Справа № 760/9652/22
СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
20 березня 2023 року Солом'янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Жовноватюк В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-
До Солом'янського районного суду міста Києва надійшла вищезазначена позовна заява, у якій позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 124186,41 грн боргу, з яких: 112707,00 основний борг, 1148,69 грн 3% річних, 10330,72 грн інфляційні витрати; та 1241,86 грн судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 08.12.2021 ОСОБА_1 дала в борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 112707,00 грн, про що написала власноручну розписку. ОСОБА_2 зобов'язувалась повернути борг ОСОБА_1 у повному обсязі у строк до 31.03.2022.
Отже, 08.12.2021 між сторонами склалися правовідносини в результаті укладеного договору позики. Відповідач не виконала зобов'язання та не повернула до 31.03.2022 позивачу грошові кошти в сумі 112707,00 грн.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 08.08.2022 у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін. Направлено позивачу копію ухвали про відкриття провадження у справі, а відповідачу - копію ухвали про відкриття провадження разом з копією позовної заяви та копіями доданих до неї матеріалів. Також відповідачу надано відзив на позовну заяву у 15-денний термін з дня отримання копій документів.
30.09.2022 до суду надійшов відзив ОСОБА_2 у якому зазначила, що через військову агресію рф була вимушена виїхати з України, її чоловік вступив до лав ЗСУ та наразі можливості щодо погашення боргу суттєво обмежені. Пропонувала позивачу поетапне погашення боргу протягом 5-6 місяців. Крім того звертає увагу, що через збройну агресію рф виник форс-мажор. На підставі викладеного просить відмовити позивачу в частині стягненні з відповідача відсотків та інфляційних витрат за ст. 625 ЦК України.
12.10.2022 до суду надійшла відповідь на відзив ОСОБА_1 , у якій зазначила, що заперечує проти поетапного погашення заборгованості протягом 5-6 місяців і вважає твердження відповідача необґрунтованими, наполягає на негайному погашенні заборгованості в повному обсязі.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд, дослідивши матеріали позовної заяви, враховуючи часткове визнання відповідачем позову, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 08.12.2021 ОСОБА_1 на підставі розписки надала в борг ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 112707,00 грн.
Відповідно до змісту розписки, ОСОБА_2 зобов'язується повернути борг ОСОБА_1 у повному обсязі у строк до 31.03.2022 без відсотків. Розписка є безвідсотковою.
У зазначений строк відповідач не повернула позивачу суму боргу.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладених договорів, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зроблено висновок, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (провадження № 6-63цс13), від 02 липня 2014 року (провадження № 6-79цс14), від 13 грудня 2017 року (провадження № 6-996цс17) та постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 383/976/15-ц (провадження № 61-10361св18), від 25 березня 2020 року в справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18).
Докази повернення цього боргу в матеріалах справи відсутні, а наявність боргових документів у позичальника підтверджує факт не виконання відповідачем зобов'язання та свідчить про існування заборгованості.
Щодо форс-мажорних обставин, суддя зазначає, що посилаючись на форс-мажор як на підставу звільнення від відповідальності, відповідачу обов'язково потрібно довести, як саме проявився форс-мажор у конкретному зобов'язанні. Одного лише абстрактного посилання на наявність форс-мажору недостатньо.
Зокрема, в постанові КГС від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
З огляду на викладене, лист ТПП України від 28.02.2022 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією рф проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
КГС ВС у п.44 постанови від 21.07.2021 року у справі № 912/3323/20 зазначив, що суди попередніх інстанцій вважали, що єдиним доказом існування форс-мажорних обставин є довідка Торгово-промислової палати, втім ця позиція є помилковою. Існування обставин форс-мажору щодо порушення/невиконання зобов'язань, які виникли внаслідок укладення договору оренди між резидентами України, може доводитися будь-якими доказами.
Таким чином, запровадження воєнного стану не є безумовною підставою для звільнення відповідача від договірних зобов'язань.
Крім того, суддя звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 18.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, наслідки невиконання цивільно-правових зобов'язань за договорами позики змінились. Зокрема, боржники за такими договорами звільняються від оплати штрафу, пені, трьох процентів річних, інфляційних втрат та іншої відповідальності.
Відповідно до ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (ч. 4 ст. 206 ЦПК України).
Враховуючи відзив ОСОБА_2 , відповідач просить відмовити позивачу в частині стягнення відсотків та інфляційних витрат за ст. 625 ЦК України, таким чином, не заперечує проти наявності заборгованості у розмірі 112707,00 грн (основна сума боргу) та задоволення позову в цій частині.
Часткове визнання позову відповідачем полягає як у визнанні частини вимог, коли в одному позові об'єднано кілька вимог, так само й у частковому визнанні однієї вимоги, якщо вона має кількісну характеристику та є ділимою.
Аналіз перевірених і оцінених доказів, поданих на підтвердження позовних вимог, переконують суд, що відповідач ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання відповідно до умов договору позики не виконала, не повернула позивачу ОСОБА_1 грошовий борг, відповідно наявні підстави для поновлення порушеного права позивача в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 112707,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Положеннями ч. 1 ст. 142 ЦПК України визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
За вказаних обставин підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 563,53 грн.
Керуючись ст.ст. 4, 7, 8, 12, 13, 76 - 81, 89, 133, 141, 142, 247, 263-265, 268, 273, 274, 279 ЦПК України, на підставі ст.ст. 3, 15, 16, 202, 207, 509, 525, 526, 527, 530, 533, 545, 599, 610, 625, 629, 631, 1046-1050 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 / АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 / на користь ОСОБА_1 / АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 / суму основного боргу у розмірі 112707 (сто дванадцять тисяч сімсот сім) грн 00 коп.
Повернути позивачу ОСОБА_1 / АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 / з державного бюджету 50 відсотків судового збору в сумі 563 (п'ятсот шістдесят три) грн 53 коп сплаченого за подання позову.
Стягнути з відповідача ОСОБА_2 / АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 / на користь позивача ОСОБА_1 / АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 / сумі 563 (п'ятсот шістдесят три) грн 53 коп судового збору сплаченого за подання позову.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.С. Жовноватюк