20 березня 2023 року м. Житомир справа № 240/30275/22
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Семенюка М.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у призначенні за вислугу років відповідно до п. "е" ч. 1 ст. 55 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" ОСОБА_1 , на підставі заяви від 03.10.2022;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 з 03.10.2022 пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ч. 1 ст. 55 ЗУ "Про пенсійне забезпечення".
В обґрунтування позову зазначає, що відповідач протиправно відмовив в призначенні пенсії.
Ухвалою від 01.12.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог вказавши, що записи, внесені до трудової книжки з порушенням вимог Інструкції, до страхового стажу не враховуються; стаж роботи, що дає право на вислугу років станом на 11.10.2017 відсутній; період навчання перетинається з періодом проходження строкової військової служби.
Проаналізувавши обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до відповідача із заявою від 03.10.2022 про призначення пенсії за вислугу років (а.с. 29).
Відповідач, листом "Повідомлення про відмову у призначенні пенсії" від 19.10.2022 № 0600-0218-8/82011 відмовив в призначенні пенсії, зазначивши, що стаж роботи, що дає право на вислугу років станом на 11.10.2017, відсутній.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до матеріалів справи відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача наступні періоди:
період навчання з 01.09.1984 по 29.06.1992, оскільки період навчання перетинається з періодом проходження строкової військової служби.
періоди роботи відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 14.08.1985, оскільки на титульній сторінці виправлення в даті народження завірено не належним чином.
Згідно з п. «д» ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
У відповідності до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
При цьому, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів ПФ України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а.
Факт навчання позивача з 01.09.1984 по 29.06.1992 в Житомирському державному педагогічному інституті ім. І. Франка підтверджується наявною в матеріалах адміністративної справи копією диплому серії НОМЕР_2 (а.с.14).
Згідно військового квитка НОМЕР_3 позивач з 28.05.1986 по 10.06.1989 проходив військову службу (а.с.13).
Отже, позивачем підтверджено факти навчання та проходження строкової військової служби.
Статтею 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Таким чином, час проходження строкової військової служби зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.12.2019 у справі №513/1195/16-а та від 01.03.2021 у справі №127/1762/17.
Отже, суд вважає, що висновки відповідача про не включення до страхового стажу періодів навчання та служби в армії є необґрунтованими.
Щодо не зарахування періодів роботи відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 14.08.1985, оскільки на титульній сторінці виправлення в даті народження завірено не належним чином.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 КЗпП України, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
Судом встановлено, що в трудовій книжці ОСОБА_1 від 14.08.1985 № БТ-І 9783776 (а.с. 10-11) містяться записи про періоди роботи позивача вчителем з 01.09.1992 по 01.09.1995; з 01.09.1995 по 01.09.2022 вказані записи у трудовій книжці позивача виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ і завірені печаткою роботодавця, а тому суд приходить до висновку, про зарахування даних періодів до спеціального стажу позивача.
Щодо внесення виправлень в трудовій книжці № НОМЕР_1 , суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що періоди з 01.09.1992 по 01.09.1995 та з 01.09.1995 по 01.09.2022 підлягає зарахуванню до спеціального стажу позивача.
Щодо призначення пенсії.
Пенсії за вислугу років працівникам освіти призначають відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно з пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції Закону №213-VIII та Закону №901-VIII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців.
У свою чергу, пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №901-VIII) було визначено, що право на пенсію за вислугу років мали працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Відтак, змінами, внесеними Законом №213-VIII до положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а Законом №901-VIII встановлено раніше не визначений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення") за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Водночас, суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними законами №213-VIII, №911-VIII.
Конституційний Суд України у своєму рішенні вказав, зокрема, що положення статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом №911-VI у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Також, зазначив, що положення статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Суд звертає увагу на те, що після прийняття Закону №213-VIII та Закону №901-VIII до Закону України "Про пенсійне забезпечення" неодноразово вносилися зміни, але такі зміни не стосувалися призначення пенсії за вислугу років окремим категоріям працівників, які мають право на пенсію за вислугу років згідно з статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
З огляду на рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019, суд звертає увагу на те, що з 05.06.2019 відновила дію редакція статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка була чинною до 01.04.2015 (у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №901-VIII).
Отже, з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України №2-р/2019 від 04.06.2019, відновлено право позивача на призначення пенсії за вислугою років як працівнику освіти при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Суд зазначає, що відповідачем при розгляді заяви позивача про призначення пенсії не враховано той факт, що з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України №2-р/2019 від 04.06.2019 відбулися зміни в правовому регулюванні питання призначення окремим категорія працівників пенсії за вислугою років згідно з статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", в тому числі і працівникам освіти.
Судом встановлено, що спеціальний стаж роботи позивача станом на момент звернення з заявою про призначення пенсії становить більше 25 років, що є достатнім для призначення йому пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №901-VIII.
Відповідач керувався тим, що згідно з пунктом 2-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (тобто, 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Суд вважає такі висновки відповідача безпідставними, оскільки позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за вислугу років після прийняття Конституційним Судом України рішення від 04.06.2019 №2-р/2019, а тому, відповідач повинен застосовувати положення пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в первісній редакції, яка, як вже зазначено судом, визначає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Посилання пенсійного органу на те, що спеціальний страховий стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" обчислений по 11.10.2017 повинен становити 26 років 6 місяців, є безпідставним, оскільки орган Пенсійного фонду України застосував редакцію Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка рішенням Конституційного Суду України 04.06.2019 №2-р/2019 визнана неконституційною.
Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім окремих випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
Отже, на час звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років позивач мав достатній вік (55 років) та необхідний страховий стаж, а тому суд приходить до висновку про задоволення позову.
З приводу доводів відповідача, що рішення про відмову у призначення пенсії позивачу приймалося Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві, суд зазначає наступне.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою Правління Пенсійного Фонду України № 22-1 від 25.11.2005 в редакції зі змінами станом на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №22-1).
Приписами п.1.1 цього Порядку визначено, що заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Пунктом 4.1 Порядку №22-1 передбачено, що заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Відповідно до п.4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів працівник сервісного центру:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних системах та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповіді органу, який веде відповідний інформаційний реєстр.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 Порядку визначено, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (п.4.7 Порядку №22-1).
Також, п.4.10 Порядку визначено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз зазначених норм Порядку № 22-1 дає підстави для висновку, що органом, що призначає пенсію є той територіальний орган, до якого особа звернулася із заявою про призначення пенсії і який надав їй повідомлення про призначення чи відмову в призначення пенсії. При цьому, вказаним Порядком визначено, що саме таке повідомлення може бути оскаржене.
Крім того, суд вважає, що розгляд заяви про призначення пенсії структурним підрозділом, що визначений програмним забезпеченням за принципом екстериторіальності, є виключно внутрішньою процедурною діяльністю органів Пенсійного Фонду по розгляду таких заяв.
На користь такого висновку свідчить також приписи п.4.3, 4.10 Порядку, відповідно до яких рішення за результатами розгляду заяви зберігається в електронній пенсійній справі особи, яка передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи. При цьому, Порядком не передбачено, що таке рішення направляється заявнику та може бути ним оскаржено. Тобто, із структурним підрозділом, який розглядав заяву, у особи будь-яких правовідносин не виникає.
Як вже зазначалося, позивач звернувся із заявою про призначення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яке і повідомило позивача про відмову в призначенні пенсії, яке є предметом оскарження. Тобто, органом, що призначає пенсію у даному випадку є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. При цьому, будь-яких правовідносин з Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві у позивача не виникало.
Таким чином, суд вважає вказані доводи відповідача безпідставними та до уваги їх не приймає.
Враховуючи задоволення позову та приписи ст. 139 КАС України на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати в сумі 992,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, код 13559341) задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у призначенні пенсії, оформлену листом від 19.10.2022 № 0600-0218-8/82011.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з 03.10.2022 призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.09.1984 по 29.06.1992, з 01.09.1992 по 01.09.1995; з 01.09.1995 по 01.09.2022.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 992,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Семенюк