Справа №760/25802/19
2/760/4634/23
16 лютого 2023 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Кушнір С.І.
за участю секретаря - Федоренко Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, про витребування майна, визнання права власності в порядку спадкування та усунення перешкод в користуванні житлом та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_5 про стягнення суми відшкодування,
Позивач ОСОБА_1 12.09.2019 р. звернувся до суду з вищезазначеним позовом в якому просив:
- визнати ОСОБА_1 власником квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 ;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об'єкт нерухомого майна, внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером № 276843080000: квартира загальною площею 46,5 кв. м., житловою площею 30,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 під номером запису про право власності: 8913140;
- зобов'язати ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 квартиру загальною площею 46,5 кв. м., житловою площею 30,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , ключі та технічний паспорт на квартиру;
- виселити з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та зняти з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2
- виселити з квартири АДРЕСА_1 з наданням іншого житлового приміщення та зняти з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом позивач посилається на наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , про що 22.07.2014 р. складено відповідний актовий запис № 297.
14.01.2015 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського району у м. Києві видано (повторно) свідоцтво про смерть ОСОБА_6 серії НОМЕР_1 .
Зазначає, що він є сином ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження (повторне) серії НОМЕР_2 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського району у м. Києві 08.12.2015.
Посилається на те, що 16.01.2015 р. він звернувся до Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері, ОСОБА_6 - квартири, що знаходиться в АДРЕСА_1 , в якій він постійно проживав з матір'ю до моменту її смерті та до лютого 2015 року.
16.01.2015 р. за його заявою державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори Виноградовою А.І. до Спадкового реєстру внесено реєстраційний запис № 56996157 про реєстрацію спадкової справи після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , що підтверджується витягом зі спадкового реєстру № 39376236 від 16.01.2015.
22.01.2015 р. постановою державного нотаріуса Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори Виноградової А.І. позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_1 в зв'язку з відсутністю у спадкоємця правовстановлюючих документів на спадкове майно.
Зазначає також, що в березні 2015 року від раніше невідомої позивачу ОСОБА_5 стало відомо, що від імені його матері, ОСОБА_6 , 14.02.2014 р. був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , за якими право власності на квартиру перейшло до ОСОБА_5
24.02.2015 р. позивачем подано заяву до правоохоронних органів, за якою порушено кримінальне провадження № 201510009002079 щодо шахрайського заволодіння квартирою, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
15.09.2015 р. позивачем подано до Солом'янського районного суду м. Києва позовну заяву до ОСОБА_5 та приватного нотаріуса Лавриненко О.І. про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14.02.2014 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лавриненко О.І., зареєстрований в реєстрі № 147.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 26.10.2018 р. у справі № 760/17128/15-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного районного суду від 25.07.2019 р. (апеляційне провадження № 22-ц/824/1844/2019) визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 14.02.2014 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лавриненко О.І., зареєстрований в реєстрі № 147.
Позивач також посилається на обставини, встановлені судом в справі № 760/17128/15-ц, що на його думку мають преюдиційне значення для даного провадження, а саме:
«23 грудня 2013 року ОСОБА_6 видано довіреність на ім'я ОСОБА_7 , якого уповноважено управляти та розпоряджатись її майном, зокрема продати квартиру АДРЕСА_1 та купувати інше майно, довіреність посвідчена державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори.
14 лютого 2014 року між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лавриненко О.І., зареєстрований в реєстрі № 147.
Згідно із договором він вчинений особисто ОСОБА_6 , остання зобов'язалась передати ключі та технічну документацію, звільнити квартиру та знятися з реєстрації до 28 лютого 2014 року. Продаж квартири відповідно до умов договору вчинено за 435 978 rpн., а на підтвердження оплати надано платіжне доручення № 74 від 14 лютого 2014 року AT «Банк «Фінанси та Кредит».
Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_8 , що підтверджується даними свідоцтва про народження.
Згідно з даними довідки житлово-експлуатаційної організації від 12 лютого 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстровані у квартирі з 1965 та 1998 року відповідно. ОСОБА_6 померла, що підтверджено свідоцтвом про смерть.
