14 березня 2023 року Справа № 160/13557/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіГорбалінського В.В.
за участі секретаря судового засіданняСітайло О.В.
за участі:
позивач представник відповідача представник третьої особи Растворов В.І. Колесник І.В. Філіпова Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Адміністрація Державної прикордонної служби України до НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, третья особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Адміністрація Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення
02.09.2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку №914 від 16.07.2022 року, а саме: ОСОБА_1 ;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) повторно розглянути питання щодо надання дозволу в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 , з урахуванням рішення суду на підставі наступних документів: 1) паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 , виданий 25.01.2016 року, дійсний до 25.01.2026 року; 2) тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_4 , виданого 07.04.2022 року Військовим комісаром Шевченківського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, згідно наказу МОУ №610-2017 року; 3) архівної довідки СБУ №24/6-4693 від 27.12.2018 року; 4) довідки про звільнення серії ЧРН №000609.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 16.07.2022 року позивач намагався перетнути державний кордон України на міжнародному пункті пропуску «Старокозаче». З огляду на запроваджений в Україні військовий стан, крім паспорту громадянина України для виїзду за кордон, останнім для проходження прикордонного контролю також було надано військовий квиток з відміткою про виключення позивача з військового обліку відповідно до п.6 ч.6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Відтак, на думку позивача, він не відноситься до категорії військовозобов'язаних, призовників, резервістів, тощо, а тому не обмежений в праві перетину кордону під час запровадженого воєнного стану. Разом з тим, під час здійснення прикордонного контролю посадовими особами відповідача прийнято рішення про відмову в перетині державного кордону України. Тому, позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, як таке, що порушує права на законні інтереси останнього.
07.09.2022 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
07.11.2022 року НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.
В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що право відстрочення від призову на військову службу та право на перетин державного кордону під час мобілізації є різними за своєю правовою природою, законодавчими нормами, якими такі права регулюються, та органами, що визначають їх наявність. Відповідач також зауважив, що з п.2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року №57, не вбачається права на перетину кордону під час мобілізації для осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. На підставі зазначеного відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
28.11.2022 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзив відповідача є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовують доводи, викладені в позовній заяві, як підстави для задоволення позову.
Ухвалою суду від 27.12.2022 року суд вирішив розглядати справу в судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін та призначив судове засідання в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.
02.02.2023 року НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із додатковими поясненнями.
В обґрунтування додаткових пояснень відповідач зазначив, що відповідно до матеріалів справи слідує, що для перетину державного кордону позивачем було надано паспорт громадянина України для виїзду за кордон, а також військовий квиток із відміткою виключення з військового обліку відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Разом з тим, рішенням про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, позивачеві відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України на підставі Указу Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", та тимчасово обмежено у праві виїзду з України, так як останній не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Як зазначає відповідач, позивач фактично зводить аргументи до того, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку із тим, що виключений з військового обліку військовозобов'язаних відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", що підтверджується відміткою у військовому квитку.
Разом з тим, відповідач критично розцінює доводи позивача, що останній не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, з огляду на те, що в контексті зазначеної норми права "інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації" слід розуміти осіб, визначених Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Крім того, відповідач вказує, що сам факт зняття/виключення з військового обліку на підставі пп. 6 п. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.
06.02.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із додатковими поясненнями.
В обґрунтування додаткових пояснень позивач зазначив, що саме Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 (далі Правила № 57), керується Державна прикордонна служба України, що під час прийняття рішення щодо дозволу або заборони громадянам перетинати державний кордон України встановлено на судовому засіданні 31.01.2023 року. Відповідно до п.2-6 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Вказаний пункт Правил № 57 посилається на статтю 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", визначаючи, що ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах 2-8 ч.3 ст.23, що свідчить про те, що п.2-6 Порядку № 57 поширюється на інші категорії осіб, зазначені в інших абзацах ч.ч.1-3 ст.23 вказаного Закону.
Ухвалою суду від 08.02.2023 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Адміністрацію Державної прикордонної служби України.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що 16.07.2022 року ОСОБА_1 прибув до міжнародного пункту пропуску «Старокозаче» з метою здійснення перетину державного кордону на виїзд з України.
16.07.2022 року за результатами здійснення прикордонного контролю НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, який досяг 16-річного віку, №914.
Вказане рішення обґрунтоване тим, що засудження особи не є підставою для перетину кордону, яка визначена в постанові Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 року.
