Дата документу 15.03.2023 Справа № 337/1398/22
Запорізький апеляційний суд
Єдиний унікальний №337/1398/22 Головуючий у 1-й інстанції: Мурашова Н.А.
Провадження №22-ц/807/800/23 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
15 березня 2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Камалової В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Філіпова Лариса Петрівна, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Сіпяков Олексій Сергійович про визнання заповіту недійсним, -
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Філіпова Лариса Петрівна про визнання заповіту недійсним.
В обґрунтування позову зазначено, що вона ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , за життя мешкав за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 будучи донькою померлого у відповідності до положень ст. 1261 ЦК України є спадкоємцем першої черги. Після смерті батька, ОСОБА_1 стало відомо, що останній все своє майно, що належить йому на праві приватної власності заповів своїй доньці ОСОБА_2 , який був посвідчений 27 листпада 2017 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сіпяковим О.С. (номер у спадковому реєстрі 61629492).
Відповідний заповіт ОСОБА_1 вважає недійсним, та таким, що порушує її право як спадкоємця на прийняття відповідного спадкового майна. Недійсність заповіту полягає в тому, що заповідач у момент укладення заповіту не розумів значення своїх дій та/або не міг керувати ними, внаслідок тяжких захворювань. Зокрема, на той час йому виповнилось 70 років, в останні роки він страждав на хворобу Паркінсона та інші тяжкі захворювання, в 2011 році переніс інсульт, через що почастішали випадки не прийняття ним дійсних подій, адекватність його мислення. Крім того, він вживав різноматіного роду ліки, що також певною мірою вплинуло на його поведінку та психічний стан. Також, останні роки він зловживав алкогольними напоями. На момент складання заповіту був лежачим, 29 листопада 2017 року, тобто на другий день після складання заповіту його було госпіталізовано до лікарні в тяжкому стані з діагнозом церебральний атеросклероз 3 ступеня, дисциркуляторна енцефалопія 2 ступеня, симптоми паркінсонізму, тремтіла форма. Вказана форма церебрального атеросклерозу характеризується зниженням інтелектуальних здібностей, емоційною розосередженістю, психозами, деменцією судин. Дисциркуляторна енцефалопія прискорює поразку тканин головного мозку. При наявності таких захворювань батько не міг усвідомлювати значення своїх дій та вільно керувати ними, відповідно складання заповіту не відповідало його волі, враховуючи, що раніше він ніколи не висловлював наміру заповідати своє майно відповідачці.
На підставі вищевикладеного ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним заповіт, складений 27 листопада 2017 року від імені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Сіпяковим Олексієм Сергійовичем (номер у спадковому реєстрі 61629492).
Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 травня 2021 року залучено у цивільній справі №337/1398/21 приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Сіпякова Олексія Сергійовича.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що рішення суду про недійсність правочину не може покладатися виключно лише висновком експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Судом належним чином не були дослідженні та оцінені у справі докази, а саме, покази свідків, які добре знали спадкодавця ОСОБА_3 та його сім'ю та були поставлені судом під сумнів без будь-яких належних мотивацій. Висновки судово-психіатричної експертизи №3 від 19 серпня 2022 року, складеного експертами Дніпровської філії СПЕ ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України» є необгрунтованими та не об'єктивними, не відповідають вимогам Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертих досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/5.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило.Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Філіпова Лариса Петрівна, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Сіпяков Олексій Сергійович, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, відповідно до вимог процесуального законодавства до апеляційного суду не з'явилися. Від приватного нотаріуса Філіпової Л.П. надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином провідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки треті особи були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності третіх осіб.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Судове рішення мотивовано тим, що відсутні правові підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки позивачем не надано належних і достовірних доказів на підтвердження того, що на момент складення оспорюваного заповіту заповідач перебував в такому стані, коли не міг усвідомлювати значення своїх дій та (або) не міг керувати ними. Висновок посмертної судово-психіатричної експертизи № 3 від 19 серпня 2022 року містить чітку відповідь на поставлені судом питання, що ОСОБА_3 під час складання і підписання заповіту від 27 листопада 2017 року на будь-який психічний розлад не страждав. За своїм психічним станом на той час ОСОБА_3 міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, дослідження проведено трьома експертами, попередженими про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, а отже цей висновок є належним та допустимим доказом в розумінні статтей 77-79 ЦПК України та не суперечить іншими доказами у справі.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Запоріжжі помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане Хортицьким районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис №1064 (т.1 а.с.9).
