Справа № 120/6664/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шаповалова Т.М.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
16 березня 2023 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України в особі Могилів-Подільського 24 прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'яання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної прикордонної служби України в особі Могилів-Подільського 24 Прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 16.08.2022, МП-0994, прийняте щодо позивача;
- зобов'язати відповідача не чинити позивачу перешкод у перетинанні державного кордону на виїзд з України згідно чинного законодавства.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.10.2022 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 .
16.08.2022 позивач прибув в міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Могилів-Подільський Отач» з метою виїзду з України.
Для підтвердження підстав для перетину державного кордону України, позивачем було надано паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданий 24.09.2013, орган що видав 0502.
Інспектором ПС 1 категорії віпс «Могиів-Подільський» тип (А) майстер-сержантом ОСОБА_2 прийнято рішення про відмову позивачу у перетині державного кордону України від 16.08.2022.
Другий примірник вказаного рішення отримано позивачем особисто 03.04.2022, про що свідчить його підпис на наявній у матеріалах справи копії оскаржуваного рішення.
Не погоджуючись із рішенням та діями відповідача щодо створення перешкод у реалізації позивачем свого права на перетинання державного кордону України для виїзду за межі України, позивач звернувся з позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем при перетині кордону не було надано документів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, тому рішення відповідача про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16 - річного віку від 16.08.2022 є правомірним.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Стаття 33 Конституції України передбачає, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 №1710-VI (в редакції на час виникнення спірних відносин) іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах 1, 3 статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Згідно загальновідомої інформації Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції РНБО України, відповідно до п. 20 ч.1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, який продовжено наступними Указами Президента України від 14.03.2022 року № 133/2022, № 259/2022 від 18.04.2022 року, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022.
Отже, на час прийняття оскаржуваного рішення відповідачем в Україні діяв воєнний стан.
Згідно з п.2,3 Указу №64/2022 військовому командуванню та, зокрема, Державній прикордонній службі України разом із МВС України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування надано право запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст. 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Постановою КМ України №1455 від 29.12.2021 року відповідно до п. 6 ч.1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» затверджено Порядок встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан (далі - Порядок №1455 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Положеннями п.1,2 Порядку №1455 визначена процедура встановлення заходів особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан (далі - особливий режим), що здійснюються військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів АР Крим, органів місцевого самоврядування; правовою основою встановлення та здійснення заходів особливого режиму є Конституція України, Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях.
Згідно п.4,8 Порядку №1455 встановлення особливого режиму здійснюється військовим командуванням на підставі Указу Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях; перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Приписами ст.22, ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-ХІІ (з наступними змінами) визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також перелік військовозобов'язаних осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до Указу №64/2022 та на виконання вимог Закону «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII від 12.05.2015 року, Адміністрацією Держприкордон служби України листом від 17.03.2022 року №23-6855/0/6-22-Вих «Щодо порядку організації виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану» органам Держприкордонслужби надані відповідні роз'яснення, в яких зазначено, що обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років не застосовуються до відповідного переліку осіб, до яких позивач не відноситься.
Також і Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України, передбачено можливість обмеження прав прав людини, визначених зокрема і ст.33 Конституції України.
Заходи спрямовані на обмеження права вільно залишати територію України деталізуються Законом України «Про правовий режим воєнного стану», Порядом встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1455 та Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 №57.
Так, з наведеного випливає можливість перетинання державного кордону під час воєнного стану лише військовозобов'язаними особами, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Такі особи мають надати відповідні підтверджуючі документи.
Під час дії на території України воєнного стану, чоловік віком від 18 до 60 років є таким, якому заборонено виїзд за територію України, і саме чоловік повинен надати Державній прикордонній службі документи, відповідно до яких він має право виїхати за межі території України.
Матеріалами справи підтверджено, і зазначені обставини не заперечуються сторонами, що позивачу на 16.08.2022 - день прийняття оскаржуваного рішення - виповнилося повних 45 років, під час спроби виїзду з території України в міжнародному пункті пропуску автомобільного сполучення "Могилів-Подільський-Отач" ним не надано документів на підтвердження того, що до нього не застосовуються обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України, як до громадянина України чоловічої статі віком від 18 до 60 років.