02 березня 2015 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М.
06 березня 2015 року ОСОБА_2 зареєструвала своє та дочки місце проживання у цій квартирі.
В межах кримінального провадження № 12015100090002079 Київськими міським центром судово-психіатричної експертизи проведено посмертну судово-психіатричну експертизу стану(висновок № 378 від 06 травня 2015 року) ОСОБА_6 , згідно з висновком якого у період укладення договору купівлі-продажу квартири 14 лютого 2014 року страждала на стійкий психічний розлад у вигляді органічного ураження головного мозку, судинного ґенезу з вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням (А07.8 згідно з МКХ-10); за своїм психічним станом у період листопад 2013 по березень 2014 року не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними; за своїм психічним станом у період 14 лютого 2014 року не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Такі самі висновки підтверджені висновком посмертної судово-психіатричної експертизи № 44 від 10 жовтня 2017 року, проведеною Українським науково-дослідним інститутом соціальної і судової психіатрії та наркології».
Посилається на те, що оспорюваний договір був визнаний недійсним відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України.
Проте, позивач зазначає, що технічна документація на квартиру АДРЕСА_1 була передана ОСОБА_5 на підставі недійсного правочину, що стало підставою відмови нотаріуса ОСОБА_1 у отриманні свідоцтва про право на спадщину на цю квартиру.
При цьому, копія такої технічної документації була долучена до матеріалів судової справи № 760/17128/15-ц за клопотанням третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , яка на сьогодні фактично володіє квартирою, право власності на яку в порядку спадкування належить ОСОБА_1 .
На підставі викладеного позивач просить позов задовольнити, посилаючись при цьому, зокрема, на ст. 388 ЦК України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 12.09.2019 р. зазначену цивільну справу було передано в провадження судді Солом'янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.
18.09.2019 р. ухвалою суду відкрито загальне позовне провадження у даній цивільній справі та призначено підготовче засідання.
11.01.2020 р. представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Богатиренко О.В. до суду подано відзив на позов, в якому вона заперечує проти задоволення позову у повному обсязі. Обґрунтовуючи свої заперечення посилається на те, що ОСОБА_2 категорично заперечує проти позову ОСОБА_1 з урахуванням нижченаведеного обґрунтування.
В той же час, ОСОБА_2 подано до Солом'янського районного суду міста Києва зустрічний позов до ОСОБА_1 про стягнення суми відшкодування збільшення вартості квартири АДРЕСА_1 . Подача зустрічного позову не є визнанням первісного позову ОСОБА_2 , однак у випадку задоволення судом первісного позову ОСОБА_1 , є доцільним одночасне вирішення питання про стягнення з Позивача суми відшкодування на користь ОСОБА_2 .
Зазначає, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 з огляду на наступне.
Так, ОСОБА_2 є власницею квартири АДРЕСА_1 . Квартира була придбана на підставі Договору купівлі-продажу, укладеного 02.03.2015 р. між ОСОБА_2 , як покупцем, та ОСОБА_5 , як продавцем. Придбання квартири ОСОБА_2 відбувалося за посередництва агенції нерухомості «Благовіст», які здійснювали перевірку об'єкта нерухомості та запевнили, що з документами на квартиру все гаразд.
Ціна квартири згідно договору купівлі-продажу від 02.03.2015 р. була визначена в розмірі 407000,00 грн. Проте, фактично, сума сплачена ОСОБА_2 за спірну квартиру становила 1 050 000,00 грн., що станом на момент укладення договору було еквівалентно 35 000,00 доларів США, про що свідчить розписка, написана продавцем ОСОБА_5 .
На момент придбання (02.03.2015 р.) квартира АДРЕСА_1 потребувала ремонту, оскільки навіть візуально було видно, що в помешканні не робили навіть дрібного поточного ремонту з моменту побудови будинку.
Придбавши квартиру у ОСОБА_5 , нова власниця розпочала в квартирі капітальний ремонт. Зокрема: була замінена підлога, каналізаційні комунікації, електропроводка, утеплено та засклено балкон, виконано шпаклювання стін, поклейка шпалер, заміна дверей та багато іншого.
