Номер провадження: 11-кп/813/939/23
Справа № 522/13150/22
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
16.03.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Приморського райсуду м. Одеси від 08.02.2023 якою в межах к/п №12022163520000337 від 19.07.2022 відносно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Кузьмнки Джанбульської обл., респ. Казахстан, громадянина України, із середньою освітою, неодруженого, який працював на посаді продавця у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 », без постійного місця реєстрації, який тимчасово проживав за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 09.04.2023 із визначенням застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою Приморського райсуду м. Одеси від 08.02.2023було відмовлено у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу, було задоволено клопотання прокурора ОСОБА_8 та продовжений строк тримання під вартою до 09.04.2023 із утриманням в ДУ "Одеський слідчий ізолятор" відносно ОСОБА_7 обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України у к/п №12022163520000337 від 19.07.2022 із визначенням застави у розмірі 46 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 123 464 грн.
Обґрунтовуючи ухвалу, суд 1-ої інст. врахував тяжкість інкримінованого злочину, відомості про особу обвинуваченого та констатував наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
Не погодившись із оскаржуваною ухвалою, захисник ОСОБА_6 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій вказує на те, що ухвала суду є необґрунтованою з таких підстав:
- заявлені прокурором ризики не доведені, до клопотання не додано жодного доказу на підтвердження необхідності продовження строку тримання під вартою;
- судом необґрунтовано було відмовлено у задоволенні клопотання обвинуваченого про зменшення розміру застави до 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб;
- ОСОБА_7 раніше не судимий, має постійне місце роботи та проживання, свою вину визнав у повному обсязі, окрім того інкримінований злочин не спрямований проти життя та здоров'я осіб, що свідчить про те, що запобіжний захід у виді тримання під вартою є занадто суворим.
За таких обставин, захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу Приморського райсуду м. Одеси від 08.02.2023 та постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору у задоволенні клопотання та застосувати відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді домашнього арешту за місцем проживання, а у разі неможливості застосування домашнього арешту зменшити розмір застави до 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Окрім того, обвинувачений ОСОБА_7 також звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на вказану ухвалу, зміст якої є аналогічним змісту апеляційної скарги захисника.
У судове засідання учасники судового розгляду не прибули, водночас від захисника ОСОБА_6 надійшла заява про розгляд апеляційних скарг за її відсутності, тому колегія суддів, керуючись вимогами ст. 422-1 та ч. 4 ст. 107 КПК України, вважає за можливе апеляційний розгляд провести за відсутності учасників судового розгляду.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що на розгляді в Приморському райсуді м. Одеси перебуває к/п №12022163520000337 від 19.07.2022 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
При цьому, положення ч. 2 ст. 422-1 КПК України встановлюють, що суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду 1-ої інстанції: 1) ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою; 2) клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді 1-ої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Таким чином, колегія суддів наголошує, що апеляційний суд, по суті, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши клопотання про продовження строку тримання під вартою (у разі його наявності), ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу, а також, в деяких випадках, копію обвинувального акту та журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких доказів, що можуть бути підставою для продовження або застосування запобіжного заходу у судовому засіданні.
Водночас, зважаючи на можливу міру покарання, яка може загрожувати обвинуваченому у разі визнання його винуватим, зокрема, у вигляді позбавлення на строк від 6 до 10 років, ту обставину, що обвинувачений не має місця реєстрації та стійких соціальних зв'язків, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним, обґрунтованим та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки виходячи з цього є підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування та суду.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачена обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь-яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При встановленні наявності ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК - впливу на учасників процесу в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Водночас, як вбачається зі змісту матеріалів, які надані апеляційному суду свідки ще не допитані, оскаржуваною ухвалою вирішено питання про застосування приводу свідків.
Що стосується доводів сторони захисту відносно того, що судом необґрунтовано визначений розмір застави, апеляційний суд враховує, що судом 1-ої інстанції у відповідності до приписів ст. 182 КК України була визначена застава у розмірі 46 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що не перевищує встановлені КПК України межі, окрім того визначений судом розмір застави не є максимальним.
Апеляційний суд критично оцінює доводи сторони захисту відносно того, що інкримінований злочин не спрямований проти життя та здоров'я осіб, оскільки, злочин відноситься до категорії кримінальних правопорушень, які мають високий ступінь небезпеки та зумовлюють тяжкі наслідки для здоров'я населення.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст. 331 КПК, а обвинувачений або його захисник не позбавлені можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання ОСОБА_7 під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру інкримінованого злочину, судом 1-ої інстанції прийняте обґрунтоване рішення, а стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 на теперішній час неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, оскільки він не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об'єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені апеляційним судом обставини.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду 1-ої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування або зміни ухвали місцевого суду колегія суддів не вбачає.
За таких обставин, оскільки доводи, викладені у апеляційних скаргах не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, колегія суддів не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваної ухвали.
Керуючись ст.ст. 24, 303, 370, 404, 405, 407, 409, 422, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського райсуду м. Одеси від 08.02.2023 якою стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 09.04.2023, із визначенням розміру застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4