20 березня 2023 року м.Київ № 320/17144/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України, Державна міграційна служба України та Головного центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України (далі - відповідач 1), Державна міграційна служба України (далі - відповідач 2) та Головного центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби (далі - відповідач 3) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перетині державного кордону України іноземцю або особі без громадянства від 02.12.2021 громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспортний документ № НОМЕР_1 , прийняте заступником начальника 3-го відділення з персоналу інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 - 1" Окремого контрольно - пропускного пункту "Київ", капітаном ОСОБА_2 .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.08.2022 розглянувши клопотання сторін, суд залучив у якості співвідповідачів Державну міграційну службу України та Головний центр обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби.
У зв'язку з недостатнім фінансуванням суду на здійснення витрат на закупівлю поштових марок та оплати послуг відправлення поштової кореспонденції про відкриття провадження у справі та ухвалу про залучення у якості співвідповідачів представникам сторін було направлено на їх офіційні електронні адреси.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час проходження прикордонного контролю відповідачем було прийняте рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 . Причиною для відмови у перетенні кордону вказано п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710 (далі - Закон № 1710), водночас підставою для відмови вказано «щодо нього є рішення уповноваженого державного органу України про заборону в'їзду в Україні».
На думку позивача прийняте відповідачем рішення про відмову у перетині державного кордону України іноземцю або особі без громадянства суперечать вимогам закону, оскільки позивач підтвердив відмовідними документами мету запланованого перебування на території України. В той же час, відповідач під час проведення прикордонного контролю та подальшого прийняття оскаржуваного рішення не зазначив обставини та не навів даних, на яких грунтується висновок щодо неможливості підтвердити мету запланованого перебування на території України, чим обмежено право громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 .
Відповідач 1 подав до суду письмовий відзив на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні позову, оскільки ним виконано вимоги п. 2.5 Інструкції з організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 05.06.2012 № 407, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.06.2012 за № 1083/21395 (діла - Інструкція 407), зокрема, заступником начальника відділу - начальником 1-го відділення відділу прикордонної служби “Бориспіль-1” Окремого контрольно-пропускного пункту “Київ” капітаном ОСОБА_2 здійснено пошук необхідної інформації про особу позивача у відповідних базах даних Державної прикордонної служби України та виявлено рішення уповноваженого державного органу України про заборону в'їзду в Україні. Зазначає, що є тільки користувачем інформації, наявній в системі "Гарт-1” та лише перевіряє наявність такої інформації.
Відповідач 2 направив до суду письмовий відзив на позову заяву, де просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки у позивача є заборона на в'їзду в Україні у зв'язку з тим, що позивач порушив правила перебування іноземців на території України.
Відповідач 3 направив до суду відзив на позовну заяву та просить суд відмовити у його задоволенні, оскільки виконуючи свої повноваження лише вводить наявну інформацію про іноземців та осіб без громадянства щодо яких приймалось рішення про заборону в'їзду в Україні.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Республіки Азербайджан, що підтверджується копією паспортного документу № НОМЕР_1 .
У громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 зареєстровано шлюб з громадянкою України ОСОБА_3 і від цього шлюбу є малолітня дитина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
02.12.2021 під час спроби перетину державного кордону України у пункті пропуску «Бориспіль» громадянином Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , заступником начальника відділу - начальником 1-го відділення відділу прикордонної служби “Бориспіль-1” Окремого контрольно-пропускного пункту “Київ” капітаном ОСОБА_2 було прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону на в'їзд в Україну іноземцю.
На думку позивача зазначена відмова є протиправною та такою, що порушує його права та законні інтереси, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України “Про прикордонний контроль” від 05.11.2009 № 1710-VI (далі - Закон № 1710, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частинами 1-2 ст. 2 вищевказаного Закону № 1710 передбачено, що прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 2 Закону № 1710 закріплено, що прикордонний контроль здійснюється щодо осіб, які перетинають державний кордон.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону № 1710 прикордонний контроль і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів та вантажів здійснюються: у пунктах пропуску через державний кордон; поза пунктами пропуску у випадках, передбачених частиною третьою цієї статті; на території суміжних держав у порядку, передбаченому статтею 26 цього Закону.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Закону № 1710 перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.
