Справа № 185/3599/16-ц
Провадження № 2/761/1041/2023
24 січня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарі: Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В квітні 2019 року за підсудністю з Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла зазначена позовна заява.
В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № SAMDN03000032019021 від 01.02.2010 року в сумі 379 418,42 грн. та судовий збір.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі договору № SAMDN03000032019021 від 01.02.2010 року, укладеного між позивачем та відповідачем, ОСОБА_1 було надано кредиті кошти.
Як зазначає позивач, з його боку були виконані умови договору та перераховані кошти, а відповідач їх отримав. Але відповідач свої зобов'язання за кредитним договором порушив та кошти згідно умов договору не повернув.
А тому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість, яка утворилась станом на 24.03.2016 року по кредитному договору в розмірі: 212 514,08 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 148 360,61 грн. - заборгованість за відсотками; 18 543,73 грн. - штраф, який передбачений п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг, а всього заборгованість становить 379 418,42 грн.
30.07.2019 року до суду надійшов відзив відповідача на заявленеі вимоги, в якому представник відповідача просить відмовити позивачу у задоволенні його позову, у зв'язку з тим, що відповідачу про вказаний договір нічого не відомо та він його не підписував. Крім того, позивач не надав жодного доказу надання відповідачу грошових коштів за даним договором. Також, представник відповідача просив застосувати строк позовної давності.
03.09.2019 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача зазначив, що згідно виписки по рахунку, вбачається, що відповідач до певного часу належним чином виконував свої зобов'язання за кредитом, що свідчить про те, що останній знав про даний кредитний договір. Також, представник заперечував щодо застосування строку позовної давності, оскільки він не пропущений.
26.03.2020 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких представник відповідача вказує, що відповідач кредитний договір не підписував, а також те, що відповідач не був ознайомлений та не надавав згоду на умови кредитування, про які заявляє у своєму позові позивач.
В судове засідання представник позивача не з'явився направив на адресу суду клопотання про розгляд справи у його відсутність, зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомив.
А тому на підставі положень статті 223 ЦПК України суд ухвалив про подальше слухання справи у відсутність сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Дослідивши матеріали справи, врахуваши процесуальні заяви сторін, оцінивши в сукупності надані суду докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Судом встановлено, що 01.02.2010 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - Банк) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник) було укладено договір № SAMDN03000032019021 про відкриття картрахунку і обслуговування платіжної карти. За даним договором Банк надав Позичальнику кредитні кошти, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 26,40% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Даний договір, що фактично є кредитним договором підписаний ОСОБА_1 , що підтверджує те, що він погодився на умови, викладені в договорі.
Крім того в договорі зазначено, що ОСОБА_1 ознайомився і згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг.
В той же час зазначені Умови та Правила надання банківських послуг не підписані відповідачем, а тому суд не може їх прийняти до уваги як належні докази домовленості сторін про істотні умови договору.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 24.03.2016 року становить: 212 514,08 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 148 360,61 грн. - заборгованість за відсотками; 18 543,73 грн. - штраф, який передбачений п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг, а всього заборгованість становить 379 418,42 грн.
Як вбачається з наданої позивачем банківської виписки по рахунку, Позичальник користувався кредитними коштами.
Відповідач не надав доказів на спростування заборгованості та її розміру.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У Договорі, підписаному сторонами, відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальником) та відсотків, стягнути штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 01 лютого 2010 року, посилався на Умови та правила надання банківських послуг.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг та Правила користування платіжною карткою розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи договір про відкриття картрахунку і обслуговування платіжної карти, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19 вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин 01.02.2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (19.04.2016 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови та Правила у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у договорі домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд вважає, що Умови та правила надання банківських послуг та Правила користування платіжною карткою, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 01.02.2010 року. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
А тому з врахуванням встановленого в судовому засіданні суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача штрафу за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Також варто зауважити, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 01.02.2010 року у вигляді договору про відкриття картрахунку і обслуговування платіжної карти, підписаного сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
Крім того, в матеріалах справи наявне рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року, яким було відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору №SAMDN03000032019021 недійсним, при цьому постановою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року залишено без змін, що спростовує доводи відповідача про не підписання та відсутність інформації про зазначений кредитний договір.
Щодо застосування строку позовної давності необхідно зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Положеннями ч. 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як вбачається з договору № SAMDN03000032019021 від 01.02.2010 року, в останньому не зазначено строк його дії та строку повернення кредиту (користування ним), тому суд не вбачає підстав для застосування строку позовної давності, оскільки він не пропущений.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав про стягнення в примусовому порядку з відповідача на користь позивача суми непогашеного тіла кредиту та відсотків за користування ним в розмірі 360 874,69 грн.
Крім того, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 525, 526, 549 ЦК України, ст.ст. 4, 77-81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570, адреса: м. Київ, вул. Грушевського,1Д) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № SAMDN03000032019021 від 01.02.2010 року станом на 24.03.2016 року в сумі 360 874 (триста шістдесят тисяч вісімсот сімдесят чотири) гривни 69 копійок та судовий збір в сумі 5 406,71 грн.
В решті вимог позов задоволенню не підлягає.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня отримання тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Н.Г. Притула