Справа № 640/21822/19 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.
15 березня 2023 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Федотова І.В., Чаку Є.В.,
при секретарі - Поляновській О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генеральної прокуратури України, яким просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ від 17 жовтня 2019 року №1132ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 18 жовтня 2019 року;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та в органах прокуратури України;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, обрахованого з моменту звільнення по дату винесення судового рішення;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу та інші судові витрати;
- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки незаконності оскаржуваного наказу, висновки суду є необґрунтованими та суперечать фактичним обставинам справи.
Звернув увагу суду на те, що в оскаржуваному наказі підставою для звільнення зазначено п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" без чіткої конкретизації підстав звільнення".
Додатково наголосив, що за своїм статусом є керівником органу досудового розслідування і відповідно до положень Кримінально процесуального кодексу України здійснював досудове розслідування кримінальних проваджень, водночас з 27 листопада 2018 року на слідчих органів прокуратури, зокрема й на позивача не поширюються положення Закону України "Про прокуратуру".
Відповідач подав до суду відзив, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскільки на момент набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" позивач, як заступник начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України перебував у статусі прокурора та був наділений повноваженнями прокурора, водночас подав заяви про переведення не встановленого зразка.
Додаткового наголосив, що позивач 18 квітня 2017 року склав присягу прокурора, а тому виконання позивачем функцій керівника досудового розслідування не спростовує факту перебування його у статусі прокурора.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом позивач з 25 червня 2015 року працював в Генеральній прокуратурі Україні, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Наказом Генеральної прокурори України від 16 липня 2018 року №748ц ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, звільнивши його з посади заступника начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України.
Позивачем 15 жовтня 2019 року направлено Генеральному прокурору заяви від 14 жовтня 2019 року про неможливість виконання вимог наказу Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 та про переведення на адміністративну посаду, рівнозначну займаній у Офіс генерального прокурора.
Наказом Генеральної прокурори України від 17 жовтня 2019 року №1132ц ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 18 жовтня 2019 року.
Вважаючи протиправним оскаржуваний наказ, позивач звернувся до суду з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач обіймав посаду прокурора Генеральної прокуратури України відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про прокуратуру", крім того позивач не надав до суду доказів, які б свідчили про його призначення і звільнення з посади слідчого Генеральної прокуратури України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
За приписами ст. 131-1 Конституції України прокуратура в Україні здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Пунктом 9 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України (у редакції Закону України від 02 червня 2016 року №1401-VIII) визначено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції, а також функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, - до набрання чинності законом про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій.
Зазначені перехідні положення Конституції України в частині виконання прокуратурою функції досудового розслідування знайшли своє продовження у п. 1 розділу X "Прикінцеві положення" і п.1 розділу XI "Перехідні положення" КПК України, якими закріплені повноваження слідчих органів прокуратури щодо здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, які відповідно до частин четвертої і п'ятої статті 216 цього Кодексу підслідні слідчим органів державного бюро розслідувань і детективам Національного антикорупційного бюро України, - до дня початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не пізніше п'яти років з дня набрання чинності цим Кодексом, та до дня початку діяльності Національного антикорупційного бюро України, але не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Кодексом відповідно.
Аналогічна норма щодо здійснення слідчими органів прокуратури досудового розслідування у визначеному КПК України порядку до початку діяльності державного бюро розслідувань, але не пізніше п'яти років після набрання чинності цим Кодексом закріплена в п. 4 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII).
Відповідно до п. 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону №1697-VII положення цього Закону, в тому числі статті 86, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності державного бюро розслідувань.
Державне бюро розслідувань розпочало свою діяльність з 27 листопада 2018 року, про що офіційно повідомлено в газеті "Урядовий кур'єр" від 23 листопада 2018 року №221 (6337).
Таким чином, до 27 листопада 2018 року прокуратура продовжувала виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування у підслідних їй кримінальних провадженнях, а на її слідчих поширювалися положення Закону №1697-VII.
Наказом Генеральної прокуратури України від 30 жовтня 2018 року №217 затверджено Положення про управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України.
Згідно з п. 1.1 зазначеного Положення управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України (далі - управління) є самостійним структурним підрозділом Генеральної прокуратури України, підпорядкованим заступнику Генерального прокурора згідно з розподілом обов'язків між керівництвом Генеральної прокуратури України.
Згідно з п. 2 Положення про управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України до структури управління спеціальних розслідувань входить зокрема третій слідчій відділ.