У відповідності до ч. 1-2 ст. 7 Закону № 1710 паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Нормами ч. 1 ст. 8 Закону № 1710 визначено, що уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в'їзду в Україну за умови:
наявності в нього дійсного паспортного документа;
відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в'їзду в Україну;
наявності в нього в'їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України;
підтвердження мети запланованого перебування;
наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку.
Положеннями ст. 14 Закону № 1710 визначено порядок відмови у перетинанні державного кордону іноземцям, особам без громадянства та громадянам України.
Так, згідно ч. 1 ст. 14 Закону № 1710 іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України”, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.
Як вбачається з матеріалів справи, заступником начальника відділу - начальником 1-го відділення відділу прикордонної служби “Бориспіль-1” Окремого контрольно-пропускного пункту “Київ” капітаном ОСОБА_2 було прийнято рішення від 02.12.2021 про відмову в перетинанні державного кордону на в'їзд в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Підставою відмови вказано те, що відносно позивача є рішення уповноваженого державного органу України про заборону в'їзду в Україну.
Як вказує відповідач 1, 02.12.2021 у пункті пропуску через державний кордон “Бориспіль” під час здійснення прикордонного контролю на в'їзд в Україну пасажирів було виконано вимоги п. 2.5 Інструкції № 407, зокрема, заступником начальника відділу - начальником 1-го відділення відділу прикордонної служби “Бориспіль-1” Окремого контрольно-пропускного пункту “Київ” капітаном ОСОБА_2 здійснено пошук необхідної інформації про особу позивача у відповідних базах даних Державної прикордонної служби України.
За результатами пошуку було встановлено, що стосовно громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 відбулося спрацювання БД Гарт-1, дата постановки на облік виконання доручення - заборона в'їзду в Україну 18.03.2020 та ініціатором даного доручення була Державна міграційна служба України.
З огляду на зазначене, заступником начальника відділу - начальником 1-го відділення відділу прикордонної служби “Бориспіль-1” Окремого контрольно-пропускного пункту “Київ” капітаном ОСОБА_2 , керуючись ст. 8, 14 Закону України “Про прикордонний контроль”, ст. 1, 14 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” стосовно громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , 02.12.2021 було прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, яке відповідає вимогам чинного законодавства України.
При цьому, суд наголошує на тому, що основна підстава прийняття відповідачем 1 рішення зазначена вірно - наявність рішення уповноваженого державного органу.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України 23.06.2017 № 535, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.09.2017 за № 1091/30959 затверджено Порядок дій уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України в разі виявлення в пунктах пропуску через державний кордон України та контрольних пунктах в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї осіб, стосовно яких надано доручення, та порядок взаємодії органів охорони державного кордону з уповноваженими державними органами, які надали доручення (далі - Порядок № 535).
Пунктом 3 Порядку № 535 передбачено, що обробка інформації (уведення, записування, зчитування, зберігання, знищення, приймання, передавання) та формування баз даних відомостей про осіб, стосовно яких є доручення (далі - оперативні бази даних), здійснюються тільки з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи прикордонного контролю “Гарт-1” Державної прикордонної служби України (далі - система “Гарт-1”), яка функціонує відповідно до Положення про інформаційно-телекомунікаційну систему прикордонного контролю “Гарт-1” Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.09.2008 № 810, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.11.2008 за № 1086/15777.
Пунктом 6 Положення про інформаційно-телекомунікаційну систему прикордонного контролю “Гарт-1” Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.09.2008 № 810, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.11.2008 за № 1086/15777 (далі - Положення № 810) визначено, що до функцій системи Гарт-1" відносяться, зокрема, формування баз даних про осіб, які перетнули державний кордон Україні, у тому числі, з фіксуванням їх біометричних даних, осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в'їзд в Україну, у тому числі, згідно з дорученнями правоохоронних органів.
Згідно Порядку № 535 доручення надсилаються до Головного центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби (далі - Головний центр) та беруться до виконання відповідно до Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 № 280.
У відповідності до п. 7-9 Положення № 810, власником системи "Гарт-1" та інформації, що в ній обробляється є Адміністрація Держприкордонслужби.