Вважаючи рішення відповідача №914 від 16.07.2022 року протиправним, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
При вирішенні вказаного спору, суду необхідно надати оцінку обмеженню права громадян на перетин державного кордону при введенні на території України воєнного стану.
Приписами статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ст.64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України №133/2022 від 14.03.2022 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України №259/2022 від 18.04.2022 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України №341/2022 від 17.05.2022 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України №573/2022 від 12.08.2022 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України №757/2022 від 07.11.2022 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 06.02.2023 року №58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Згідно статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII (далі Закон №389-VIII у редакції на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону № 389, військовим командуванням є Головнокомандувач ЗСУ, Командувач об'єднаних сил ЗСУ, командувачі видів та окремих родів військ (сил) ЗСУ, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з'єднань, військових частин ЗСУ та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Відповідно до абз. 15 ст. 1 Закону 1932, військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.
Зокрема, крім ЗСУ, військовими формуваннями є Національна гвардія України, Державна прикордонна служба України, Державна спеціальна служба транспорту (ч. 1 ст. 1 Закону № 876, Закон № 661, ч. 1 ст. 1 Закону № 1449).
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону №389-VIII військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов'язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
Відповідно до пункту 2 абзацу 1 статті 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», відповідно до законів та інших нормативно-правових актів виключно в інтересах кримінального судочинства, міжнародного співробітництва в боротьбі з організованою злочинністю, а також з метою забезпечення національної безпеки України здійснювати контрольований (під оперативним контролем) пропуск через державний кордон України осіб у пунктах пропуску або поза ними. Рішення на такий пропуск приймає Голова Державної прикордонної служби України.
Відповідно до частин 9, 10, 11 Постанови Кабінету міністрів України від 16.10.2014 року за №533 «Про затвердження Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України», адміністрація Держприкордонслужби в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів МВС видає директиви, накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.
Адміністрацію Держприкордонслужби очолює Голова Держприкордонслужби, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра внутрішніх справ.
Голова Держприкордонслужби, зокрема, приймає рішення про контрольований пропуск через державний кордон осіб у пунктах пропуску або поза ними; підписує накази та директиви Адміністрації Держприкордонслужби.
Враховуючи зазначені вище норми, суд доходить висновку, що Держприкордонслужба є органом, який відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону №389-VIII відноситься до військового командування, яке в умовах правового режиму воєнного стану може, зокрема, своїми рішеннями (накази, директиви тощо) встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Як встановлено судом, головою Держприкордонслужби України, виходячи із наданих законом повноважень, прийнято два рішення щодо пропуску через державний кордон в умовах воєнного стану, а саме:
- рішення «Про Указ Президента України» №23-6122/0/6-22 від 24.02.2022 року;
- рішення «Щодо порядку організації виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану» №23-6855/0/6-22 від 17.03.2022 року.
Суд звертає увагу, що рішенням голови Держприкордонслужби України «Про Указ Президента України» №23-6122/0/6-22 від 24.02.2022 року встановлено, що з метою забезпечення оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, проведення своєчасної та повної мобілізації, заборонити, на період дії правового режиму воєнного стану, виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років.
Таким чином, суд доходить висновку, що з 24.02.2022 року було встановлено заборону на період дії правового режиму воєнного стану, виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років.
Втім, рішенням голови Держприкордонслужби України «Щодо порядку організації виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану» №23-6855/0/6-22 від 17.03.2022 року встановлено, що у зв'язку з введенням в Україні правового режиму воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та на виконання вимог Закону України «Про правовий режим воєнного стану» врахувати, що:
1. Пропуск громадян України, які не досягли 16-річного віку, та осіб з інвалідністю здійснювати відповідно до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (зі змінами від 12.03.2022).
2. Пропуск окремих категорій військовозобов'язаних громадян України, які здійснюють перевезення гуманітарної допомоги, здійснювати відповідно до пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 194 «Деякі питання бронювання військовозобов'язаних в умовах правового режиму воєнного стану».
3. Обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років не застосовуються до осіб:
1) Які мають посвідчення про відстрочку від призову та повідомлення про зарахування на спеціальний військовий облік.
2) Які мають висновок військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби у військовий час.
3) На утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
4) Які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
5) На утриманні яких перебуває дитина з інвалідністю віком до 18 років або повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю І чи II групи, до досягнення нею 23 років.
6) Усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки: батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років.