Після проведеного ремонту ОСОБА_2 з чоловіком ОСОБА_3 та донькою ОСОБА_4 почали проживати в квартирі АДРЕСА_1 де і проживають по теперішній час. ОСОБА_2 не має іншого житла для проживання її сім'ї, окрім спірної квартири, яку добросовісно придбала за відплатним договором у ОСОБА_5 через агентство нерухомості «Благовіст».
Наголошує, що для Відповідача-3, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вказане помешкання є єдиним житлом, яке, у випадку задоволення позову ОСОБА_1 , вона може втратити.
Вважає, що ОСОБА_1 свідомо повідомляє суду неправдиву інформацію, про те, що він не знав про укладений його матір'ю договір купівлі-продажу квартири від 14.02.2014 р. і що вказане майно вибуло з його володіння поза волею.
Підставами для такого твердження є наступні докази:
14.02.2014 р. між ОСОБА_6 (особисто) та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено наступне: 28.02.2014 р. приватним нотаріусом Пирятинського районного нотаріального округу Полтавської області Запорожець О.О. було посвідчено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ОСОБА_6 та ОСОБА_1 набули у власність кожен по 1/2 частки квартири АДРЕСА_4 .
З вищенаведеного, на думку представника відповідача слідує, що за два тижні після продажу ОСОБА_9 квартири АДРЕСА_1 саме за кошти отримані від продажу спірної квартири було придбано квартиру в Пирятинському районі.
Квартира АДРЕСА_4 була придбана для ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на підставі довіреностей цих осіб, виданих на ім'я ОСОБА_10 .
Вищенаведене свідчить про свідомий продаж спірного майна покійною ОСОБА_6 та обізнаність про це Позивача ОСОБА_1 .
Саме наявність в діях власника, а в даному випадку - спадкоємця ОСОБА_1 , волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Отже зазначає, що ОСОБА_1 разом зі своєю покійною матір'ю є співвласником квартири в АДРЕСА_1, тобто має житло, однак приховав цей факт від суду. Натомість, ОСОБА_2 не має іншого житла для проживання сім'ї, окрім спірної квартири, яку добросовісно придбала за відплатним договором у ОСОБА_5 через агентство нерухомості «Благовіст».
В позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що 23.12.2013 р. ОСОБА_1 видано довіреність на ім'я ОСОБА_10 , якого уповноважено управляти та розпоряджатись її майном.
Так, дійсно, під час розгляду справи №760/17128/15-ц Солом'янським районним судом міста Києва було з'ясовано, що ОСОБА_6 23.12.2013 р. видала нотаріально і посвідчену довіреність, зареєстровано в реєстрі за №4-1084, на ім'я ОСОБА_10 . Дана довіреність була посвідчена державним нотаріусом Основенко Л.М. Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори (м. Київ, 1 вул. Гната Юри, 9).
Крім того, в один день разом з матір'ю 23.12.2013 р. ОСОБА_1 також видав нотаріально посвідчену довіреність на ім'я ОСОБА_10 , зареєстровано в реєстрі за №4-1085. Ця довіреність також була посвідчена державним нотаріусом Основенко Л.М. Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори (м. Київ, вул. Гната Юри, 9).
Отже, позивач ОСОБА_1 має власне житло (двокімнатну квартиру), яке було придбано за його згодою та, ймовірно, на кошти отримані від продажу спірної квартири,
Такі дії ОСОБА_1 свідчать про те, що він був обізнаний про наміри матері продати квартиру та свідомо бажав настання цієї події.
При цьому, представник відповідача вважає, що позивачем було пропущено строк позовної давності.
Зазначає, що Солом'янським районним судом міста Києва розглядалася справа №760/17128/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лавриненко О.І. про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації договору, визнання права власності на майно, треті особи: ОСОБА_2 , Головне територіальне управління юстиції у м. Києві.
З вказаним позовом ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва 15.09.2015 р. Під час розгляду справи №760/17128/15-ц ОСОБА_1 користувався правовою допомогою адвоката Панченко Н.О.
Як видно з інформаційної довідки №59229213 від 17.05.2016 р., що додана позивачем до позовної заяви (додаток №14), власницею квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .
Отже, на думку представника відповідача, будучи з 17.05.2016 р. обізнаним про перебування спірного помешкання у власності ОСОБА_2 , позивач впродовж трьох років не звертався з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування та усунення перешкод в користуванні житлом, що свідчить про пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності.
Зважаючи на вищевикладене, Відповідач ОСОБА_2 робить заяву про пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності та просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності відповідно до ст. 267 ЦК України.
11.01.2020 р. представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Богатиренко О.В. до суду подано зустрічний позов, в якому просили стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму в розмірі 193 632,00 грн.
Обґрунтовуючи зустрічний позов посилається на те, що Зазначає, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 .
Так, ОСОБА_2 є власницею квартири АДРЕСА_1 . Квартира була придбана на підставі Договору купівлі-продажу, укладеного 02.03.2015 р. між ОСОБА_2 , як покупцем, та ОСОБА_5 , як продавцем. Придбання квартири ОСОБА_2 відбувалося за посередництва агенції нерухомості «Благовіст», які здійснювали перевірку об'єкта нерухомості та запевнили, що з документами на квартиру все гаразд.
Ціна квартири згідно договору купівлі-продажу від 02.03.2015 р. була визначена в розмірі 407000,00 грн. Проте, фактично, сума сплачена ОСОБА_2 за спірну квартиру становила 1 050 000,00 грн., що станом на момент укладення договору було еквівалентно 35 000,00 доларів США, про що свідчить розписка, написана продавцем ОСОБА_5 .
На момент придбання (02.03.2015 р.) квартира АДРЕСА_1 потребувала ремонту, оскільки навіть візуально було видно, що в помешканні не робили навіть дрібного поточного ремонту з моменту побудови будинку.
Придбавши квартиру у ОСОБА_5 нова власниця розпочала в квартирі капітальний ремонт. Зокрема: була замінена підлога, каналізаційні комунікації, електропроводка, утеплено та засклено балкон, виконано шпаклювання стін, поклейка шпалер, заміна дверей та багато іншого.
Після проведеного ремонту ОСОБА_2 з чоловіком ОСОБА_3 та донькою ОСОБА_4 почали проживати в квартирі АДРЕСА_1 де і проживають по теперішній час. ОСОБА_2 не має іншого житла для проживання її сім'ї, окрім спірної квартири, яку добросовісно придбала за відплатним договором у ОСОБА_5 через агентство нерухомості «Благовіст».
Оскільки ОСОБА_2 в спірному помешканні було проведено ремонт (здійснено невід'ємні поліпшення), внаслідок чого ринкова вартість квартири збільшилась, керуючись ст.ст. 102, 106 ЦПК України Позивач звернулась до ТОВ «Київський експертно-дослідний центр» із заявою про проведення оціночно-будівельної експертизи.
Тож, приблизна сума відшкодування, яка у випадку задоволення первісного позову, підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 становить: 193 632,00 грн.
07.02.2020 р. представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Богатиренко О.В. до суду подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму в розмірі 528000 грн. Обґрунтовуючи подану заяву посилається на те, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 .
Оскільки ОСОБА_2 в спірному помешканні було проведено ремонт (здійснено невід'ємні поліпшення), внаслідок чого ринкова вартість квартири збільшилась, керуючись ст.ст. 102, 106 ЦПК України Позивач звернулась до ТОВ «Київський експертно-дослідний центр» із заявою про проведення оціночно-будівельної експертизи.
Станом на момент звернення позивача до суду із зустрічним позовом сума збільшення вартості квартири АДРЕСА_1 (приріст ринкової вартості) в розмірі 193632 грн. була визначена виходячи з приблизної вартості аналогічної нерухомості за даними Інтернет-сайту www.olx.ua.
Зазначає, що за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи був складений висновок експерта №14874 від 28.01.2020 р., відповідно до якого ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 внаслідок здійснення поліпшень, які неможливо відокремити (приріст ринкової вартості квартири), станом на час проведення експертизи збільшилась на 528000 грн.
