Справа № 211/3185/22
Провадження № 2/211/606/23
( заочне )
14 березня 2023 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Ткаченко С.В.,
при секретарі Андрійченко А.Ю.,
у відсутність:
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення,
позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом до відповідача ОСОБА_2 та просить суд стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду в сумі 18 811,00 грн. та моральну шкоду в сумі 100 000,00 грн., посилаючись на вчинення відповідачем відносно нього кримінального правопорушення. В обґрунтування вимог зазначено, що ОСОБА_2 03 серпня 2019 року спричинив йому легкі тілесні ушкодження, які викликали короткочасний розлад здоров'я понад 6 днів, але не більше 3-х тижнів, що підтверджується висновком експерта № 1326 від 05.09.2019. Ухвалою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05.09.2022, кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 закрито на підставі ст. 49 КК України. У результаті дій ОСОБА_2 він поніс матеріальні витрати на лікування у сумі 18 811,26 грн., що підтверджується відповідними письмовими доказами. Крім того, діями відповідача йому завдано моральної шкоди, оскільки він переніс значний фізичний біль, емоційний стрес, який супроводжувався почуттями розгубленості, образи, обурення, приниження гідності, тривоги, страху за свою здоров'я. Тому з врахуванням викладеного просить задовольнити вимоги.
Ухвалою суду від 13 вересня 2022 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У судове засідання сторони не з'явилися, своєчасно та належним чином були повідомлені про дату, час та місце слухання справи в порядку, передбаченому статтею 128 ЦПК України.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов не надав.
Згідно частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У порядку статті 280 ЦПК України, зі згоди позивача, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої, сьомої статті 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Як встановлено судом, ухвалою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 вересня 2022 року у справі № 214/9462/19, звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за частиною 2 статті 122 КК України на підставі статті 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності (а.с. 9-10 - копія ухвали).
Частиною першою статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Юридичною підставою позадоговірної відповідальності (делікту) є склад цивільного правопорушення, необхідними елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.
У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначено, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Загальні підстави відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань встановлено статтею 1166 ЦК України.
Згідно з положеннями статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір, оскільки у деліктних зобов'язаннях діє презумпція вини, а відповідач не довів свою невинуватість.
Відповідно до статті 1195ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Зі змісту цієї норми вбачається, що шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, складається з втраченого заробітку (доходу), додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Тобто будь-які витрати, які стягуються на користь потерпілого на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язані з лікуванням та заходами, спрямованими на відновлення здоров'я.
Специфіка шкоди, яка завдана здоров'ю, полягає також і в тому, що вона не може бути відшкодована в натурі та оцінена в грошовому еквіваленті. Саме тому об'єктом відшкодування буде не зазначена шкода, а лише майнові втрати, що зазнала фізична особа, внаслідок завдання цієї шкоди. До таких втрат законодавець відносить:а) заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності; б) додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Однак цей перелік є орієнтовним і у випадку, коли потерпілий має ще й інші втрати, які пов'язані з відповідним ушкодженням здоров'я, то він має право вимагати і їх відшкодування.
Відповідне тлумачення викладено у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 311/2467/16-ц, провадження № 61-30575св18.
При цьому,пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27березня 1992року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснено,що розмір витрат на ліки, лікування, протезування (крім протезів із дорогоцінних металів), предмети догляду за потерпілим визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або рахунків про їх вартість.
Частиною першою статті 1177 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 2 (абз. 5) постанови від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (суддя) під час попереднього, судового, апеляційного або касаційного розгляду справи повинен переконатися (незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком, а до апеляційного та касаційного судів - з обвинувальним вироком), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені Кримінальним Кодексом.
Інститут звільнення від кримінальної відповідальності не означає декриміналізації діяння, а звільняє конкретних осіб від відповідальності за злочин, що ними було вчинено. Відтак звільнення від кримінальної відповідальності не означає виправдання особи чи визнання її невинуватою.
При цьому, нормами КПК України не передбачено вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні під час закриття провадження у справі.
Разом з тим, звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності не є реабілітуючою підставою, а тому в такому разі потерпілий не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про відшкодування заподіяної злочином шкоди в порядку цивільного судочинства, бо за змістом статті 49 КК України, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є обов'язковим і застосовується за таких умов: 1) вчинення особою злочину; 2) з дня вчинення злочину до набрання вироком законної сили минули визначені ч. 1 ст. 49 КК строки давності; 3) особа не ухилялася від досудового слідства або суду; 4) особа до закінчення зазначених у ч. 1 ст. 49 КК строків не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину
Відповідний висновок виклав Верховний Суд в постановах від 19 листопада 2019 року у справі № 345/2618/16-к, провадження № 51-1491км19, від 17 листопада 2020 року у справі №333/6733/16-к, провадження № 51-4179км20, ухвалах від 02 грудня 2020 року у справі №509/4247/17, провадження №51-5696ск20, від 27 січня 2021 року у справі №140/1547/15-к, провадження №51-336ск21, від 19 березня 2021 року у справі №451/1380/17, провадження №51-1253ск21.
Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести належними та допустимими доказами обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Недоведеність обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, тягне за собою відмову в позові.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Одним із найважливіших положень про судові докази є правила про їх належність та допустимість.
Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Допустимість доказів означає, що суд обмежений нормами права у виборі засобів доказування, перелік яких визначено частиною другою статті 76 ЦПК України. Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Виходячи із загальних принципів оцінки доказів, сформульованих у статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, згідно частини 6 статті 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Суд звертає увагу на те, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 було закрито не з причин відсутності події або складу злочину, а саме через збіг строків притягнення до кримінальної відповідальності за діяння, передбачені частиною 2 статті 125 КК України - умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Звільнення від кримінальної відповідальності з підстав частини першої статті 49 КПК України не звільняє особу від обов'язку відшкодувати заподіяну кримінальним правопорушенням шкоду, що кореспондується з положеннями частини першої статті 1177 ЦК України та частинами першої, сьомої статті 128 КПК України. Водночас за змістом частини шостої статті 82 ЦПК України, не лише вирок, але і ухвала про закриття кримінального провадження із звільненням від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду у цивільному провадженні виключно в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Відповідно до частини третьої статті 285 КПК України обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз'яснено суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати про закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, судове провадження проводиться в повному обсязі в загальному порядку.
Тобто якщо ОСОБА_2 не погоджувався з суттю пред'явленого йому обвинувачення чи підставою закриття кримінального провадження, яка не є реабілітуючою, він був вправі заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави і наполягати на своєму повному виправданні (реабілітації).
При цьому як випливає з частини першої статті 44 КК України, звільненню від кримінальної відповідальності підлягає лише «особа, яка вчинила кримінальне правопорушення». Аналогічне формулювання міститься і в частині першій статті 49 КК України, відповідно до якої «особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минули такі строки…»
Відтак звільнятися від кримінальної відповідальності може лише особа, яка є винною у вчинення кримінального правопорушення. З цих мотивів, власне, відповідну підставу звільнення від кримінальної відповідальності в теорії і вважають нереабілітуючою.
При визначенні розміру відшкодування матеріальної шкоди суд перевіряє доведеність позовних вимог і задовольняє їх на суму, що є документально підтвердженою, а визначаючи розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди враховує обставини, передбачені статями 23, 1167 ЦК України.
Так, позивачем надано до суду як копії чеків на придбання медичних препаратів та лікарських засобів, так і копії рецептів, виписок з медичної картки, виписних епікризів з призначенням лікарів, тощо.
Тому суд дійшов висновку про те, що враховуючи вимоги розумності в справедливості достатнім відшкодуванням буде стягнення матеріальної шкоди на суму 18 811,26 грн. та з урахуванням тяжкості вчинення кримінального правопорушення та понесених страждань позивача на лікування, моральної шкоди на суму 10000 грн.
Обґрунтованих заперечень проти розміру заявлених до стягнення сум відповідачем не подано.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки відповідно до пункту 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI, позивач звільнений від сплати судового збору у справах про відшкодування збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, тому він підлягає стягненню з відповідача в дохід держави в сумі 992,40 грн.
Крім того, пунктом 5 частини третьої статті 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Згідно частини 1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Разом із тим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 31 жовтня 2022 року у справі № 236/3503/20-ц (провадження № 61-19531св21).
Верховний Суд у постанові від 01 листопада 2022 року у справі № 757/24445/21-ц (провадження № 61-9163св22) зазначив, що відсутність доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг не може виступати самостійною підставою для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.
Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/WestAllianceLimited проти України заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі Заїченко проти України (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Так, у якості доказу понесених витрат позивачем на правничу допомогу надано до суду у тому числі акт прийому-здачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги, серед яких і надання послуг у справі про кримінальне правопорушення та учинення дій у межах цієї справи. Згідно розрахунку вартості робіт та товарного чеку, стосовно цивільної справи лише підготовка та складання позовної заяви у сумі 3 000,00 грн.
За правилами статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тому при прийнятті рішення в частині відшкодування позивачу понесених витрат на правничу допомогу згідно наданого акту виконаних робіт, розрахунку вартості виконаних робіт та квитанції про сплату послуг адвоката, суд з усіх послуг приймає до уваги лише підготовку та складання позовної заяви до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу на суму 3 000,00 грн. та підготовки і складання заяви про забезпечення позову на суму 1 500,00 грн.у цивільній справі, оскільки інші послуги надані адвокатом у межах кримінального провадження, яке не являється продовженням у цивільній справі.
Клопотання про зменшення заявлених позивачем до відшкодування витрат на правничу допомогу, відповідачем до суду не надано.
Тому заява про відшкодування витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.
Керуючись гл.5 р.9 Кодексу газорозподільних систем, ст.ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд
вирішив:
задовольнити позов ОСОБА_1 - частково.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , матеріальну шкоду у сумі 18 811 (вісімнадцять тисяч вісімсот одинадцять) гривень 26 коп., моральну шкоду у сумі 10 000 ( десять тисяч ) грн. та у рахунок відшкодування витрат по сплаті правничої допомоги 4 500 (чотири тисячі п'ятсот) гривень 00 коп.
Стягнути із ОСОБА_2 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 коп.
В іншій частині позову - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя: С. В. Ткаченко