Суд звертає увагу на те, що саме особа, яка має намір перетнути державний кордон України в період воєнного стану, зобов'язана надати посадовій особі Держприкордонслужби відповідні документи, які дають їй право на виїзд з території України.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що виключно ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» визначено підстави обмеження права громадянина на виїзд за кордон, оскільки Законом України « Про правовий режим воєнного стану» передбачено можливість встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Відносно ж доводів апеляційної скарги, які стосуються порушення відповідачем конституційного права позивача на свободу пересування і вибору місця проживання та ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині яка стосується гарантованого права на вільне залишення будь-якої країни, включно своєї власної, то колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Водночас статтю 64 Конституції України установлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Як наслідок приведених положень законодавства, які є нормами прямої дії, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод, зокрема тих які передбачені ст.33 Конституції України.
За наявності обставин щодо запровадження Указом Президента на території України воєнного стану та з урахуванням положень Закону України «Про правовий режим воєнного стану», запроваджені державою обмеження щодо пересування, яке полягає у вільному залишення своєї власної країни є суспільно необхідним, пропорційним та обґрунтованим і таким, що направлене на захист територіальної цілісності на незалежності країни від військової агресії рф.
Слід зазначити, що у справі “Гочев проти Болгарії” (“Gochev v. Bulgaria” від 26.11.2009), на яку посилається позивач, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування).
При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права суд оцінював таку пропорційність враховуючи таку мету, як стягнення неоплачених боргів та зазначав, що що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду.
Схожі висновки ЄСПЛ ще раніше зробив у справі “Ігнатов проти Болгарії” (“Ignatov v. Bulgaria”, 02.07.2009), де неможливість судового оскарження тривалого обмеження указаного вище права людини, що полягало у забороні видачі закордонного паспорту, була визнана порушенням ст. 2 Протоколу до Конвенції та ст. 13 Конвенції. У справі “Хлюстов проти Росії” (“Khlyustov v. Russia” від 11.07.2013) ЄСПЛ застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв'язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі ЄСПЛ визнав порушення ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано “автоматично”, тобто лише у зв'язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника.
В спірних правовідносинах право позивача обмежено у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, а тому має бути оцінено судом враховуючи саме такі підстави та мету запровадження таких заходів.
Так з врахуванням позиції Європейського суду з прав людини щодо того, що обмеження права на свободу пересування має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування), суд дійшов висновку, що на даний час обмеження позивача у праві виїзду за межі України грунтуються на законі, переслідують одну із легітимних цілей, передбачених ч.3 ст.2 Протоколу, а саме інтереси національної безпеки та є пропорційними меті його застосування та не створює несправедливий дисбаланс між правами позивача, зокрема, правом на виїзд за межі України та публічним інтересом у вигляді забезпечення національної безпеки під час дії воєнного стану на території України.
Також колегія суддів відхиляє доводи позивача, щодо невідповідності пунктів 2-6 Правил №57 (у редакції станом на 16.08.2022) положенням ч.1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України». Позаяк частиною 2 статті 3 названого Закону №3857-XII передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Ураховуючи фактичні обставин щодо запровадженого на території України воєнного стану з огляду на обсяг повноважень, які надані Кабінету Міністрів, внесені зміни до пункту 2-6 Правил №57 (у редакції станом на 16.08.2022) є пропорційними та обґрунтованими суспільною необхідністю та такими, що не суперечать приведеним нормам закону.
Таким чином, враховуючи, що позивачем при перетині кордону не було надано документів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, , колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що рішення відповідача про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16 - річного віку від 16.08.2022 є правомірним.
Суб'єкт владних повноважень в особі Могилів-Подільського НОМЕР_3 прикордонного загону імені Героя України Держприкордонної служби України при прийнятті оспорюваного рішення діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України, при цьому права та інтереси позивача оспорюваним рішенням не порушені.
Посилання позивача на невідповідність рішення встановленій формі спростовано матеріалами справи, згідно яких оспорюване рішення від 16.08.2022 про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України відповідає формі, затвердженій наказом Адміністрації Держприкордонслужби України від 14.12.2010 року №967.
Крім того, оскаржуване рішення про заборону виїзду є одноразовим і при пред'явленні позивачем документів, які надають право на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину ОСОБА_1 кордону України за наявності на те законних підстав.
Колегія суддів апеляційного суду також зазначає, що решта доводів апеляційної скарги не мають визначального впливу на правильне вирішення судом позовних вимог у спірних правовідносинах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту . Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
На підставі викладеного колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, а тому підстав для задоволення скарги позивача та скасування рішення суду першої інстанції від 26.10.2022 колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.