20 березня 2023 року
м. Київ
справа № 400/4012/22
адміністративне провадження № К/990/8432/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу Дяченка Олексія Володимировича - представника ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року у справі 400/4012/22 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо застосування січня 2016 року та грудня 2016 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити на його користь індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року в сумі 81943,56 грн;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 26 листопада 2020 року включно у фіксованому розмірі 4011,82 гривень в місяць відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
- стягнути з відповідача на користь позивача індексацію грошового забезпечення у фіксованому розмірі 4011,82 гривень в місяць за період з 01 березня 2018 року по 26 листопада 2020 року включно в сумі 131881,04 гривень відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо застосування січня 2016 року та грудня 2016 року, як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно.
Зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, представник позивача звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано абзаци 4,6, пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі №400/1119/21, від 28 вересня 2022 року у справі №560/3965/21.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Покликання на вказані постанови Верховного Суду не є належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, оскільки у справах №400/1119/21 та №560/3965/21 не було ухвалено остаточного рішення, так як справу в частині позовних вимог було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, а відтак висновки викладені у постанові не можуть бути застосовані.
З огляду на це Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші доводи та аргументи скаржника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів, а також неповного з'ясування судами обставин справи та ґрунтуються на незгоді з висновками судів щодо їхньої оцінки, що виключає можливість перегляду судових рішень з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Крім того, за правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
У цій справі, суд першої інстанції дійшов висновку про розгляд її за правилами спрощеного позовного провадження.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти «а», «б», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, також вказує що позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи, справа становить значний суспільний інтерес, має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
У касаційній скарзі скаржник зазначив, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Зокрема, скаржником зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій приймають кардинально різні рішення в аналогічних (типових) справах щодо виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям у фіксованій величині та при цьому не обґрунтовано, що справи є типовими. Аргументи скаржника зводяться до великої кількості подібних справ, з посиланням на відсутність правової позиції щодо виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям у фіксованому розмірі, починаючи з 01 березня 2018 року.
Суд відхиляє такі доводи через їхню необґрунтованість, оскільки скаржник не зазначає новітніх, проблемних та раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, а лише посилається на загальні критерії розрахунку сум індексації без системного зв'язку з обставинами цієї справи, що мають індивідуальний характер.
Суд зауважує, що вирішуючи такі спори, суди надають правову оцінку в залежності від обставин, установлених у кожному конкретному випадку, у той час як доводи скаржника зводяться до загальних фраз щодо порушення прав військовослужбовців під час нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, великої кількості подібних справ, що перебувають на розгляді у судах.
Також скаржник зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для позивача, оскільки судом було фактично позбавлено позивача права на отримання індексації грошового забезпечення в період, де вона була виплачена не в повному обсязі, при цьому загальна сума невиплаченої індексації складає більше річного доходу позивача.
Суд відхиляє посилання скаржника, що справа становить значний суспільний інтерес для військовослужбовців та має виняткове значення для позивача, оскільки у скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
При цьому, Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником, має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
У касаційній скарзі скаржник, крім іншого, вказує на те, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені у оскаржуваному рішенні суду, подавши нову позовну заяву, оскільки при розгляді саме цієї справи розглядається питання правильності встановлення розміру індексації грошового забезпечення у фіксованій величині починаючи з 01 березня 2018 року, що не може бути повторно розглянуто у новій справі, оскільки предмет розгляду буде тотожним предмету у даній справі.
Суд відхиляє такі доводи скаржника з огляду на те, що в обґрунтування вказаного твердження він не навів та не обґрунтував, при розгляді яких саме справ позивач позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, та яким чином ці обставини впливають на вирішення спору у конкретній іншій справі. Суд зазначає, що лише загальні посилання на такі обставини, за відсутності вмотивованих аргументів, не дають підстав для висновку, що є підстави для відкриття касаційного провадження, з посиланням на підпункт "б" частини п'ятої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Дяченка Олексія Володимировича - представника ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року у справі 400/4012/22 - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Соколов