ОСОБА_3 є батьком позивачки ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 , свідоцтвом про укладення ушлюбу ОСОБА_5 з ОСОБА_6 серії НОМЕР_3 (т.1 а.с. 10-11), свідоцтво про народження ОСОБА_7 серії НОМЕР_4 (т.1 а.с.80), свідоцтво про укладення шлюбу ОСОБА_7 з ОСОБА_8 серії НОМЕР_5 (т.1 а.с.81).
Згідно з заповітом, посвідченим приватним нотаріусом ЗМНО Сіпяковим О.С. 27 листопада 2017 року, реєстровий №914-915, ОСОБА_3 заповідав все належне йому майно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказаний заповіт було записано нотаріусом за допомогою комп'ютерної техніки зі слів спадкодавця ОСОБА_3 .. На його прохання через неможливість прочитати текст заповіту (похилий вік, поганий зір) до його підписання заповіт оголошений нотаріусом вголос в присутності свідків ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Текст заповіту ними також прочитаний вголос, своїм підписом вони підтвердили, що заповіт відповідає намірам заповідача. Оскільки ОСОБА_3 не міг власноруч підписати даний заповіт, на його прохання та за його дорученням, в його присутності, присутності нотаріуса, свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_11 текст заповіту підписаний ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . На момент смерті ОСОБА_3 заповіт є чинним (т.1 а.с. 72-76, 155-166).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина у вигляді 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , яка належала йому на праві спільної сумісної власності подружжя на підставі Свідоцтва про право на власності, виданного 21 травня 2019 року приватним нотаріусом ЗМНО Філіповою Л.П., реєстровий №94, та 1/6 частки цієї ж квартири, яка належала йому на праві власності в порядку спадкування після смерті дружини ОСОБА_13 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим 21 травня 2019 року приватним нотаріусом ЗМНО Філіповою Л.П., реєстровий №95 (т1 а.с. 77-79).
Відомості про інше спадкове майно в матеріалах справи відсутні.
25 листопада 2020 року приватним нотаріусом ЗМНО Філіповою Л.П. заведена спадкова справа №80/2020, в спадковому реєстрі №66822594, після смерті ОСОБА_3 на підставі заяви ОСОБА_2 , яка приймає спадщину за вказаним заповітом. 13 січня 2021 року з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_3 звернулася позивачка ОСОБА_1 .. На час розгляду цієї справи спадкова справа є чинною, свідоцтва про право на спадщину не видавались (т.1 а.с. 65-97).
Згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого №3154 від 12 грудня 2017 року вбачається, що ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні КНП «Міська лікарня №9» ЗМР з 29 листопада 2017 року по 12 грудня 2017 року, поступив в тяжкому стані зі скаргами на болі в ступнях, неможливість встати на ноги внаслідок больового синдрому, тремор рук, висипи на передній поверхні грудної клітини з переходом на область шиї, загальну слабкість. За результатами проведеного дослідження встановлений клінічний діагноз: Основний - подагра, подагричний артрит з ураженням суглобів стоп, колінних та ліктьових суглобів. НФС ІІст. ХБП III: сечокам'яна хвороба, вторинний пієлонефрит, ст.загострення. ІБС: дифф.кардіосклероз з порушенням проводи мості (ПБПНПГ) ЄН ПА ФК III. Ожиріння ІІІ ст. Супутний - ЖБК: хор. Калькулезний холецистит, гнійна рана лівої стопи. Призначено лікування. Хворий виписується з покращенням, рекомендовано спостереження сімейного лікаря за місцем проживання, дієта, приймання припаратів (т.1 а.с. 17).
Згідно з випискою з амбулаторної карти хворого від 15 квітня 2021 року ОСОБА_3 знаходився під наглядом КНП «ЗЦПМСД №5» з 01 листопада 2017 року з діагнозом - ІХС: дифузний кардіосклероз. ЄНІІА. ФКІІ. ХХН II, хронічний пієлонефрит. З 29 листопада 2017 року по 12 грудня 2017 року перебував на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні КНП «Міська лікарня №9» ЗМР з діагнозом - подагра, подагричний артрит з ураженням суглобів стоп, колінних та ліктьових суглобів. НФС ІІст. ХБП III: сечокам'яна хвороба, вторинний пієлонефрит, ст. загострення. ІБС: дифф.кардіосклероз з порушенням проводи мості (ПБПНПГ) СН ІІА ФК III. Ожиріння ІІІст. ЖБК:хор. Калькулезний холецистит, гнійна рана лівої стопи.
