Номер провадження: 22-ц/813/3160/23
Справа № 946/3325/21
Головуючий у першій інстанції Пащенко Т. П.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
14.03.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Дубрянської Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» адвоката Миргородової Олени Юріївни на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 лютого 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, -
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «Укрзалізниця») про відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 24.05.2018 року в м.Ізмаїлі Одеської області, тепловоз ЧМЕЗ №3752, під керуванням машиніста ОСОБА_2 , скоїв наїзд на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була рідною донькою позивачки та яка внаслідок отриманих травм померла. Машиніст ОСОБА_2 був працівником АТ «Укрзалізниця», що підтверджується довідкою від 25.08.2020 року №ТЧ-1-15/420. Позивачка вказує, що загибла була її опорою та підтримкою. Смерть доньки повністю зруйнувало її нормальне життя, спричинило невимовні страждання, біль та душевні муки. Позивачка вказує, що смертю доньки їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінює у 300 000 гривень та яка виражається в тому, що вона вже ніколи не зможе розраховувати на підтримку та допомогу від доньки. Позивачка зазначає, що вона є непрацездатною особою з 2017 року, а її чоловік помер у 2013 році. Відтепер позивачці доведеться докладати все більше зусиль для організації свого життя як матеріально так і морально, оскільки загибель доньки є невідворотною і непоправною втратою. Внаслідок смерті доньки, позивачку переслідує відчуття самотності, тривожності, гострої несправедливості, що стало підставою звернення до суду.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 лютого 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 100 000 гривень моральної шкоди. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 908 гривень.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник Акціонерного товариства «Українська залізниця» подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 лютого 2022 року змінити, зменшивши суму стягнення з відповідача до 10 000 гривень, без врахування податків та зборів, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи на 14.03.2023 року на 14:30 годину, сторони до суду не з'явились, причини неявки не повідомили, про проведення судового засідання в режимі відео конференції не клопотали, заяв про відкладення розгляду справи не подавали.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до висновків Верховного Суду по справі №361/8331/18 - якщо учасники процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, враховуючи розумні строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для розгляду апеляційної скарги на рішення суду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належно сповіщених сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Задовольняючи позов частково, стягуючи з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 100 000 гривень моральної шкоди, суд виходив з того, що:
- смерть потерпілої, яка була донькою позивачки, настала внаслідок наїзду тепловозу ЧМЕЗ №3752, під керуванням машиніста ОСОБА_2 , який перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця»;
- наїзд стався у зв'язку з необережністю самої потерпілої, що не є підставою для відмови у захисті порушеного права, а тягне за собою зменшення суми відшкодування, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, та може бути звільнений від такої відповідальності лише у випадку спричинення шкоди за наслідками непоборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди;
- обставин непереборної сили або умислу потерпілої судом не встановлено;
- смерть дочки не могла не спричинити позивачці, як матері глибокі душевні страждання та відновити становище, яке існувало до смерті доньки у житті позивачки не можливо;
- враховуючи загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність, стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 100 000 грн при встановлених обставинах становитиме достатню справедливу сатисфакцію для позивача.
Колегія суддів в цілому погоджується з такими висновками суду першої інстанції, проте звертає увагу на необхідність внесення змін у мотивувальну та резолютивну частину рішення з підстав та обґрунтувань, які викладені в цій постанові, а в іншій частині рішення слід залишити без змін, виходячи з наступного.
Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:
- 24.05.2018 року близько 21 год. 35 хв. в м.Ізмаїлі Одеської області машиніст ОСОБА_2 на залізничній станції «Ізмаїл» керував маневреним локомотивом ЧМЕ-3 №3752 і за вказівкою чергового диспетчера по стрілочному перегону №47 переганяв його на 10-й шлях, рухаючись заднім ходом з боку м.Одеса в напрямку залізничного вокзалу. На даному стрілочному перегоні №47 навпроти автокооперативу локомотивом під час руху заднім ходом було скоєно наїзд на пішохода ОСОБА_3 , яка перетинала залізничну колію справа наліво, по ходу руху локомотива, тобто, з боку автокооперативу в напрямку залізничного вокзалу. В результаті наїзду ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 померла. Висновком судово-медичного експерта встановлено, що її смерть настала в результаті поєднаної травми грудної клітини, таза і кінцівок, яка супроводжувалася грубим руйнуванням кісток скелета і подальшої масивної зовнішньої і внутрішньої крововтратою при явищах геморагічного шоку. Машиніст ОСОБА_2 при виникненні небезпеки для руху подавав звукові сигнали і застосовував екстрене гальмування, тобто, виконав усі необхідні заходи для забезпечення безпеки руху, однак, наїзд став можливим і неминучим в результаті необережних дій самої постраждалої ОСОБА_3 , яка, будучи в стані алкогольного сп'яніння, на звукові сигнали, що подаються машиністом, не реагувала і не поступившись дорогою локомотиву, вибігла на залізничну колію для його перетину при безпосередній близькості від локомотива. Машиніст ОСОБА_2 порушення правил безпеки руху та експлуатації залізничного транспорту не допустив і в зв'язку з цим в його діях відсутні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 276 КК України. Кримінальне провадження було закрито за відсутністю в діях машиніста ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення (матеріали кримінального провадження №12018160150001304), що підтверджується постановою про закриття кримінального провадження №12018160150001304 від 20.12.2018 року.