Пунктом 4.1 Положення про управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України визначено, що перший, другий, третій слідчі відділи (далі - слідчі відділи) як органи досудового розслідування відповідно до Кримінального процесуального кодексу України здійснюють:
- організацію та проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених під час акцій протесту в період листопада 2013 року - лютого 2014 року, колишніми високопосадовцями та керівниками правоохоронних органів, суддями та представниками судової гілки влади, а також за дорученням керівництва Генеральної прокуратури України - у кримінальних провадженнях щодо іншої категорії злочинів, крім тих, які підслідні Національному антикорупційному бюро України;
- приймання, реєстрацію, розгляд та вирішення заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення;
- вивчення й узагальнення стану досудового розслідування у кримінальних провадженнях, підготовку пропозицій щодо удосконалення слідчої роботи;
- підготовку проектів повідомлень про підозру, що здійснюється Генеральним прокурором або його заступником у випадках, передбачених главою 37 Кримінального процесуального кодексу України;
- ведення обліку речових доказів, цінностей, документів, іншого вилученого та арештованого майна у кримінальних провадженнях, вжиття заходів до збереження та схоронності тимчасово вилученого майна;
- додержання режиму секретності, збереження документів і матеріальних носіїв секретної інформації, створених та отриманих під час слідчої діяльності.
Як встановлено судом позивача звільнено з посади заступника начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України.
Відповідно до пп. 5.6.1 Положення про управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України заступники начальників слідчих відділів:
- виконують повноваження керівника органу досудового розслідування, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України;
- здійснюють контроль за станом розслідування злочинів підпорядкованими слідчими, виконанням наданих у них вказівок, вказівок прокурорів - процесуальних керівників, рішень оперативних нарад з питань досудового розслідування кримінальних проваджень;
- надають слідчим вказівки щодо проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій, які не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора;
- за дорученням керівництва Генеральної прокуратури України, управління та відділу особисто вивчають кримінальні провадження, вносять відповідні пропозиції;
- за дорученням начальників відділів вивчають якість проектів процесуальних рішень, візують документи, які підлягають узгодженню, затвердженню, санкціонуванню процесуальним керівником досудового розслідування у конкретному кримінальному провадженні;
- за дорученням керівництва Генеральної прокуратури України, управління та відділу особисто проводять досудове розслідування у кримінальному провадженні та очолюють групу слідчих;
- за дорученням начальників відділів готують керівництву управління необхідні матеріали, статистичні дані та інші відомості про проведену слідчу роботу, контролюють достовірність наданої інформації;
- забезпечують виконання підпорядкованими слідчими вимог закону щодо обліку речових доказів, цінностей та документів, вилучених під час досудового розслідування, їх зберігання та схоронність тимчасово вилученого майна, щомісячно спільно з начальником відділу проводять перевірки наявності речових доказів та тимчасово вилученого майна;
- відповідають за перебування в управлінні затриманих відповідно до вимог статей 212, 213 Кримінального процесуального кодексу України;
- забезпечують впровадження документів методичного спрямування, надають слідчим практичну й методичну допомогу у вирішенні конкретних завдань і доручень.
Отже, ОСОБА_1 , як заступник начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, в розумінні п. 8 ч. 1 ст. 3 КПК України, виконував обов'язки керівника органу досудового розслідування, службове становище і процесуальний статус якого, з огляду на приписи ст. ст. 36 і 39 КПК України, ст. 22-26 Закону №1697-VII, є відмінними від правового статусу прокурора. Крім того колегія суддів звертає увагу, що позивач відповідно до пп. 5.6.1 Положення про управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України мав повноваження особисто проводити досудове розслідування у кримінальному провадженні.
Прийняття позивачем 18 квітня 2017 року присяги прокурора, на переконання колегії суддів не є доказом того, що позивача наказом Генеральної прокурори України від 16 липня 2018 року №748ц призначено на посаду заступника начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України саме у статусі прокурора.
Висновок щодо наявності у позивача статусу прокурора зазначений судом першої інстанції, колегія суддів вважає помилковим, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин п. 6 п. 22 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, який визначав тимчасовий порядок призначення на адміністративні посади в органах прокуратури з дня набрання чинності зазначеним законом, а саме з 25 вересня 2019 року, разом з тим не поширювався на порядок призначення і статус позивача на займаній ним посади до вказаної дати.
Помилковими є також посилання відповідача та суду першої інстанції на п. 6 ч. 1 ст. 15 Закону №1697-VII (в редакції, чинній до внесення змін згідно із Законом України від 19 вересня 2019 №113-IX), згідно з яким прокурором органу прокуратури є заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України, враховуючи, що в даному випадку такою посадовою особою був заступник начальника Головного слідчого управління, як структурного підрозділу Генеральної прокуратури України, а не позивач, який обіймав посаду заступника начальника одного з управлінь, що входили до складу управління спеціальних розслідувань, тобто був заступником керівника структурного підрозділу структурного підрозділу Генеральної прокуратури України.
Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд в постанові від 21 липня 2022 року по справі №640/22657/19 погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач, обіймаючи посаду заступника начальника управління з розслідувань злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, не виконував повноважень прокурора, передбачені КПК України і Законом №1697-VII, а отже не мав статусу прокурора, що виключало можливість застосування до нього станом на день звільнення (23 жовтня 2019 року) положень Закону №1697-VII, в тому числі п. 9 ч. 1 ст. 51 цього Закону щодо звільнення прокурора з посади.
