Дата документу 15.03.2023 Справа № 314/459/22
Єдиний унікальний № 314/459/22 Головуючий у 1-й інстанції: Свідунович Н.М.
Провадження №22-ц/807/760/23 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
15 березня 2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Камалової В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 12 січня 2023 року, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області про виселення, -
У лютому 2022 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області про виселення.
В обґрунтування позову зазначено, що 14 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі по тексту - АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №ZPVLGA00000139, за умовами якого Банк зобов'язався надати Відповідачу кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 21072,00 доларів США, строком до 13 грудня 2012 року, а Відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 14 грудня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено Договір іпотеки квартири, згідно якого останні надали в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 55,30 кв.м, житловою площею 39,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить їм на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло.
Свої зобов'язання за кредитним договором АТ КБ «ПриватБанк» виконав у повному обсязі, надавши відповідачу ОСОБА_1 кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.
Договором іпотеки, укладеним між відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та позивачем, передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Проте, враховуючи той факт, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмету іпотеки, позивач вважає, що реєстрація осіб у предметі іпотеки є порушенням умов цивільно-правового договору та ст. 629 ЦК України і зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя та повинне відбуватись на підставі рішення суду.
Відповідно до п. 18.11 договору іпотеки, визначений обов'язок іпотекодавця не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без згоди на це іпотекодержателя. Даний обов'язок було порушено відповідачем, а саме, відповідно до довідки від 29 липня 2021 року, в предметі іпотеки в квартирі загальною площею 55,30 кв.м, житловою площею 39,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тим самим порушено норми договору іпотеки. Таким чином, неповнолітні мешканці, що були зареєстровані у житловому приміщенні, що є предметом іпотеки, з порушенням вимог законодавства, не мають права користування квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі вищевикладеного АТ КБ «Приват Банк» просило суд виселити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати покласти на відповідачів.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 12 січня 2023 року у задоволені позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 12 січня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідачів.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є порушення відповідачами умов договору іпотеки квартири щодо реєстрації ОСОБА_5 у предметі іпотеки без згоди на це іпотекодержателя. Зазначено, що апелянт позбавлений можливості задовольнити свої вимоги за рахунок реалізації іпотечного майна та виконання рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 жовтня 2013 року у справі № 314/1700/13-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки внаслідок неправомірного проживання в ньому відповідачів. Також у скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилається на неврахування судом першої інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
АТ КБ «ПриватБанк», будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, відповідно до вимог процесуального законодавства ( а.с. 161) до апеляційного суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надав.
Судова повістка ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . була направлена на адресу: АДРЕСА_1 , де останні зареєстровані, про що свідчить довідка Матвіївської сільської ради Запорізького району, Запорізької області (а.с.27),про те повернулись з відміткою « адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.165-166, а.с. 170-171, а.с. 175-176).
Відповідно до п.3) ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день постановлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову провістку чи відмітку про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Оскільки учасники справи були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справу АТ КБ «ПриватБанк» реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем не доведено, що реєстрація у зазначеній квартирі, членів сім'ї іпотекодавця, а саме неповнолітніх дітей, порушує права позивача, перешкоджає йому у реалізації, у передбачений законом спосіб, прав іпотекодержателя. При цьому, суд першої інстанції зауважив, що ОСОБА_4 був зареєстрований у спірній квартирі ще до укладення договору іпотеки. Доводи представника АТ КБ "ПриватБанк", що в пункті 18.11 договору іпотеки від 14 грудня 2007 року визначений обов'язок іпотекодавця не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без згоди на це іпотекодержателя, суд вважав такими, що не заслуговують на увагу, оскільки пункт 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла, яке насамперед охоплює право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.Окрім того, порушення умов договору іпотеки та статті 629 ЦК України, на що посилається позивач в позовній заяві, згідно договору іпотеки від 14 грудня 2007 року, не тягне за собою наслідків у вигляді виселення відповідачів, а передбачає наслідки у вигляді звернення стягнення і реалізацію предмету іпотеки, однак таких вимог позивач одночасно із виселенням на підставі статті 109 ЖК України у даній справі не заявляв. Доказів щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ,позивачем суду не надано.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннімсудом, встановленим законом.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи вільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити ( реалізувати) своє право повністю або частково. При осорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Судом встановлено, що 14 грудня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ZPVLGA00000139, за умовами якого Банк зобов'язався надати Відповідачу кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 21072,00 доларів США, строком до 13 грудня 2012 року, а Відповідач зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором (а.с.6-9).