З 14 лютого 2019 року знаходився під наглядом сімейного лікаря з вищезазначеними діагнозами. У зв'язку з погіршенням стану 05 лютого 2020 року проведено МРТ органів черевної порожнини, виявлені ознаки неопластичного процесу у правій нирці, атрофія паренхіми обох нирок, ознаки полікістозної хвороби обох нирок. З 11 березня 2020 року взятий на диспансерний облік лікарем-онкологом КНП «МЛ №9 ЗМР з діагнозом - Са правої нирки ст.ІІІ. 27 жовтня 2020 року у зв'язку з виникненням інтенсивних болів виписані таблетки трамадолу 0,05 №10, які не були отримані в аптеці. 10 листопада 2020 року у зв'язку з посиленням больового синдрому виписані трамадол 5% - 1.0 для ін'єкцій 2 рази на добу. ІНФОРМАЦІЯ_1 пацієнт помер вдома, оглянутий СМЕ, виписано лікарське свідоцтво про смерть (т.1 а.с. 62).
Згідно довідки про причини смерті №488 від 17 листопада 2020 року причиною смерті ОСОБА_3 є ракова інтоксикація, рак нирки (т.1 а.с. 68).
Згідно з інформацією КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради від 27 червня 2022 року ОСОБА_3 під наглядом лікаря-психіатра, лікаря-нарколога не перебував, за медичною допомогою не звертався (т.2 а.с.29).
Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2021 року за клопотанням представника ОСОБА_1 - адвоката Стариченко М.П. у справі призначено судово-психіатричну (посмертну) експертизу для встановлення психічного стану спадкодавця ОСОБА_3 на момент складання ним заповіту, проведення якої було доручено експертам КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради (т.1 а.с.242-244).
10 січня 2022 року директором КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» ЗОР Паталах Ф. надано повідомлення про неможливість виконання вищевказаної ухвали суду про призначення судово-психіатричної (посмертної) експертизи, у зв'язку з припиненням 01 січня 2022 року діяльності судово-психіатричної експертизи даного закладу (т.1 а.с.246).
Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2022 року за клопотанням представника ОСОБА_1 - адвоката Стариченко М.П. у справі призначено судово-психіатричну (посмертну) експертизу для встановлення психічного стану спадкодавця ОСОБА_3 на момент складання ним заповіту, проведення якої було доручено експертам ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України» (т.2 а.с.8-9).
26 травня 2022 року в.о. начальника філії ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України» Андрейко М. надано клопотання про надання експертам додаткових матеріалів (т.2 а.с.18), які ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 липня 2022 року надані в розпорядження судових експертів (т.2 а.с.31).
11 жовтня 2022 року судовими експертами надано висновок №3 судово-психіатричного експерта від 19 серпня 2022 року (т.2 а.с.41-43).
Згідно з висновком судово-психіатричного експерта №3 від 19 серпня 2022 року, складеного експертами Дніпровської філії судово-психіатричних експертиз ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України», ОСОБА_3 на момент складання та підписання заповіту 27 листопада 2017 року на будь-який психічний розлад не страждав, за своїм психічним станом на той час міг розуміти значення своїх дій та керувати ними (т.2 а.с. 41-43).
Свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 в судовому засіданні пояснили, у ОСОБА_3 з 2010 року значно погіршився стан здоров'я, він переніс інсульт, було хворе серце, хвороба Паркінсона, прогресувала деменція, онкологічне захворювання. Через погіршення фізичного стану здоров'я його психічний стан також з кожним роком погіршувався, були провали в пам'яті, говорив нісенітницю, ставив незрозумілі питання, став замкнутий, на двір не виходив, з сусідами не спілкувався. При цьому, він продовжував зловживати алкогольними напоями, досить часто був у запоях. Його лікуванням здебільшого займалась донька ОСОБА_1 . Інша донька ОСОБА_2 доглядала за батьком неналежним чином, користувалася його коштами у власних інтересах. Вважають, що на момент складання заповіту ОСОБА_3 через свій фізичний та психологічний стан не міг виказати відповідне бажання та волю.
