Справа № 212/4390/22
2/212/165/23
09 березня 2023 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Колочко О.В., за участі секретаря судового засідання Ігнатьєвої А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, за відсутності учасників справи та без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувальних технічних засобів, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Ролідас», третя особа Акціонерне товариство «ОТП Банк», про захист прав споживачів,
30 серпня 2022 року позивач ОСОБА_1 , в інетерсах якого діє адвокат Шемет І.О., звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «Авто Ролідас», у якому просить суд стягнути з відповідача на його користь передоплату за легкове авто згідно квитанції № 325Т003R4G від 11.02.2022 у розмірі 418 965,10 грн., моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 11.02.2022 між позивачем та АТ «ОТП Банк» було укладено кредитний договір № 2038974513 за програмою «VZM РКЗ Швидка автівка», після підписання якого на рахунок ТОВ «Авто Ролідас» були перераховані грошові кошти у розмірі 418 965,10 грн. за придбання легкового транспортного засобу Cadillac CTS Luxury Collection» 2016 року. ТОВ «Авто Ролідас», отримавши вказані грошові кошти, не надіслало підписаний позивачем примірник договору купівлі-продажу автомобіля та не передало обумовлений транспортний засіб, внаслідок чого позивач вимушений сплачувати банку відсотки за користування кредитними коштами за кредитним договором, не отримавши свій автомобіль. 26.07.2022 відповідачу було надіслано вимогу про повернення сплачених грошових коштів, однак жодної відповіді позивач не отримав, а тому вимушений звернутися до суду з цим позовом. Крім того, зазначає, що діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, яка полягає у суттєвих душевних стражданнях, які зазнає позивач, у зв'язку з обманом та неповерненням грошей, вимушеністю сплачувати кредит, у нього погіршився сон, він постійно перебуває у стані стресу та розгубленості.
Ухвалою судді від 02 вересня 2022 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, роз'яснено учасникам справи їх право, порядок та строки на подачу заяв по суті справи.
Підготовчі засідання від 29 вересня 2022 року, 27 жовтня 2022 року були відкладені через неявку представника відповідача, за відсутності документального підтвердження про сповіщення останнього про дату, час та місце проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 29 листопада 2022 року за клопотанням представника позивача витребувані письмові докази у третьої особи, підготовче засідання відкладено до 22 грудня 2022 року.
22 грудня 2022 року підготовче засідання не відбулося через перебування головуючого судді у відпустці.
04 січня 2023 року від третьої особи АТ «ОТП Банк» до суду надійшли витребувані докази.
20 січня 2023 року ухвалою суду підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 13 лютого 2023 року.
13 лютого 2023 року судовий розгляд відкладений на 09 березня 2023 року через неявку представника відповідача.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, в наданій представником позивача письмовій заяві, останній просив розглянути справу за його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.
Представник відповідача повторно не з'явився до суду, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, про причини своєї неявки не повідомив, відзив не подав.
Представник третьої особи АТ «ОТП Банк» до суду не з'явився, був належним чином сповіщений про час, дату та місце розгляду справи, заяв про відкладення або розгляд справи за його відсутності не надав, пояснень третьої особи до суду не направив.
Статтями 43, 211 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що прийняття участі в судовому засіданні є правом сторони, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до вимог статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причини або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд розглядає справу в порядку статті 280 ЦПК України за наявними в ній доказами (заочний розгляд).
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про задоволення часткове задоволення позову з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами цивільної справи, що 11 лютого 2022 року між Акціонерним товариством «ОТП Банк» (Банк) та ОСОБА_1 (Позичальник та/або Клієнт) укладений кредитний договір № 2038974513, за умовами якого Банк надає Позичальнику 336 000 грн. на загальні споживчі цілі у строк до 11 лютого 2029 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 19,99 % річних (а.с. 62-67).
У своїй Анкеті-Заяві на отримання кредиту ОСОБА_1 зазначив ціль отримання кредиту - вартість авто 418 965,03 грн., аванс 83793,00 грн. (а.с. 68).
На підставі Заяви ОСОБА_1 на переказ готівки № 325Т003R4G від 11/02/2022 Банк здійснив переказ грошових коштів у розмірі 418 965,10 грн. на рахунок ТОВ «Авто Ролідас» для сплати за легкове авто згідно рахунку № 12524-АР0055 від 10.02.2022 (а.с. 9, 103).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (стаття 15 ЦК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.
За приписами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Згідно з ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Статтею 207 цього ж Кодексу унормовано, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до норм статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Отже, з огляду на вищевказані норми, правочин між фізичною особою та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі, яка, зокрема, передбачає, підписання правочину його сторонами.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Верховний Суд в постанові від 27.08.2020 р. у справі № 419/2304/18 зазначив, що суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Необхідність цього принципу підтверджена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, (провадження № 14-473цс18), в якій зазначено, що «згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм». З аналізу наведених норм процесуального права убачається, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Згідно з статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Вказані положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі, й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Таких висновків дійшла Велика Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18).
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.
Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов'язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 ЦК України.
Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Позивач в своїй позовній заяві посилається на те, що відповідач не надіслав йому підписаний примірник договору купівлі-продажу автомобіля та на час звернення до суду не передав обумовлений транспортний засіб, що не було спростовано під час судового розгляду.
В той же час судом встановлено, що позивачем сплачено на рахунок відповідача кошти в сумі 418 965,10 грн. за придбання легкового автомобіля згідно рахунку № 12524-АР0055 від 10.02.2022.
З огляду на вищезазначене, суд доходить висновку, що з наданих позивачем документів не вбачається, що між сторонами виникли правовідносини у сфері купівлі-продажу транспортного засобу, а отже грошові кошти в сумі 418 965,10 грн., отримані відповідачем за квитанцією № 325Т003R4G від 11 лютого 2022 року від позивача, були набуті відповідачем без достатньої правової підстави.
Таким чином, отримавши грошові кошти від позивача без достатньої правової підстави, у відповідача, на підставі ст. 1212 ЦК України, виникло зобов'язання по поверненню вказаних коштів позивачу.
Позивачем на адресу відповідача була надіслана вимога від 26.07.2022 щодо повернення сплаченої грошової суми у розмірі 418 965,10 грн., що було проігноровано відповідачем (а.с. 10-11).
У цій справі між сторонами відсутні належним чином оформлені договірні відносини, оскільки ні договір купівлі-продажу, ні попередній договір про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу транспортного засобу у порядку, визначеному чинним законодавством України, не укладався.
Сама лише наявність квитанції про сплату грошових коштів у певному розмірі із посиланням на рахунок, наданий відповідачем, не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між особами. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас, сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.
Аналогічні висновки щодо підстав повернення коштів за відсутності договірних відносин викладені у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 757/6937/17-ц, провадження № 61-18307св18; від 06 лютого 2019 року у справі № 522/13292/16-ц, провадження № 61-31140св18; від 23 вересня 2019 року у справі № 642/203/14-ц, провадження № 61-19005св18; від 12 грудня 2019 року у справі № 757/25368/16-ц, провадження № 61-21669 св18; від 11 листопада 2020 року у справі № 522/19690/18, провадження № 61-15125св19; від 31 березня 2021 року у справі № 363/3555/17-ц, провадження № 61-22274св19.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про стягнення з ТОВ «Авто Ролідас» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 418 965,10 грн.
Вирішуючи позов в частині вимог про стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ч. 1ст. 1167 ЦК України).
Згідно з ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від глибини душевних страждань, ступеня вини особи, що завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При вирішенні даної справи і визначенні моральної шкоди судом враховуються положення п. п. 3, 5, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4.
Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов або підстав відповідальності за заподіяну шкоду.
З огляду на положення вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає за наявності: а) моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; б) неправомірних рішень, дій чи бездіяльності заподіювача шкоди; в) причинного зв'язку між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; г) вини заподіювача шкоди.
Наданими стороною позивача доказами підтверджується причинний зв'язок між діями відповідача, які призвели до виникнення у позивача значної заборгованості по кредиту, та заподіянню останньому моральної шкоди, при цьому суд враховує практику Європейського суду з прав людини, яким визнана презумпція моральної шкоди, і відповідно до якої в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).
Отже, право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло у зв'язку з неправомірною поведінкою відповідача, що призвело до моральних переживань.
Щодо розміру моральної шкоди, суд враховує, що позивач, не отримавши автомобіль, має кредитну заборгованість, яку повинен виплачувати і наявність такого боргу безумовно викликає у кожної людини негативні наслідки і призводить до моральних страждань, і, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає співмірною моральним стражданням позивача суму моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір в дохід держави стягнути з відповідача за дві майнові вимоги у розмірі 4189,65 грн. (про стягнення грошових коштів) та 50 грн. (про відшкодування моральної шкоди).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 43, 76-82, 141, 211, 246, 263-265, 280 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Ролідас», третя особа Акціонерне товариство «ОТП Банк», про захист прав споживачів задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Ролідас» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 418 965 (чотириста вісімнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят п'ять) гривень 10 коп., моральну шкоду у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Ролідас» судовий збір в дохід держави у загальному розмірі 4239 (чотири тисячі двісті тридцять дев'ять) гривень 65 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивачем на заочне рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Ролідас», ЄДРПОУ 44015943, юридична адреса: 33001, м. Рівне, вул. Поповича, 11 офіс 310.
Третя особа: Акціонерне товариство «ОТП Банк», ЄДРПОУ 21685166, юридична адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43.
Повний текст рішення складений 20 березня 2023 року.
Суддя: О. В. Колочко