Відповідно до ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою;
- відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Ізмаїльським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 30.05.2018 року ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.18);
- відповідно до довідки АТ «Українська залізниця» від 25.08.2020 року №ТЧ-1-15/420 ОСОБА_2 працював машиністом тепловоза в ВП «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» РФ «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» з 02.03.2005 року наказ №37/ОС від 01.03.2005 року, 28.02.2020 року звільнився за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років, наказ №153/ОС від 28.02.2020 року (а.с.13);
- згідно із довідкою АТ «Українська залізниця» від 28.08.2020 року №ЦЦЛ-13/490 тепловоз ЧМЕЗ №3752 перебував на балансі виробничого підрозділу локомотивне депо «Одеса-Сортувальна» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (а.с.12);
- позивачка ОСОБА_1 є матір'ю загиблої ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 19);
- позивачка ОСОБА_1 є пенсіонеркою, згідно пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 , дата видачі 20.06.2007 року (а.с. 20);
- ОСОБА_4 , який був чоловіком позивачки ОСОБА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_4 , та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 (а.с.21, 22);
- в результаті дій працівника відповідача, який керував джерелом підвищеної небезпеки, наступила смерть ОСОБА_3 , яка була донькою позивачки;
- згідно з довідкою на розшифровану швидкостемірну стрічку машиниста ОСОБА_2 21.33 застосовано екстрене гальмування при швидкості V-8-12 км/год. з розрядкою ТМ до 0, гальмівний шлях визначити неможливо в зв'язку з маленькою швидкістю (а.с.43);
- кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.05.2018 р. за №12018160150001304, закрито у зв'язку з відсутністю в діях машиніста ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення;
- відповідно до висновку експерта №12\206-2018 при судово-токсилогічному дослідженні крові з трупа ОСОБА_3 виявлено 2.2. % етилового алкоголю, що відповідає середній ступені алкогольного сп'яніння живої особи на момент смерті.
Колегія суддів виходить з наступного.
Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров"я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із загибеллю близької людини.
За загальним правилом особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права, тому поряд із компенсацією матеріальної шкоди позивач має право на компенсацію за заподіяну моральну шкоду. Під власне моральною шкодою маються на увазі душевні страждання, пов'язанні із заподіянням як фізичної, так і майнової шкоди, а також душевні страждання, не пов'язанні ні з тією, ні з іншою. Моральну шкоду, на відміну від майнової, не можна вимірювати у грошах, але це не означає, що вона не може бути компенсованою в будь-якій формі. Нічого дивного в тому немає, що людина, в котрої через чужу провину відібрали життєві радощі, задоволення, духовні блага, бажає компенсації грошима, які відкривають джерела людських задоволень. Можливою є, зокрема грошова компенсація, розмір якої визначений не за принципом еквівалентності, а виходячи з обставин конкретної справи, ступеня й характеру моральної шкоди, майнового стану потерпілих. Компенсацією за заподіяну моральну шкоду призначають для пом'якшення якоюсь мірою тяжких для потерпілих наслідків. Відшкодування - монетизація уявлення потерпілого про заподіяні йому збитки.
У п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснено, що з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (ч.2 ст.1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187 ЦК України, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК).
Частинами 1 та 2 ст.23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Положеннями ч.3 ст.23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Частиною 1 ст.1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За змістом п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Згідно із ч.2 ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Згідно з ч.1, 2, 5 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно з ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
За результатами аналізу встановлених обставин справи та вищенаведених правових норм можна дійти таких висновків.
