким було встановлено розбіжності за загальним ознаками щодо цього договору, посилався на те, що сторінки договору надруковані в різний час і були сфальшовані ОСОБА_1 , зазначав, що позивачка ОСОБА_3 вказувала на те, що їй достеменно відомо про те, що зміст наданого ОСОБА_1 договору є спотвореним та не відповідає документу, який фактично підписувався. Директор ПП «Консул-Партнер» не ставив печатки підприємства на договорі №1-09/17 та довіреності №1-09/17 від 07.09.2017 року та нікого не уповноважував це робити. Довіреність №1-09/17 від 07.09.2017 року підроблена, що встановлено висновком експертного дослідження №27 від 04.08.2022 року. А також ОСОБА_2 використав інші посилання на підтримку позовних вимог ОСОБА_3 .
Вбачається, що відповідач у своїх доповненнях до пояснень по суті справи щодо стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договором позики вивчивши зміст звукозаписів негласних слідчих розшукових дій вважав, що ОСОБА_1 спланувала свої дії для стягнення неіснуючого боргу, заволодіння майном ОСОБА_3 , прикриваючи свій злочин цивільно-правовими відносинами, фальшує та підробляє документи, має рецидив злочинних епізодів, використовує «чорних реєстраторів», підкуп та хабарництво в системі правоохоронних органів. ОСОБА_2 зазначав, що аудіозаписи НСРД безальтернативно вказують на безпідставність вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ОСОБА_1 ніколи не передавала грошових коштів за договором позики, ні ОСОБА_3 , ні ОСОБА_2 , і такий договір був укладений з метою поруки, натомість ОСОБА_1 та інші, використовуючи довіру ОСОБА_3 вирішили заволодіти її майном та коштами. Також ОСОБА_2 зазначав, що розписка про отримання коштів не складалась, договір позики є безгрошовим та удаваним, а позовні вимоги треба було спрямовувати до ОСОБА_18 .
На переконання суду інформація, яку позивач просить визнати недостовірною, хоча і містить елементи провокативного характеру, є особистим сприйняттям відповідачем обставин, що склались, як вчинення позивачкою протиправних та незаконних дій стосовно нього самого та близької йому людини ОСОБА_3 , яку називає «цивільною» дружиною.
У згаданих процесуальних документах ОСОБА_2 , як третя особа, виклав свою правову позицію з приводу предметів позовів і виразив власний суб'єктивний та критичний погляд на події з урахуванням джерел інформації як-то матеріали НСРД, висновки експертів та пояснення інших учасників справ.
Інформація викладена у клопотанні про приєднання доказів та додаткових поясненнях стосується предметів доказування у справах, і саме у цих справах має бути надана оцінка посиланням ОСОБА_2 на те, що реєстраційні дії стосовно підприємства здійснені незаконно, що використовувались підроблені документи, а також мають бути надані відповіді на те чи існує борг та чи законно відбулось відчуження майна ОСОБА_3 , і якщо під час розгляду справ будуть встановлені факти підкупу/хабарництва суди мають процесуальний механізм реагування шляхом постановлення окремих ухвал.
При цьому, суд також зазначає, що такі висловлювання відповідача як рейдерство, «чорні реєстратори», аферистка, є оціночними судженнями, вираженням суб'єктивної думки відповідача, адже такі поняття не мають законодавчого визначення, що не дає підстав для висновку про звинувачення позивачки у вчиненні кримінально караних діянь.
Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 203/3490/18-ц, від 03 вересня 2020 року у справі №761/14486/17, від 27 жовтня 2021 року у справі №490/9966/19, та від 20 лютого 2020 року у справі №462/4634/17.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 3, 28, 32, 34, 68 Конституції України, ст.ст. 201, 277, 297 ЦК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності фізичної особи - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 20.03.2023 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Суддя -