Свідки ОСОБА_18 , ОСОБА_19 пояснили, що батько відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 був знайомий їм досить давно, оскільки вони товаришували зі всією
родиною. Він був головою кооперативу протягом п'яти років, звільнився з посади за станом здоров'я, спиртними напоями не зловживав, особисто керував машиною, спілкувався з сусідами, виходив на подвір'я самостійно, був в здоровому глузді, віддавав звіт своїм вчинкам, агресії ні до кого не проявляв. Відомо, зі слів доньок, що ОСОБА_3 хворів, мав надлишкову вагу, погано ходив, лікувався в лікарні.
Свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_9 пояснили, що до них звернулась ОСОБА_2 з
проханням бути присутніми під час посвідчення нотаріусом заповіту її батька
ОСОБА_3 у нього вдома, на що вони погодились. Раніше були знайомі з останнім, оскільки
працювали разом з ОСОБА_2 на заправці і він приїздив до неї. Дату складання заповіту вони не пам'ятають. Під час засвідчення заповіту він був в здоровому глузді, відповідав на всі питання нотаріуса, все розумів, спілкувався, ніхто під час підписання документів на нього не тиснув. Він не міг підписати сам заповіт через перенесений інсульт та паралізовану праву сторону. Під час складання заповіту в кімнаті знаходились нотаріус, ОСОБА_3 , вони та ОСОБА_12 , який підписав заповіт за ОСОБА_3 .
Частиною першою статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (частина перша статті 1217 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки, а відповідно до частини першої статті 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частини перша, друга статті 1223 ЦК України).
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов'язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.
Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Судом першої інстанції встановлено, та зі змісту заповіту від 27 листопада 2017 року вбачається, що на прохання ОСОБА_3 , з його слів, записано нотаріусом за допомогою комп'ютерної техніки та у зв'язку з неможливістю ним прочитати текст даного заповіту, до його підписання оголошено для нього нотаріусом уголос, в присутності свідків: ОСОБА_9 та ОСОБА_20 , які особисто незацікавлені в складанні заповіту, є дієздатними у повному обсязі і такими, що володіють українською мовою і в повній мірі усвідомлюють суть того, що відбувається. ОСОБА_9 та ОСОБА_20 поставили підпис, якими підтвердили, що текст заповіту, відповідає дійсним намірам заповідача, прочитано уголос заповідачу. Їх попереджено про необхідність дотримання таємниці заповіту. У зв'язку з тим, що ОСОБА_3 не може власноруч підписати даний заповіт, на його особисте прохання та за його дорученням, у його присутності та присутності нотаріуса та свідків, текст заповіту підписано ОСОБА_12 .. У зв'язку з похилим віком та станом здоров'я ОСОБА_3 , заповіт посвідчено у нього вдома за адресою: АДРЕСА_1 Волевиявлення ОСОБА_3 , спрямоване на передачу належного ОСОБА_3 майна саме ОСОБА_2 та зафіксоване в оспорюваному заповіті від 27 листопада 2017 року, було вільним та відповідало його волі ( т. 1 а.с. 75).
Доказів протилежного позивач в порядку статті 81 ЦПК України не надала.
Крім того, зміст статей 1241, 1254, 1307 ЦК України при посвідченні заповіту від 27 листопада 2017 року нотаріусом заповідачу було роз'яснено. Заповіт містить позначення, що оскільки ОСОБА_3 похилого віку, має поганий зір та не може особисто прочитати уголос та підписати текст заповіту, зо його дорученням, у його та в присутності нотаріуса текст заповіту до його підписання зачитаний уголос запрошеними свідками: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , особи заповідача та свідків встановлено, їх дієздатність нотаріусом перевірено.
ЦК України проголошує принцип свободи заповіту, відповідно до якого заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Крім того, він може без зазначення будь-яких причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.
Отже, ОСОБА_3 реалізував своє право на заповіт, вимоги щодо форми якого при його посвідченні було дотримано.
Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними визначенні статті 225 ЦК України. Частинами першої, другої цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідно обов'язкове призначення судово-психіатричної експертизи.
У постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16- ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15 зазначається, що розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
Крім того, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з висновком посмертної судово-психіатричної експертизи № 3 від 19 серпня 2022 року Дніпровської філії СПЕ ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та монітрорингу наркотиків МОЗ України» вбачається, що ОСОБА_3 під час складання і підписання заповіту 27 листопада 2017 року на будь-якіий психічний розлад не страждав. За своїм психічним станом на той час ОСОБА_3 міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_3 при складенні оспорюваного заповіту не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Покази свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , яким суд першої інстанції надав належну оцінку підтверджують той факт, що ОСОБА_3 на будь-який психічнитй розлад не страждав, що також спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину ОСОБА_3 не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.
При цьому, свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_9 пояснили, що під час засвідчення заповіту ОСОБА_3 був в здоровому глузді, відповідав на всі питання нотаріуса, все розумів, спілкувався, ніхто під час підписання документів на нього не тиснув. Він не міг підписати сам заповіт через перенесений інсульт та паралізовану праву сторону. Під час складання заповіту в кімнаті знаходились нотаріус, ОСОБА_3 , вони та ОСОБА_12 , який підписав заповіт за ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції, з яким погоджується й апеляційний суд, дійшов правомірного висновку, що надана сторонами та досліджена в судовому засіданні медична документація не містить висновків щодо наявності у спадкодавця психічного або іншого захворювання, внаслідок якого заповідач ОСОБА_3 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Відповідно до Медичної картки хворого № 3154 міської лікарні № 9 вбачається, що ОСОБА_3 з 29 листопада по 12 грудня 2017 року знаходився на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні зі скаргами на болі в ступнях, не міг встати, з висипами на передній поверхності в області грудної клітки. Стан важкий. Виписаний з покращенням. Рекомендовано спостереження сімейного лікаря за місцем проживання ( т. 1 а.с. 17).
Після складання та посвідчення заповіту (27 листопада 2017 року) до смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) пройшло майже три роки, проте заповіт ним скасовано не було, що також свідчить про те, що його волевиявлення в заповіті було вільним та відповідало його волі.
З огляду на зазначене, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не довела обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх позовних вимог. Зокрема, позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 на момент складання оспорюваного заповіту не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а також що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Оскаржуване судове рішення у межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи апеляційної скарги про те, що висновок посмертної судово-психіатричної експертизи № 3 від 19 серпня 2022 року Дніпровської філії СПЕ ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та монітрорингу наркотиків МОЗ України» є неповним, необгрунтованим та необ'єктивним не заслуговують на увагу.
Так, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд у справі № 394/85/21-ц вказав на те, що висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер. Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 1 ЦПК України).
Згідно зі статтею 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.
Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов'язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Водночас, позивач жодним належним доказом висновок експертів не спростував, не навів належних підстав та доказів необ'єктивності відповідного експертного висновку (складеного за наслідками проведення експертизи), недостовірності і недопустимості його як доказу у даній справі. Клопотання про призначення повторної або додаткової експертизи не заявляв. Натомість, висновок посмертної судово-психіатричної експертизи № 3 від 19 ерпня 2022 року містить чітку відповідь на поставлені судом питання, що ОСОБА_3 під час складання і підписання заповіту від 27 листопада 2017 року на будь-який психічний розлад не страждав. За своїм психічним станом на той час ОСОБА_3 міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, а отже, наявний в матеріалах справи висновок вищезазначеної посмертної судово-психіатричної експертизи № 3 від 19 серпня 2022 року є належним та допустимим доказом в розумінні статтей 77-79 ЦПК України та не суперечить іншим доказам у справі, який наряду з іншими доказами у справі спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину ОСОБА_3 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Також слід зазначити, що дослідження проведено трьома експертами, попередженими про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, про що вказано у наданому ними висновку.
Також не можуть бути прийняті посилання заявника на постанови Верховного Суду від 11 листопада 2019 року У справі № 496/48/51/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц, від 02 листопада 2020 року у справі№ 326/81/15, оскільки судове рішення у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах.
З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить. Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права й зводяться до переоцінки судом доказів, яким судом першої інстанції надана належна оцінка відповідно до положень ст. 89 ЦПК України.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення першої інстанції - без змін.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 16 березня 2023 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.