Аналіз положень ст.ст.1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).
Статтями 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача. Так, ст.1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Згідно з ч.2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Таким чином, закон містить указівку на перерозподіл обов'язку доказування та зобов'язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.
Встановивши відсутність обставин непереборної сили або умислу потерпілої, а також що смерть ОСОБА_3 наступила внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а позивач є матір'ю загиблої, суд першої інстанції набув вірного висновку, що моральна шкода заподіяна позивачці смертю її дочки підлягає відшкодуванню.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд обґрунтовано керувався положеннями ч.3 ст.23 ЦК України, згідно з якою враховується характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, а також інші обставини, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування матеріальної шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілих.
Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно із ч.2 ст.1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
При визначенні розміру моральної шкоди суд врахував вимоги розумності та справедливості, встановлені судом обставини, глибину та тривалість моральних страждань позивача, яких вона будучи непрацездатною особою пенсійного віку, зазнала внаслідок смерті дочки, характер та тривалість її немайнових втрат, часу та зусиль, необхідних для відновлення душевного спокою та попереднього життєвого стану, зважаючи на невідворотність завданої шкоди.
Суд також врахував, що смерть ОСОБА_3 , яка перебувала в стані алкогольного сп'яніння та порушила Правила безпеки громадян на залізничному транспорті України, настала з її власної вини, внаслідок грубої необережності самої потерпілої.
За таких підстав суд дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. з посиланням на те, що такий розмір моральної шкоди при встановлених обставинах становитиме достатню справедливу сатисфакцію для позивача.
Доводи апеляційної скарги, що позивач не довела належними доказами заявлений розмір відшкодування моральної шкоди, а суд не звернув уваги на відсутність відповідного висновку судової експертизи для визначення розміру моральної шкоди є неспроможними, оскільки призначення експертиз для визначення розміру моральної шкоди не є обов'язковим, оскільки таке визначення, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, належить до компетенції суду.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 372/4412/15-ц.
Суд першої інстанції належним чином встановив обставини справи, вірно застосував законодавство, яке регулює правовідносини, які виникли між сторонами справи та правильно визначився з розміром моральної шкоди у 100 000 грн., який становитиме достатню справедливу сатисфакцію для позивача.
Доводи апеляційної скарги про завищений розмір стягнутої судом моральної шкоди у 100 000 грн., висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок в цій частині або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Разом з тим, відповідаючи на доводи апеляційної скарги про необхідність при ухваленні судового рішення від 01.02.2022 року про стягнення моральної шкоди врахувати зміни до ст.164.2.14 Податкового кодексу України щодо оподаткування на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, колегія суддів звертає увагу на таке.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (ст.164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (ст.165 ПК України).
З 23.05.2020 року набрали чинності зміни до Податкового кодексу України щодо оподаткування доходів податком на доходи фізичних осіб, внесені Законом України від 16.01.2020 р. 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві».
Так, згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 п.164.2 ст.164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
При цьому, відповідно до підпункту 168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст.167 ПК України.
Відповідно до підпункту 14.1.180 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філії, відділень, інших відокремлених підрозділів), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПК України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому ст.18 та розділом IV ПК України.
Таким чином, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові №180/683/13-ц (провадження № 61-14316св18) від 25 липня 2018 року.
Виходячи з аналізу зазначених правових норм вбачається, що податковий агент сплачує податок на суму відшкодування шкоди за рішенням суду, який спрямовується на відшкодування шкоди, завданої життю та здоров'ю громадянина та який не включається до загального оподатковуваного доходу і не підлягає оподаткуванню.
Таким чином апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги в цій частині і вважає, що сума моральної шкоди визначена рішенням суду підлягає стягненню на користь позивача без відрахування податків та загальнообов'язкових зборів.
Враховуючи наведене, мотивувальну частину рішення слід доповнити даними обгрунтуваннями, а резолютивну частину рішення про стягнення моральної шкоди у визначеному міськрайонним судом розмірі слід викласти з урахуванням того, що сума моральної шкоди визначена рішенням суду підлягає стягненню на користь позивача без відрахування податків та загальнообов'язкових зборів. В іншій частині рішення слід залишити без змін.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» адвоката Миргородової Олени Юріївни - задовольнити частково.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 лютого 2022 року - змінити у відповідності до обґрунтувань, наведених в цій постанові.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень без стягнення податків та обов'язкових платежів.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений: 16.03.2023 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова