26 січня 2023 року Справа № 160/15053/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та касування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач) про відмову позивачу у виплаті пенсії в сумі 4200грн.00коп. (2100грн.00коп. за травень 2022 року та 2100грн.00коп. за червень 2022 року), яке оформлене листом від 12.09.2022 року №27597-20507/І-01/8-0400/22;
- стягнути з відповідача заборгованість пенсії в сумі 4200грн.00коп. (2100грн.00коп. за травень 2022 року та 2100грн.00коп. за червень 2022 року) на користь позивача;
- допустити негайне виконання рішення щодо виплати недоотриманої пенсії за минулий час у межах стягнення пенсії за один місяць у розмірі 2100грн.00коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем відмовлено у виплаті пенсії за період до місяця відновлення виплати та буде проведено після надходження відповідного фінансування згідно Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1165 від 10.11.2021. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху на підставі ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зі встановленням строку для усунення виявлених недоліків.
На виконання ухвали суду, позивачем усунуті виявлені недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 28.11.2022р. позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого заперечує проти заявлених позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, оскільки постановою Кабінету Міністрів України №1165 від 10.11.2021 затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо перемішеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, яким визначено механізм проведення пенсійних виплат за минулий період, у тому числі нарахованих на виконання рішень суду, що набрали законної сили, здійснюється за окремою бюджетною програмою в порядку черговості.
Відповідно до Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31.08.2009 №21-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.01.2022 за №53/37389 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 09.12.2021 №35-1), кошти Держаного бюджету України передбачаються в бюджеті пенсійного фонду України в обсягах, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Фінансування видатків, пов'язаних з погашенням заборгованості виплати пенсії та заборгованості виплати за рішенням суду, відбувається в порядку черговості та після надходження відповідного фінансування.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 22.04.2022 року №1202-7000950046 та з 01.05.2022 поновлено виплату пенсії.
15.08.2022 позивач звернулась із заявою до відповідача щодо виплати заборгованості пенсії за період з травня 2022 року по червень 2022 року.
Листом №27597-20507/І-01/8-0400/22 від 12.09.2022 відповідач повідомив позивача, що згідно наданої заяви, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб від 25.05.2022 за №9 пенсію поновлено з 01.05.2022. Пенсія з 01.07.2022 перераховується на поточний рахунок, відкритий в банківській установі зазначеній у заяві. Пенсія в сумі 4200грн.00коп. (2100грн.00коп. за травень 2022 року та 2100грн.00коп. за червень 2022 року) буде проведена згідно Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1165 від 10.11.2021 після надходження відповідного фінансування.
Позивач вважає відмову відповідача протиправною, тому звернулась до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 року №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Частиною 1 ст.46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон №1058-IV.
Частиною 3 ст.4 Закону №1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Питання виплати пенсій врегульовані ст.47 Закону №1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до ч.1 ст.49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Проте, жоден з таких випадків управлінням Пенсійного фонду не застосований та не доведений.
Відтак, припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Щокін проти України зазначив, що питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в діях відповідача містяться ознаки дискримінації відносно позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії.
Відповідно до частин 1 та 2 ст.46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; у цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що загальний розмір заборгованості відповідача за спірний період з травня 2022 по червень 2022 становить 4200,00 грн.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Суд враховує, що позовні вимоги щодо стягнення з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області заборгованості пенсії в сумі 4200грн.00коп. (2100грн.00коп. за травень 2022 року та 2100грн.00коп. за червень 2022 року) на користь ОСОБА_1 є ефективним способом захисту порушеного права та підлягають задоволенню судом.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Пунктом 1 ч.1 ст.371 КАС України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії за один місяць.
А тому, слід звернути до негайного виконання рішення суду в межах суми пенсії за один місяць.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень та позивачем фактично не були понесені судові витрати у зв'язку із винесенням ухвали суду про відстрочення його сплати, судовий збір у сумі 992грн. 40коп. підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань до спеціального фонду Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 9, 90, 72-78, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та касування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову позивачу у виплаті пенсії в сумі 4200грн.00коп. (2100грн.00коп. за травень 2022 року та 2100грн.00коп. за червень 2022 року), яке оформлене листом від 12.09.2022 року №27597-20507/І-01/8-0400/22.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заборгованість пенсії в сумі 4200грн.00коп. (2100грн.00коп. за травень 2022 року та 2100грн.00коп. за червень 2022 року) на користь ОСОБА_1 .
Рішення в частині виплати пенсії, у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 2100грн. 00коп. допустити до негайного виконання.
Стягнути до спеціального фонду Державного бюджету України судові витрати в сумі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Г. В.Кадникова