Зважаючи на висновок експерта №14874 від 28.01.2020 р. та визначений експертом приріст ринкової вартості квартири внаслідок здійснення ОСОБА_2 поліпшень, які неможливо відокремити, позивач вважає за необхідне збільшити розмір позовних вимог виходячи з ціни позову в розмірі 528000 грн.
11.03.2020 р. представником відповідача ОСОБА_3 адвокатом Богатиренко О.В. до суду подано відзив на позов ОСОБА_1 . Обґрунтовуючи свої заперечення посилається на те, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 .
Посилається на те, що для відповідача-3, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вказане помешкання є єдиним житлом, яке, у випадку задоволення позову ОСОБА_1 , вона може втратити.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 вважає, що він свідомо повідомляє суду неправдиву інформацію, про те, що він не знав про укладений його матір'ю договір купівлі-продажу квартири від 14.02.2014 р. і що вказане майно вибуло з його володіння поза волею.
Посилається на те, що ОСОБА_1 був обізнаний про наміри матері продати квартиру та свідомо бажав настання цієї події, адже власноруч підписав у нотаріуса довіреність від 23.12.2013 р. №4-1085, яка надавала повноваження ОСОБА_10 вчиняти на користь Позивача дії, в тому числі з придбання нерухомості. В протилежному випадку немає логічного обґрунтування причин видачі довіреностей на ОСОБА_10 та придбання житла на ім'я ОСОБА_6 і ОСОБА_1 .
Крім того вважає, що на ОСОБА_2 , яка є добросовісним набувачем, не повинен покладатися надмірний та індивідуальний тягар, оскільки факт незаконного відчуження та допущення продажу спірної квартири не може і не повинен породжувати правових наслідків для добросовісного набувача.
Посилається на те, що ОСОБА_1 ніколи не був власником квартири АДРЕСА_1 і не може вважати себе власником. За таких обставин, вимоги позову ОСОБА_1 не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства України.
Також просить суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, оскільки, будучи з 17.05.2016 р. обізнаним про перебування спірного помешкання у власності ОСОБА_2 , позивач впродовж трьох років не звертався з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування та усунення перешкод в користуванні житлом, що свідчить про пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності.
08.10.2020 р. ухвалою суду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_5 про стягнення суми відшкодування, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, прийнято до спільного розгляду з первинним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської РДА про визнання права власності в порядку спадкування та усунення перешкод в користуванні житлом.
02.03.2021 р. ухвалою суду закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.
21.02.2022 р. на адресу суду від третьої особи служби у справах дітей та сім'ї Солом'янської РДА надійшли письмові пояснення щодо первинного позову ОСОБА_1 , в якому проти задоволення вимог первісного позову заперечили, оскільки вони порушують права та охоронювані законом інтереси малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
07.11.2022 р. представником позивача за первинним позовом в судовому засіданні подано письмові заперечення щодо застосування строку позовної давності. Обґрунтовуючи подані заперечення посилається на те, що лише після набрання законної сили постанови Київського апеляційного суду від 25.07.2019 р., яким визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 14.02.2014 р., ця квартира увійшла у спадкову масу і у позивача ОСОБА_1 з'явились права відповідно до ст. 1218 ЦК України на цю квартиру та захист своїх прав від порушень з боку третіх осіб, звідки і починається відлік строку позовної давності для звернення до суду. Оскілки позивач звернувся до суду із даним позовом 12.09.2019 р., тому і строк позовної давності про який заявляє відповідач не порушений.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник первинний позов підтримали повністю із зазначених у ньому підстав, проти зустрічного позову заперечили повністю, посилаючись на обґрунтування, викладені у відзиві на зустрічний позов.
В судовому засіданні ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх представник зустрічний позов підтримали у повному обсязі із зазначених у ньому підстав, проти первинного заперечили повністю, посилаючись на обґрунтування, викладені у відзиві на позов.
Представник третьої особи служби у справах дітей та сім'ї Солом'янської РДА в судове засідання не з'явився, про місце, день та час судового розгляду був повідомлений у встановленому порядку, надав суду заяву про розгляд справи у відсутність представника служби.
Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилась, про місце, день та час судового розгляду була повідомлена у встановленому порядку, про причини неявки суду не повідомила, своїх пояснень щодо позовних заяв не надала.
