Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 березня 2023 року Справа№200/14058/21
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов
ОСОБА_1
до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) про визнання протиправним та скасування рішення від 20.09.2021 року № 914220158798 про відмову в переведенні пенсії по інвалідності на пенсію за віком, зобов'язання повторно розглянути заяву від 15.09.2021 року про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах по списку № 2 з урахуванням страхового та пільгового стажу.
Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, відповідач, як вважає позивач, приймаючи рішення про відмову в переведенні пенсії по інвалідності на пенсію за віком, діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення.
Вважає, що що відповідачем протиправно, всупереч рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 відмовлено у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах за Списком №2.
Зазначає, що станом на дату звернення з заявою про призначення пенсії вона досягла відповідного пенсійного віку, визначеного пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та здобула необхідний загальний і пільговий страховий стаж, для призначення пенсії за Списком №2.
Враховуючи викладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У відзиві на адміністративний позов відповідач вказав на його безпідставність та зазначив, що норми ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” неконституційними не визнавались, а отже, ч. 2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” є чинною.
Вказує, що у рішенні Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 розглядалося питання щодо законності підвищення пенсійного віку для категорій працівників, що визначені у ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, натомість питання, які розглядаються у цій справі, стосуються віку, необхідного для отримання пенсійного забезпечення на пільгових умовах за віком за приписами ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”). За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 на спірні правовідносини не впливає, оскільки приписи Закону України “Про пенсійне забезпечення” не поширюються на позивача.
Враховуючи наведене, просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав відзив, заяву про розгляд за його участю не надав.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене, суд розглядає позовну заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, відзиву, суд з'ясував наступні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 .
15.09.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з заявою щодо переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком.
20.09.2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняте рішення № 914220158798 про відмову ОСОБА_1 в переведенні пенсії по інвалідності на пенсію за віком, яке обґрунтоване тим, що позивач не досяг віку, передбаченого п.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, позивач просить задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», пунктом 7 частини 1 статті 1 якого визначено, що Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.
Тобто, відповідач у справі - орган владних повноважень, який виконує владні управлінські функції, надані йому чинним законодавством щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV.
Закон України "Про пенсійне забезпечення" введений в дію з 01 січня 1992 року в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року в повному обсязі.
01.01.2004 року набув чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
03.10.2017 року Верховною Радою України ухвалений Закон України № 2148-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що доповнив Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розділом ХІV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 14 такого змісту:
"На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
Згідно ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість відповідно до п. "з" ст. 13 в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв:
чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців;
жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшений раніше передбачений пунктом "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України, стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом № 213-VІІІ (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Згідно п. 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону України "Про пенсійне забезпечення", у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ.
Тобто, на час виникнення спірних правовідносин Закон України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням Рішення № 1-р/2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
При цьому, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий у 55 років.
Тому, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
У зв'язку з цим між сторонами виник спір, оскільки позивач вважає, що під час переведення її на пенсію за віком на пільгових умовах відповідач повинен керуватися положення статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ.
Водночас пенсійний орган під час розгляду заяви позивача керувався нормами статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже, визначаючись з тим, нормами якого саме закону слід керуватися під час призначення пенсії позивачу, суд враховує правову позицію Верховного Суду, сформовану за результатами розгляду справи № 360/3611/20.
Так, розглядаючи вказану справу, у постанові від 03.11.2021 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Тому застосуванню підлягають саме норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення № 1-р/2020, а не Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Обставини цієї справи, склад її учасників, предмет спору та заявлені позовні вимоги вказують на те, що ця адміністративна справа є типовою справою, яка відповідає ознакам розглянутої справи № 360/3611/20.
Отже, враховуючи положення ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у цій справі суд має керуватися тими правовими висновками, що наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові за результатами розгляду справи № 360/3611/20.
Таким чином, оскільки ключовим для вирішення цієї справи є питання нормами якого саме закону слід застосовувати при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, і цьому питанню вже надано оцінку Верховним Судом під час розгляду справи № 360/3611/20, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо застосування положень статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" під час призначення їй пенсії.
Так, відповідно до пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
З аналізу наведений норм чинного законодавства вбачається, що жінки, які досягнули 50-річного віку, мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 при стажі роботи 20 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Враховуючи те, що відмова відповідача в переведенні на пенсію за віком на пільгових умовах з посиланням на недосягнення позивачем пенсійного віку, визначеного статтею 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є протиправною, суд вважає, що приймаючи рішення про відмову в переведенні пенсії по інвалідності на пенсію за віком, відповідач діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення, тому приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення.
Оскільки прийняття рішення про переведення на пенсію за віком є владними дискреційними функціями органу Пенсійного фонду, такий обов?язок покладений на орган Пенсійного фонду нормами чинного законодавства, не виконані, суд, також, вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача ухвалити рішення про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву від 15.09.2021 року про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах по списку № 2 з урахуванням страхового та пільгового стажу.
Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачами не надано суду жодного доказу правомірності рішення, яке оскаржується, в розумінні зазначеної норми Закону.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про пенсійне забезпечення», Кодексом адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) про визнання протиправним та скасування рішення від 20.09.2021 року № 914220158798 про відмову в переведенні пенсії по інвалідності на пенсію за віком, зобов'язання повторно розглянути заяву від 15.09.2021 року про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах по списку № 2 з урахуванням страхового та пільгового стажу - задовольнити повністю.
Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.09.2021 року № 914220158798 про відмову ОСОБА_1 в переведенні пенсії по інвалідності на пенсію за віком - визнати протиправним та скасувати.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.09.2021 року про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах по списку № 2 з урахуванням страхового та пільгового стажу.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (за рахунок бюджетних асигнувань) (ЄДРПОУ 13486010, юридична адреса: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, вул. Соборна, 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судові витрати у сумі 908 грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції.
Суддя Т.В. Давиденко