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 14 грудня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 укладено Договір іпотеки квартири, посвідчений приватним нотаріусом Вільнянського районного нотаріального округ Запорізької області Тиханською С.Я., зареєстрований в реєстрі за № 2884 (а.с.10-13).
Згідно з умовами Договору іпотеки квартири, ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 надали в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 55,30 кв.м, житловою площею 39,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 по 1/5 частині кожному на підставі Свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло, виданого Янцівським гранітним кар'єром Вільнянського району Запорізької області від 29 січня 1997 року, а ОСОБА_1 2/5 частини на підставі рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 02 листопада 2007 року у справі № 2-1630/2007 та на підставі Свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло, виданого Янцівським гранітним кар'єром Вільнянського району Запорізької області від 29 січня 1997 року.
Договором іпотеки квартири, укладеним між відповідачами та позивачем, передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Зокрема, п. 18.11 договору іпотеки від 14 грудня 2007 року визначений обов'язок іпотекодавців не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у Предметі іпотеки без письмової згоди на це іпотекодержателя.
Відповідно до Витягу №43 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданого Виконавчим комітетом Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області у квартирі АДРЕСА_2 , зареєстровані неповнолітні діти. Так, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за цією адресою з 01 березня 2007 року по теперішній час та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за цією адресою з 06 грудня 2016 року по теперішній час (а.с.28).
Відповідно до Висновку сільського голови Гладишева О. про доцільність (недоцільність) виселення дітей, затвердженого рішенням виконавчого комітету№113 від 13 жовтня 2022 року, вирішено недоцільне виселення малоілтінх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.99-101).
Звертаючись до суду з цим позовом, АТ КБ "ПриватБанк" посилалося на те, що в порушення пункту 18.11 договору іпотеки іпотекодавець зареєстрував у квартирі, який є предметом іпотеки, членів своєї сім'ї, неповнолітніх дітей. Посилаючись, зокрема, на частину першу статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", позивач просив суд виселити їх з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Наслідки невиконання зобов'язання передбачені статтею 611 ЦК України.
Частиною другою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником негативного зобов'язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов'язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов'язання. Така вимога може бути пред'явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов'язання.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом
Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ні положеннями ЦК України, ні положеннями Закону України "Про іпотеку" не передбачено обмежень прав членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини четвертої статті 9, частини першої, четвертої статті 156 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
З аналізу положень частини другої статті 64 ЖК України та частини першої статті 405 ЦК України слідує, що члени сім'ї власника будинку (квартири) (дружина власника, їх діти і батьки), які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
Право дитини на проживання в сім'ї разом з батьками передбачене також статтею 11 Закону України "Про охорону дитинства".
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено обов'язок батьків або інших законних представників зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.
Частинами другою-четвертою статті 5 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" передбачено, що батьки або інші законні представники зобов'язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників. Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).
Крім того, відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" від 13 травня 2008 року пункт 50, "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02 грудня 2010 року).
Концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ по справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві".
Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності.
Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, ЄСПЛ надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (справа "Кривіцька і Кривіцький проти України", заява N 30856/03, § 41, 42, 43, 44, рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року).
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, який вимагає дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи. При цьому необхідно враховувати, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.
Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.
За загальним правилом, визначеним статтею 40 Закону України "Про іпотеку", підставою для виселення всіх мешканців з житлової нерухомості є звернення стягнення на предмет іпотеки.
АТ КБ "ПриватБанк" в суді першої інстанції не посилався та не надав доказів, які б свідчили про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
З урахуванням положень статті 47 Конституції України, статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК України, виселення з іпотечного майна відбувається при реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на іпотечне майно, чого у спірних правовідносинах судом першої інстанції не встановлено.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених ЦПК України (частина друга статті 13 ЦПК України).
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини друга та четверта статті 83 ЦПК України).
Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина перша та друга статті 367 ЦПК України).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).
Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, виходив виключно із суті заявлених у суді першої інстанції вимог позивача, його аргументів та доказів, наданих суду. Підставами позову про виселення відповідачів із вказаної квартири, який є предметом іпотеки, позивач зазначає порушення ОСОБА_1 пункту 18.11 договору іпотеки, яке, на думку позивача, полягає у реєстрації ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у цій квартирі. Саме так сформульовані вимоги та аргументи позивача у його позові. Відповідно суд першої інстанції аргументував умови, за яких законодавство наділяє його повноваженнями на прийняття рішення про яке просить позивач, і те, що ці умови не доведені позивачем.