В судовому засіданні судовий експерт Комашко Р.В. повністю підтримав складений висновок №14874 за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 28.01.2020 р.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28.10.2018 р. у справі № 760/17128/15-ц, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 25.07.2019 р., за позовом ОСОБА_1 , поданого ним у вересні 2015 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 14.02.2014 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лавриненко О.І. за реєстрованим №147.
Даним рішенням встановлені наступні обставини:
«14 лютого 2014 року між 14.02.2014 р. між ОСОБА_6 (Продавець) та ОСОБА_5 (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лавриненко О.І.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.
ОСОБА_1 є сином ОСОБА_6 , і згідно з матеріалами справи є єдиним спадкоємцем, який прийняв після неї спадщину.
Крім того, під час розгляду даної справи ухвалою суду від 10.03.2017 р. судом також була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза стану ОСОБА_6 , за результатами якої, оформленими Висновком №44 від 10.10.2017, комісія експертів дійшла того ж результату, згідно з яким в момент укладання договору купівлі-продажу квартири 14 лютого 2014 року ОСОБА_6 виявляла ознаки органічних психічних розладів судинного генезу (внаслідок гіпертонічної хвороби, дисциркуляторної енцефалопатії, інсультів) з вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням, які позбавляли її здатності усвідомлювати значення своїх дій та можливості керувати ними.
Таким чином, підстави заявленого позову підтверджуються належними доказами, а тому, враховуючи що ОСОБА_6 під час укладання оспорюваного договору через свій хворобливий стан не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, договір купівлі-продажу квартири, посвідчений 14.02.2014 р. підлягає визнанню недійсним».
Згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено наступне: 28.02.2014 р. приватним нотаріусом Пирятинського районного нотаріального округу Полтавської області Запорожець О.О. було посвідчено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ОСОБА_6 та ОСОБА_1 набули у власність кожен по 1/2 частки квартири АДРЕСА_4 .
Судом також встановлено, що 02.03.2015 р. між ОСОБА_5 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.03.2015 р. № 34377704 ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 .
В квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їхня малолітня донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 .
За результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи судовим експертом Комашко Р.В. складений висновок експерта №14874 від 28.01.2020 р., відповідно до якого ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 внаслідок здійснення поліпшень, які неможливо відокремити (приріст ринкової вартості квартири), станом на час проведення експертизи збільшилась на 528000 грн.
В судовому засіданні була досліджена спадкова справа № 30/2015 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджуєтьлся свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 16.01.2015 року звернувся до Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадкового майна після смерті матері ОСОБА_6 .
Постановою державного нотаріуса Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори від 22.01.2015 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскіцльки у спадкоємця відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно.
За змістом ст. 15 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
Зокрема статті 387, 388 ЦК України надають власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Частина 1 ст. 388 ЦК України передбачає, що у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.
При цьому за змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.12.2014 р. у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Частина перша статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки зазначена норма надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 128/2526/16-ц, від 26.05.2020 р. у справі № 569/11322/17, від 09.06.2021 р. у справі № 664/2596/19.
Факт вибуття спірної квартири з власності ОСОБА_6 поза її волею встановлено рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28.10.2018 р. у справі № 760/17128/15-ц, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 25.07.2019 р., за позовом ОСОБА_1 , поданого ним у вересні 2015 року. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що під час укладання оспорюваного договору 14.02.2014 р. через свій хворобливий стан ОСОБА_6 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, договір купівлі-продажу квартири, посвідчений 14.02.2014 р. підлягає визнанню недійсним.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Верховного Суду від 18.04.2018 р. в справі № 753/11000/14-ц зазначено, що преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Таким чином, оскільки спірна квартира вибула із власності ОСОБА_6 поза її волею, правочин за яким відбулось зазначене відчуження визнано в установленому законом порядку недійсним, у зв'язку з чим ОСОБА_5 не мала правових підстав для подальшого його відчуження на користь ОСОБА_2 , суд дійшов висновку про наявність, передбачених статтею 388 ЦК України, підстав для його витребування від добросовісного набувача - ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , який є сином ОСОБА_6 та є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину.