7) Зайняті постійним доглядом за особами, що його потребують, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
8) Які виїхали до інших держав на постійне місце проживання, що відповідно документально підтверджено.
9) Здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажиста, аспірантів та докторантів, які навчаються за кордоном за денною або дуальною формами здобуття освіти (студенти, слухачі).
Однак, як встановлено судом та не заперечується позивачем, останній не належить до переліку осіб до яких не застосовуються обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України, визначених рішенням голови Держприкордонслужби України.
Відтак, враховуючи вищевикладене, суд вказує, що на момент виникнення спірних правовідносин, право ОСОБА_1 на виїзд за межі України було обмежено з підстав, визначених чинним законодавством.
Отже, суд, дослідивши питання щодо наявності обмежень щодо виїзду за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, вважає за можливе надати правову оцінку правомірності та обґрунтованості рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку №914 від 16.07.2022 року, а саме: ОСОБА_1 .
Як вже встановлювалося судом, спірне рішення обґрунтоване тим, що засудження особи не є підставою для перетину кордону, яка визначена в постанові Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 року.
Втім, під час судового розгляду судом встановлено, що в обґрунтування підстав прийняття оскарженого рішення відповідач посилається на заборону виїзду, яка встановлена зокрема рішеннями голови Держприкордонслужби України, а саме: рішення «Про Указ Президента України» №23-6122/0/6-22 від 24.02.2022 року; рішення «Щодо порядку організації виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану» №23-6855/0/6-22 від 17.03.2022 року та вказано, що позивача тимчасово обмежено у праві виїзду з України з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону згідно зі статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Однак, суд повторно акцентує увагу на тому, що відповідачем в оскарженому рішенні не було зазначено, як підставу у відмові перетину державного кордону вищевказані обставини, а зазначено, що особа була раніше засуджена, а такої підстави постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі - Постанова Кабінету Міністрів України № 57) не визначено, а вказані доводи використані відповідачем.
Так, суд зазначає, що Постанова Кабінету Міністрів України № 57 визначає порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Згідно з пунктом 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Судом встановлено, що у ОСОБА_1 наявний військовий квиток із відміткою про виключення з військового обліку.
Відповідно до п. 6 ч.6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які, зокрема, були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
При цьому, Постанова Кабінету Міністрів України № 57 не регламентує процедуру перетину державного кордону в умовах воєнного стану для осіб, які виключені з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, яким є ОСОБА_1 .
В той же час, як вже встановлювалося судом вище, заборона перетину державного кордону України, зокрема для ОСОБА_1 , існує з інших підстав, визначених законом.
Відтак, суд зазначає, що відповідачем у спірному рішенні не зазначено тих законодавчих підстав, які дійсно обмежували право позивача на виїзд за межі України, на час складення такого рішення, оскільки Правила № 57, на які посилається у спірному рішення відповідач, в даному випадку не містили заборони перетину державного кордону, зокрема для осіб, у яких наявний військовий квиток із відміткою про виключення з військового обліку (який наявний у ОСОБА_1 ).
При цьому, суд додатково звертає увагу, що оскаржуване рішення не містить правової оцінки поданим позивачем документам на підтвердження підстави для виїзду за кордон.
Суд зауважує, що належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура прийняття рішення щодо відмови позивачу в перетині державного кордону України.
Відсутність у рішенні, прийнятому за наслідками перевірки документів мотивів, з яких відповідач дійшов висновку про неможливість перетину кордону України, слугує підставою для його судового оскарження та скасування. У свою чергу, це покладає на посадових осіб Держприкордонслужби обов'язок обґрунтувати рішення, зокрема про відмову в перетині державного кордону України, щоб рішення достатнім чином містило мотиви, на яких воно базується.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу у своїх рішеннях на те, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
У пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень.
З урахуванням викладеного суд вважає, що невиконання суб'єктом владних повноважень вимог законодавства в цій частині стосовно позивача призводить до втрати легітимності процедури прийнятті рішення щодо відмови в перетині державного кордону України відносно нього та, як наслідок, прийнятого за результатами процедури рішення.
Враховуючи викладене, оскаржуване рішення прийнято необґрунтовано, тобто без урахування норм чинного законодавства, що мають значення для прийняття рішення, а тому останнє є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, судові витрати, підлягають розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених позивних вимог.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що судовий збір у розмірі 496,20 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку №914 від 16.07.2022 року, а саме: ОСОБА_1 .
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 496,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 20 березня 2023 року.
Суддя В.В. Горбалінський