Справа №760/17949/21 2/760/820/22
26 грудня 2022 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Ішуніної Л. М.,
за участю секретаря судового засідання Омельченко Ю. М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», третя особа - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Шаркова Олександра Олександровича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (далі - ТОВ «Українські фінансові операції»), в якому просить визнати такими, що не підлягають виконанню виконавчі написи вчинені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є. М. 28 квітня 2021 року за № 23677 та 29 квітня 2021 року за № 25319 про стягнення з неї грошових коштів
Свої вимоги мотивує тим, що на підставі оскаржуваних виконавчих написів були відкриті виконавчі провадження, які постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Шаркова О. О. від 04 червня 2021 року були об'єднанні у зведене виконавче провадження № 65695293.
Позивач вважає, що вищевказані виконавчі написи вчинено з порушенням вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, оскільки відповідачем не надано всі необхідні документи, що підтверджують правомірність стягнення з неї боргу, зокрема, первинні бухгалтерські документи та оригінали нотаріально посвідчених кредитних договорів.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач звернулася до суду за захистом своїх порушених прав та просить позов задовольнити в повному обсязі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 липня 2021 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 13 липня 2021 року вищевказану позовну заву було залишено без руху.
На виконання зазначеної ухвали 14 липня 2021 року позивачем надано до суду клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Ухвалою суду від 15 липня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін за вищевказаним позовом.
Оскільки розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторони в судове засідання не викликались.
Згідно з даними зворотніх повідомлень про вручення поштових відправлень, учасники справи отримали копії ухвал про відкриття та позовних заяв з додатками.
Відповідачі у встановлений судом строк не скористалися своїм правом на подання відзиву, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Третя особа пояснення до суду не надала.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд виходить з наступного.
За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріусами виконавчих написів визначений у Главі 14 Закону України «Про нотаріат» та Главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
Суд установив, що 28 квітня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є. М. вчинено виконавчий напис та зареєстровано в реєстрі за № 23677 про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованості за кредитним договором від 05 травня 2019 року № 446924 у сумі 19 208,10 грн.
З виконавчого напису вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Верона» на підставі договору факторингу від 31 серпня 2020 року № 1-31/08-В відступлено право вимоги за вищевказаним кредитним договором ТОВ «Українські фінансові операції».
Крім того, 29 квітня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є. М. вчинено виконавчий напис та зареєстровано в реєстрі за № 25319 про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованості за кредитним договором від 05 травня 2019 року № 325834 у сумі 21 724,30 грн.
З виконавчого напису вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Джобер» на підставі договору факторингу від 31 серпня 2020 року № 1-31/08-Д відступлено право вимоги за вищевказаним кредитним договором ТОВ «Українські фінансові операції».
04 червня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Шарковим О. О. винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень № 65672327 та № 65694084 у зведене виконавче провадження № 65695293 на підставі виконавчого напису № 23677, виданого 28 квітня 2021 року про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованості в сумі 19 208,10 грн, та на підставі виконавчого напису № 25319, виданого 29 квітня 2021 року про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованості в сумі 21 724,30 грн, з урахуванням суми, сплаченої за вчинення виконавчого напису.
У межах вказаного виконавчого провадження 22 червня 2021 року приватним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти до наступних висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Таким чином, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання стягувачем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на викладене, та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 та узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).
Позивач, звертаючись до суду з указаним позовом, посилалася на те, що виконавчі написи вчинено з порушенням Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, зазначаючи, що заборгованість не є безспірною, оскільки надані відповідачем кредитні договори не посвідчені нотаріально та наявність заборгованості не підтверджена належними доказами.
Як вбачається з матеріалів справи на підставі виконавчого напису від 28 квітня 2021 року № 23677 з ОСОБА_1 стягнуто на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість за договором від 05 травня 2019 року № 446924 у сумі 19 208,10 грн, яка утворилася за період з 30 серпня 2020 року по 28 квітня 2021 року та складається із заборгованості за тілом кредиту - 2 300 грн, заборгованості за н рахованими та несплаченими відсотками - 961,40 грн, заборгованість за нарахованою пенею - 15 016,70 грн, а також 930 грн - плати за вчинення виконавчого напису.
Крім того, на підставі виконавчого напису від 29 квітня 2021 року № 25319 з ОСОБА_2 стягнуто на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість за договором від 05 травня 2019 року № 325834 у сумі 21 724,30 грн, яка утворилася за період з 30 серпня 2020 року по 28 квітня 2021 року та складається із заборгованості за тілом кредиту - 2 300 грн, заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками - 1 267,30 грн, заборгованість за нарахованою пенею - 17 227 грн, а також 930 грн - плати за вчинення виконавчого напису.
Відповідно до пункту 1 Переліку документів, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Так, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.
Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 750/1627/18.
Отже, відповідач не надав доказів того, що звертаючись до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису, подав документи, які підтверджують безспірність заборгованості боржника.
Будь-яким чином перевірити безспірність заборгованості за наданими відповідачем нотаріусу договорами суд позбавлений можливості, такий обов'язок на суд не покладається, оскільки довести безспірність такої заборгованості має кредитор при зверненні до нотаріуса.
Крім того, у матеріалах справи, що розглядається відсутні докази того, що укладені між банком та позивачем договори, які надані нотаріусу для вчинення виконавчого напису, були посвідчені нотаріально.
Таким чином, серед документів наданих нотаріусу для вчинення виконавчого напису оригінали нотаріально посвідчених договорів, за якими стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, відсутні, а отже не можуть бути тими договорами, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц).
Отже, нотаріус не встановив чи підтверджують надані банком документи безспірність боргу.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідач наведені позивачем обставини не спростував, доказів наявності законних підстав, передбачених для видачі виконавчих написів не надав.
Щодо заявлених позивачем вимог до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Є. М., то суд дійшов наступного висновку.
Справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів.
Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. Тобто, цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом. Сам же нотаріус може залучатися судами як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Враховуючи наведене, за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Викладене узгоджується із висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 519/77/18 (провадження № 61-10311св19) та від 12 листопада 2020 року у справі № 200/3452/17 (провадження № 61-18790св19).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Є. М., як пред'явлених до неналежного відповідача.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та їх часткове задоволення.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Частиною п'ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Відповідно до частин першої-другої статті 136 ЦПК України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. Якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до статті 257 цього Кодексу залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.
Так, ухвалою суду від 15 липня 2021 року ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору за подання позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню до ухвалення рішення у цій справі.
Згідно з частиною першою статті 133 та частиною першою статті 141 ЦПК України, враховуючи, що вимоги за позовом, за подання якого позивачу було відстрочено сплату судового збору, задоволено, судові витрати, що включають судовий збір у розмірі 2 270 грн (908+908+454=2 270), підлягають стягненню на користь держави з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, статтями 15, 16, 18. 257 ЦК України, статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича від 28 квітня 2021 року зареєстрований за № 23677.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича від 29 квітня 2021 року зареєстрований за № 25319.
У задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» на користь держави судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн.
Відомості щодо учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;
відповідачі:
- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, місцезнаходження: АДРЕСА_2;
- Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», код ЄДРПОУ: 40966896, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Загородня, 15, оф.313;
третя особа - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Шарков Олександр Олександрович, місцезнаходження: 04053, м. Київ, пров. Бехтерівський, корп. 4-Б, оф. 2.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л. М. Ішуніна