Попри вимоги частини третьої статті 12, частин другої та четвертої статті 83 ЦПК України позивач не надав суду першої інстанції інформацію про судове рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 жовтня 2013 року у справі N 2/314/526/2013 щодо звернення стягнення на зазначений предмет іпотеки, не вказав причини неможливості подання цього доказу у суді першої інстанції, не аргументував свої вимоги невиконанням відповідачем цього рішення та не доводив цього.
Позивач не посилався та не доводив порушення обов'язку суду першої інстанції щодо збирання ним доказів у цій цивільній справі відповідно до умов частини другої статті 13 ЦПК України. Суд, за деяким виключенням, не здійснює самостійне збирання доказів на користь однієї із сторін спору, оскільки це є порушенням вимог ЦПК України, зокрема статті 6 та частини другої статті 12, відповідно до яких суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності сторін спору перед законом та судом.
При цьому треба враховувати, що згідно із частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Інформацію про судове рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 жовтня 2013 року у справі N 2/314/526/2013 позивач подав апеляційному суду без наведення жодних поважних причин неподання відповідного судового рішення до суду першої інстанції. Отже апеляційний суд не має права приймати до уваги цей доказ, оцінюючи законність судового рішення суду першої інстанції, згідно із вимогами частин першої, другої та третьої статті 367 ЦПК України.
Таким чином, цей позов заявлений не як позов про виселення з предмета іпотеки, на яке було звернене стягнення.
Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine, заява N 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд у Постанові від 31 січня 2023 року справа N 202/7525/21 провадження N 61-11190св22.
Також суд першої інстанції правильно вказав, що місце проживання ОСОБА_4 у спірній квартирі було зареєстроване 01 березня 2007 року, тобто до укладення договору іпотеки від 14 грудня 2007 року, про що банк був обізнаний під час укладення договору іпотеки.А тому правильним є висновок суду про безпідставність позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині виселення ОСОБА_4 зі спірної квартири та необґрунтованість тверджень позивача про реєстрацію місця проживання останнього з порушенням умов договору іпотеки квартири.
Місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , було зареєстроване у вказаній квартирі з дня її народження, а саме з 06 грудня 2016 року за місцем проживання її батьків, що відповідає положенням частини четвертій статті 29 ЦК України, статті 11 Закону України "Про охорону дитинства", статті 5 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" .
Зазначене свідчить про те, що місцем проживання дітей є місце проживання їх батьків, отже ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , мають право користування зазначеною квартирою.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновкми суду першої інстанції про те, що доводи АТ КБ «ПриватБанк», що в п. 18.11 договору іпотеки від 14 грудня 2007 року визначений обов'язок іпотекодавця не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без згоди на це іпотекодержателя, - є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки п. 1 ст. 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла, яке насамперед охоплює право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, підстави заявленого позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі N 205/1964/21 та від 17 серпня 2022 року у справі N 443/656/21.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі N 916/1415/19 та Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі N 570/3689/16-ц є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними. У кожній справі суди виходили з конкретних обставин справи та доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Так, у постанові від 06 лютого 2019 року у справі N 570/3689/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про правомірність виселення відповідачів, виходячи з того, що особа та її неповнолітній син без письмової згоди іпотекодержателя (банку) були зареєстровані в будинку після того, як набрало законної сили рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
У постанові від 19 січня 2021 року у справі N 916/1415/19 Велика Палата Верховного Суду вважала, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання припиненими в минулому (з 22 серпня 2016 року) спірних договорів іпотеки не передбачений законом або договором та є неефективним для захисту прав позивача як іпотекодержателя за договорами іпотеки, укладеними з товариством.
Натомість у справі, яка переглядається, АТ КБ "ПриватБанк" в суді першої інстанції не посилався та не надав доказів, які б свідчили про звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому, позивачем не надано доказів, що реєстрація у зазначеній квартирі членів сім'ї іпотекодавця порушує права позивача, перешкоджає йому у реалізації, у передбачений законом спосіб, прав іпотекодержателя.
Позивач не позбавлений права захищати будь-які свої інтереси та права, які випливають із судового рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 жовтня 2013 року у справі № 2/314/526/2013, дотримуючись при цьому вимог ЦПК України, які сформульовані в рівній мірі як для суду, так і для сторін судового провадження.
Інші доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про виселення осіб з житлового приміщення.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 09 січня 2023 року у справі № 691/995/21, від 23 січня 2023 року у справі № 199/8873/21, від 31 січня 2023 року у справі № 202/7525/21.
З огляду на викладене апеляційний суд, у межах доводів апеляційної скарги, дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки колегія суддів дійшла до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 12 січня 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 16 березня 2023 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.