20 березня 2023 року № 320/11975/22
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі по тексту також відповідач 1, ГУ ПФУ у Київській області, ЄДРПОУ: 22933548, адреса: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10), Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач 2, ГУ ПФУ у Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 21910427, адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Київській області та скасувати рішення ГУ ПФУ у Дніпропетровській області від 26 серпня 2022 року №184250008284 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Дніпропетровській області призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 19 серпня 2022 року згідно частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що відповідачем 2 безпідставно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв'язку з відсутністю пенсійного віку, визначеного пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який для жінок повинен становити 49 років 6 років; зауважила, що після визнання Рішенням Конституційного Суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020 неконституційною статті 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, ця стаття підлягає застосуванню у редакції, яка діяла до внесення таких змін та передбачає право на призначення пенсії за віком, зокрема, жінок після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на роботах із шкідливими і важкими умовами праці. З урахуванням викладеного, позивачка стверджує, що після досягнення 45-річного віку, з врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно пункту «а» частини першої статті 13 Закону №1788-XII.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 січня 2023 року відкрито провадження у справі №320/11975/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження); запропоновано відповідачам протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та роз'яснено наслідки неподання відзивів.
Відповідачі правом на надання відзиву не скористалися, про відкриття провадження у справі були проінформовані шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується звітами про доставку та довідками про доставку електронного листа від 04 січня 2023 року.
Відтак останнім днем на подання відзивів на позовну заяву було 19 січня 2023 року.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_2 , виданого 16 липня 2019 року.
Заявою від 19 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Київській області про призначення пенсії за віком.
Як зазначено позивачкою у позовній заяві, після реєстрації заяви відповідачем 1 засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, а саме ГУ ПФУ у Дніпропетровській області.
Рішенням ГУ ПФУ у Дніпропетровській області від 26 серпня 2022 року №184250008284 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах позивачці на підставі пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку 49 років 6 місяців; дата звернення - 18 серпня 2022 року, вік заявниці - 48 років 2 місяці 21 день. У рішенні зазначено, що загальний страховий стаж складає 27 років 11 місяців 6 днів, пільговий стаж за Списком №1 складає 27 років 5 місяців 4 дні (з урахуванням періоду, який зараховується у 1,5 розмірі).
Вважаючи дії та рішення відповідачів щодо відмови у призначенні пенсії протиправними, позивачка звернулася до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що оскаржуване рішення про відмову у призначені пенсії на пільгових умовах за Списком №1 ухвалено відповідачем 2 виключно у зв'язку із не досягненням позивачкою на дату звернення за призначенням пенсії встановленого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку - 49 років 6 місяців.
Тобто, наявність у позивачки загального страхового стажу, в тому числі пільгового, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1, відповідачами на час прийняття оскаржуваного рішення, не заперечувалось та підтверджується, зокрема оскаржуваним рішенням від 26 серпня 2022 року №184250008284, в якому зазначено, що загальний страховий стаж складає 27 років 11 місяців 6 днів, пільговий стаж за Списком №1 складає 27 років 5 місяців 4 дні (з урахуванням періоду, який зараховується у 1,5 розмірі).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд керується приписами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також бере до уваги положення законів та підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.
Також, вирішуючи даний спір, на переконання суду, необхідним є застосування правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року в зразковій справі №360/3611/20 (провадження №11-209заі21).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (надалі, також Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону №1788-XIIза цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Щодо досягнення позивачкою необхідного віку, який би давав останній право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Так, позивачка вказує, що на час звернення до відповідача 1 із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1 вона досягла 45-річного віку, що у відповідності до положень статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції до внесення змін Законом №213-VIII, згідно якої однією з умов для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 визначено досягнення 45 років (для жінок), та з огляду на наявний стаж роботи, в тому числі пільговий, дає право позивачу на призначення спірної пенсії.
В свою чергу, з оскаржуваного рішення відповідача 2 вбачається, що у межах спірних відносин застосуванню підлягають положення пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII, згідно якої до досягнення віку, встановленого абзацом1 цього пункту, право на пенсію пільгових умовах мають жінки, які народилися з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року по досягненню ними 49 років 6 місяців. Оскільки на час звернення позивачки із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 остання не досягла вказаного віку, то підстави для призначення їй пенсії відсутні.
Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом №213-VIII, який набув чинності 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІвік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом №2148-VIII від 03 жовтня 2017 року, текст Закону №1058-IVдоповнений, зокрема, статтею 114, згідно із пунктом 1 частини другої якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Вказана норма застосовується з 01 жовтня 2017 року.
Таким чином, з 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02 березня 2015 року та пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IV від 09 липня 2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03 жовтня 2017 року.
Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII(пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення Конституційного Суду застосуванню підлягають стаття13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XIIв редакції до внесення змін Законом № 213-VIIIдля осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
З вищевикладеного слідує, що з 23 січня 2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону №1788-XIIв редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, та пункт 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IV від 09 липня 2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03 жовтня 2017 року.
Відносно позивачки правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, та 49 років 6 місяців за пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах як: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23 січня 2020 року та, виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Такий висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20. В даному судовому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV- з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі№520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Суд зазначає, що відповідно до наявних матеріалів справи та оскаржуваного рішення відповідачем 2 визнається наявність у позивачки загального страхового стажу 27 років 11 місяців 6 днів та пільгового стажу тривалістю 27 років 5 місяців та 4 дні.
Таким чином суд дійшов висновку про наявність у позивачки права на призначення пільгової пенсії за Списком №1 після досягнення віку, який визначено положеннями пункту «а» статті 13 Закону №1788-XIIв редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, оскільки єдиною підставою для відмови позивачці у призначенні пенсії у спірному випадку стало виключно недосягнення заявницею пенсійного віку, який визначено пунктом 1 частини першої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Слід зазначити, що дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов'язань представників влади, як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
Тобто, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону.
Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, у разі скасування нормативно-правового акту або індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина третя статті 245 КАС України).
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями 2,5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
У спірному випадку, реалізуючи свої владні повноваження, пенсійний орган, прийшов до висновку, що правильним рішенням є рішення про відмову в призначенні позивачеві пенсії.
Тобто, відповідачем 2 було реалізовано свої дискреційні повноваження шляхом прийняття оскаржуваного рішення.
Крім цього у даному рішенні відповідачем 2 чітко вказані підстави такої відмови.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що задоволення позовних вимог позивачки про зобов'язання призначити пенсію, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений і вказане рішення не можливо визнати втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки ним такі повноваження були самостійно реалізовані шляхом прийняття оскаржуваного рішення, яке були предметом судового контролю у межах цієї справи.
Наявний у позивачки страховий та пільговий стаж роботи відповідає всім критеріям, необхідним для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1, що підтверджується відповідачем 2 в оскаржуваному рішенні.
Згідно з частиною другою статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
При цьому, відповідно до положень частини першої статті 45 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
Оскільки позивачка подала заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 19 серпня 2022 року, то відповідачем мала б бути призначена така пенсія з дня звернення.
Водночас суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача 1, оскільки матеріали справи не містять жодних доводів, підтверджених належними та допустимими доказами, щодо вчинення ГУ ПФУ у Київській області протиправних дій. Крім того, позивачкою в адміністративному позові не зазначено, які саме протиправні дії вчинені відповідачем 1.
За наведених підстав та вказаних правових норм, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Дніпропетровській області від 26 серпня 2022 року №184250008284 та зобов'язання ГУ ПФУ у Дніпропетровській області призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788 із19 серпня 2022 року.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Наявною в матеріалах справи квитанцією підтверджується сплата позивачкою судового збору за звернення до суду із даним позовом у розмірі 908,00 грн відповідно до квитанції від 30 листопада 2022 року №9991-1677-5896-4714, який підлягає відшкодуванню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з відповідача 2, оскільки у задоволенні заявлених до відповідача 1 позовних вимог відмовлено.
Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 26 серпня 2022 року №184250008284.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788 із19 серпня 2022 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 605,33 грн. (шістсот п'ять грн. 33 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
рішення виготовлене у повному обсязі та підписане 20.03.2023
Суддя Панченко Н.Д.