Подібного висновку щодо поширення з початком роботи Державного бюро розслідувань, а саме: з 27 листопада 2018 року, дії норм Закону №1697-VII виключно на прокурорів та відсутності підстав для їх застосування після цієї дати, зокрема в частині дисциплінарної відповідальності, до керівника органу досудового розслідування (слідчих органів прокуратури) дійшла й Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів у рішенні від 11 вересня 2019 року №272дп-19.
Так само приписи п. 19 р. ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що визначали порядок звільнення прокурорів на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VII під час проведення їхньої атестації, стосувалися виключно прокурорів. При цьому системний аналіз положень Закону №113-ІХ у взаємозв'язку з положеннями Закону №1697-VII не дає підстав для висновку про ототожнення законодавцем у тексті Закону №113-ІХ понять прокурора і слідчого прокуратури в єдиному терміні "прокурори.
Норма п. 7 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ, яка була єдиною в цьому Законі станом на час виникнення спірних правовідносин, що стосувалася слідчих органів прокуратури і передбачала можливість їх переведення на посаду прокурора у реформованих органах прокуратури за умови успішного проходження ними атестації, не означала застосування до таких осіб усіх професійних процедур, обов'язкових для посади прокурора, а також можливість звільнення їх з посад слідчих в разі непроходження або неуспішного проходження атестації для зайняття посади прокурора.
У цьому контексті слід також звернути увагу на приписи ст. 38 Закону №1697-VII, яка встановлює правила переведення прокурорів з одного органу прокуратури до іншого, проте не передбачає переведення на посаду прокурора інших осіб, які не мають такого статусу.
Отже питання подальшого перебування позивача на посаді заступника начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, яке не було вирішено до 27 листопада 2018 року, після цієї дати мало вирішуватися в інший спосіб, аніж звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VII.
Таким чином, оскаржуваним наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 №1132ц позивача незаконно звільнено з посади заступника начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VII, що є достатньою підставою для поновлення його на попередній роботі (без надання оцінки іншим підставам позову та апеляційної скарги) з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Щодо вимоги позивача про поновлення на посаді заступника начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 235 КЗпП України встановлено:
в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (частина перша);
при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга).
Оскільки суд визнав протиправним та скасував наказ Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №1132ц про звільнення ОСОБА_1 з 17 жовтня 2019 року, підлягають задоволенню вимоги про поновлення позивача в Генеральній прокуратурі України на посаді, з якої позивача звільнено - заступника начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України з 19 жовтня 2019 року (наступний день, за днем звільнення).
З огляду на задоволення судом вимоги про поновлення позивача на посаді, підлягає задоволенню вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19 жовтня 2019 (наступний день за днем звільнення) по 15 березня 2023 року (день ухвалення судом рішення).
До матеріалів адміністративної справи додано довідку Генеральної прокурори України від 20 грудня 2019 року №18-1250зп, відповідно до якої середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складала 2 226,76 грн, середня заробітна плата за місяць складає - 46 761,96 грн.
З урахуванням 863 днів вимушеного прогулу на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 921 693,88 грн., з якого мають бути сплачені податки та обов'язкові платежі.
Згідно з частиною першою статті 371 КАС України: негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).
Отже, негайному виконанню підлягає рішення суду в частині поновлення позивача на посаді заступника начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць - 46 761,96 грн., за виключенням податків та обов'язкових внесків.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів виходить з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 6).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року №3674-VI, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються зокрема позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Отже позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Щодо стягнення з Генеральної прокуратури України на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами ч. ч. 1,2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
За приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 2040/5858/18.
В позовній заяві позивачем зазначено, що орієнтовна вартість витрат на професійну правничу допомогу становить 20 000,00 грн. в суді першої інстанції, 30 000,00 грн. в суді апеляційної інстанції та 40 000,00 грн. в суді касаційної інстанції.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи наявний лише ордер від 20 січня 2020 року серія АС №1003204 та копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 21 лютого 2018 року серія ВЛ №999.
Отже позивачем не підтверджено понесення витрат на професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 17 жовтня 2019 року №1132ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури з 18 жовтня 2019 року.
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України з 19 жовтня 2019 року.
Стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 жовтня 2019 року по 15 березня 2023 року в сумі 1 921 693,88 грн. (один мільйон дев'ятсот двадцять одна тисяча шістсот дев'яносто три гривні 88 копійок), з якої Генеральною прокуратурою України мають бути відраховані податки та обов'язкові платежі.
Виконати негайно рішення суду в частині:
- поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України з 19 жовтня 2019 року;
- стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19 жовтня 2019 року по 15 березня 2023 року в сумі стягнення за один місяць - 46 761,96 грн. (сорок шість тисяч сімсот шістдесят одна гриваня 96 копійок), з якої Генеральною прокуратурою України мають бути відраховані податки та обов'язкові платежі.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді І.В. Федотов
Є.В. Чаку
Повний текст постанови складено "16" березня 2023 року.