Що стосується вимог про визнання ОСОБА_1 власником спірної квартири, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру, суд приходить до висновку, що такі вимоги позивача є неналежним способом захисту його порушених прав та інтересів.
Пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).
У постанові Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі№ 6-1376цс16 викладено правовий висновок про те, що статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на майно, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу його не можна витребувати в нього; одним із чинників дотримання принципу пропорційності при втручанні у право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України.
Отже, у разі якщо позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено, покупець цього майна має право відповідно до статті 661 ЦК України звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу.
Згідно з частиною четвертою статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) може залишити за собою здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені без завдання майну шкоди. Якщо відокремлення поліпшень неможливе, добросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна.
Під поліпшеннями слід розуміти такі витрати на майно, які мають корисний для речі характер, тобто покращують її властивості, в тому числі її якість, збільшують вартість майна (наприклад, здійснення поточного ремонту нерухомості). При цьому вимоги щодо відшкодування суми, на яку збільшилася вартість майна після його поліпшення, мають бути заявлені до власника майна.
Разом з цим, ОСОБА_2 подано суду заяву про застосування наслідків пропущення ОСОБА_1 строків позовної давності.
Оцінюючи подану заяву, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу, тобто відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 р. у справі № 914/3224/16 дійшла висновку, що аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
ОСОБА_1 стверджує, що позовна давність у цій справі має обчислюватись з моменту набрання законної сили постанови Київського апеляційного суду від 25.07.2019 р., якою залишено без змін рішення суду від 26.10.2018 року про визнання недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 14.02.2014 р.
Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Позовна давність шляхом пред'явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред'явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов'язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред'явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб'єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц).
За змістом ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до особи, яка є боржником, тобто до особи, яка є належним відповідачем за позовом. У разі пред'явлення віндикаційного позову належним відповідачем є володілець майна. Водночас якщо під час розгляду справи майно перейшло у володіння іншої особи, у зв'язку з чим суд здійснив заміну відповідача, то пред'явлення позову до попереднього володільця перериває позовну давність і за вимогою до цієї іншої особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.
Суд зазначає, що оскільки право власності ОСОБА_6 на спірну квартиру було порушено в момент її вибуття з власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли спадкоємець ОСОБА_6 - позивач у справі ОСОБА_1 , довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з власності у володіння іншої особи.
Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов'язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.
Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. Зазначене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.11.2019 р. у справі № 914/3224/16.
Оскільки порушення прав позивача було предметом судового розгляду в іншій справі №760/17128/15-ц, то позивачу було відомо про таке порушення ще на час отримання представником ОСОБА_1 - ОСОБА_11 інформаційної довідки №59229213 від 17.05.2016 р., що додана позивачем до позовної заяви, що власницею квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 . Зазначене свідчить про те, що позивачу було відомо про порушення його прав принаймні на цю дату (17.05.2016).
При цьому, судом зауважується, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 р. у справі № 914/3224/16, з метою забезпечення єдності судової практики відійшла від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 р. у справі № 711/802/17 та від 06.06.2018 р. у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.
Проте, із даним позовом ОСОБА_1 звернувся 12.09.2019 р., що свідчить про те, що позивач пропустив строк позовної давності для задоволення вимог про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до частин 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, суд приходить до висновку про застосування за заявою відповідача ОСОБА_2 строку позовної давності до вимог ОСОБА_1 про витребування спірної квартири в порядку статті 388 ЦК України та відмови у позові.
При цьому, оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 про витребування спірної квартири від ОСОБА_2 , не підлягають задоволенню вимоги про виселення, також слід відмовити у задоволенні вимог зустрічного позову про стягнення з ОСОБА_1 суми відшкодування за здійсненні ОСОБА_2 поліпшення у квартирі АДРЕСА_1 .
Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні первинного та зустрічного позову в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 15, 76-81, 89, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, про витребування майна, визнання права власності в порядку спадкування та усунення перешкод в користуванні житлом - відмовити.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , 3- я особа ОСОБА_5 про стягнення суми відшкодування - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.І. Кушнір