Користувачами системи "Гарт-1" є посадові та службові особи підрозділів і органів Державної прикордонної служби України, яким в установленому законодавством порядку надано право доступу до обробки інформації в цій системі.
Право розпоряджатися системою "Гарт-1" надається розпоряднику системи - начальнику зв'язку Державної прикордонної служби України.
Отже, з вищевказаного вбачається, що персонал Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України є тільки користувачем інформації, наявній в системі "Гарт-1”. Підтвердженням факту наявності заборони в'їзду в Україну, відносно особи яка перетинає державний кордон України є повідомлення про збіг із зазначенням інформації про особу та індексу доручення правоохоронного органу.
Вирішальним, в даному випадку, є наявність підстав для обмеження у в'їзді в Україну та наявності доручення уповноваженого органу.
Таким чином, персонал Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України не приймає до виконання доручення правоохоронних органів або міграційної служби та не здійснює їх перевірку, а тільки виконує їх в пунктах пропуску через державний кордон України, у відповідності до обов'язків покладених п. 8 ст. 19 Закону України “Про Державну прикордонну службу України”.
На підтвердження наявності рішення Державної міграційної служби України про заборону в'їзду в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , відповідачем 2 до суду надано відповідне рішення від 18.03.2020 № 225 про заборону в'їзду в Україну позивачу.
Беручи до уваги викладене, оскільки, наявність в базі даних системи “Гарт-1” доручення Державної міграційної служби України є обов'язковою підставою для відмови у перетинання особою державного кордону України, суд вважає, що у відповідача 1 були правові підстав для прийняття оскаржуваного рішення.
Даний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеними в постановах від 29.11.2019 у справі № 826/7912/18 та від 05.07.2018 у справі № 810/1710/17.
Щодо рішення про від 18.03.2020 № 225 про заборону в'їзду в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 прийняте відповідачем 2, суд зазначає таке.
Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 № 353/271/150 (далі - Інструкція).
Іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення, (п. 4 Інструкції)
Пунктом 5 Інструкції передбачено, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є:
дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;
якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
Примусове повернення з підстав, передбачених п. 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов'язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення (п. 6 Інструкції).
Крім того, згідно з ч. 2. ст. 26 Закону України від 22.09.2011 № 3773-VІ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773) рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
Також варто вказати, що відповідно до ст. 13 Закону № 3773 в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю;
якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;
якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду;
За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.
Рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну.
При цьому необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд.
Стаття 23 Закону № 3773 передбачає, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Так, згідно з ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, тягнуть за собою накладення штрафу від тридцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні чинним законодавством передбачається адміністративна відповідальність.
Твердження позивача, про те, що стосовно нього не приймалось рішення уповноваженого державного органу України про заборону в'їзду в Україну спростовуються такими відомостями, що подано Державною міграційною службою України, а 08.05.2019 співробітниками ЦМУ ДМС ум. Києві та Київській області, було виявлено позивача, який порушив правила перебування іноземців на території України.
Так, судом встановлено, що відносно позивача були складені матеріали про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення від 08.05.2019 у вигляді штрафу розміром 5 100,00 грн.
Після несплати протягом 15 календарних днів позивачем розміру штрафів, заяву про відкриття виконавчого провадження було направлено до Державної виконавчої служби. Також, встановлено, що позивач проживав без документів на право проживання в Україні.
Враховуючи вказані обставини, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийняло рішення від 18.03.2020 № 225 про заборону в'їзду в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 .
ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області на підставі зазначеного рішення надало доручення № 8010.8.5-14607/80.2020 від 18.03.2020 Головному центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України в якому зазначено, що 18.03.2020 позивачу заборонений в'їзд на територію України до 18.03.2023.
В свою чергу Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України отримавши 31.03.2020 доручення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, увів відповідну інформацію до бази даних Державної прикордонної служби України (строком на три роки, до 18.03.2023).
Таким чином, персонал Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України мав усі законні підстави для відмови громадянину Азербайджану ОСОБА_1 в перетині державного кордону України.
Водночас, в суді відсутні докази оскарження рішення Державної міграційної служби України від 18.03.2020 № 225 про заборону в'їзду в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Суддів приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України, Проніна проти України та Серявін та інші проти України: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain).
Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), суд зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частинами 1, 4 ст. 73 КАС України регламентовано, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.