Справа № 369/2980/22 Суддя (судді) першої інстанції: Дубас Т.В.
16 березня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції про скасування рішення щодо притягнення до адміністративної відповідальності,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоаване не в автоматичному режимі серія ЕАО №5338058 від 20.02.2022 року, передбачене частиною 1 статті 122 КУпАП,а також просив закрити справу про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відсутні будь-які докази того, що він здійснював керування транспортним засобом, відповідачем в порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення не роз'яснено права відповідно до статті 286 КУпАП, а також в постанові не зазначено джерело інформації та підстави про вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2022 року позовну заяву залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що відповідачем не надано до суду жодних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Також звернув увагу, що відповідач упереджено розглядав справу про адміністративне правопорушення за відсутності доказів, які б підтверджували вчинення позивачем порушень ПДР України.
Також апелянт зауважує, що оскаржувана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не містить відомостей щодо технічного засобу, яким здійснено відеофіксацію правопорушення.
В обґрунтування свої вимог зазначає, що наявність постанови про притягнення до відповідальності не дає підстав стверджувати про допущення позивачем порушень Правил дорожнього руху України, оскільки зазначене не підтверджено належними та допустимими доказами у справі.
Від відповідача письмового відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 20.02.2022 року інспектором УПП в м. Києві. Старшим сержантом поліції Губою П.П. винесено постанову про адміністративне правопорушення серії ЕАО №5338058 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_1 20.02.2022 року о 15 год. 18 хв., керуючи автомобілем SUBARU FORESTER, номерний знак НОМЕР_1 в м. Києві здійснював рух, на перехресті Академіка Палладіна - Берковецька, виконав вимогу дорожнього знаку 5.16 напрямку руху по смугах, а саме здійснив поворот ліворуч зі смуги що передбачає рух прямо, чим порушив п. 8.4 ПДР, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 та скоїв адміністративне правопорушення, за яке ч. 1 ст. 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність.
Не погоджуючись із вищезазначеною постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, вважаючи її незаконною, а дії відповідача протиправними, з метою відновлення порушеного права, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наданий відповідачами відеозапис містить інформацію про обставини події, підтверджує скоєння позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Суд зазначив, що він має розглядатись судом як речовий доказ і оцінюватись у визначений процесуальним законом спосіб. Зазначений речовий доказ відповідає критеріям належності та допустимості, оскільки одержаний з дотриманням закону та містить інформацію про обставини, які мають значення для справи.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведеним конституційним положенням кореспондує частина перша статті 8 Закону України «Про Національну поліцію».
Згідно п. 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно п. 33.5 «Інформаційно-вказівні знаки» Правил дорожнього руху дорожній знак 5.16 «Напрямки руху по смугах» показує кількість смуг на перехресті і дозволені напрямки руху по кожній з них. Якщо знак дозволяє поворот ліворуч з крайньої лівої смуги, то він дозволяє й розворот з цієї смуги. Дія знака, що встановлений перед перехрестям, поширюється на все перехрестя, якщо наступні знаки 5.16 «Напрямки руху по смугах» або 5.18 «Напрямок руху по смузі», установлені на ньому, не дають інших вказівок.
Частиною першою статті 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність, серед іншого, за порушення вимог дорожніх знаків. Санкція даної норми передбачає накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП України обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з приписами ч.1 ст. 72 та ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Щодо доводів апелянта про те, що оскаржувана постанова серії ЕАО №5338058 від 20.02.2022 року не містить відомостей щодо технічного засобу, яким здійснено відеозапис, що наданий відповідачем до суду першої інстанції в якості доказу вчинення позивачем правопорушення, колегія суддів зазначає наступне.
Приписами частини 2 статті 283 КУпАП встановлено, що постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Відповідно до частини 3 статті 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Матеріалами справи підтверджено, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності серії ЕАО №5338058 від 20 лютого 2022 року не містить зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеофіксацію.
Водночас, приписами частини третьої статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
У разі відсутності ж в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, з точки зору процесуального законодавства, статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
За таких обставин, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування вини, не доведено наявність в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення.
Правова позиція з цього питання неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №524/1113/17, від 13 лютого 2020 року у справі №524/9716/16-а.
Виходячи із зазначеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що наданий відповідачем диск з відеозаписом з службового відеореєстратора «video_2022-07-08_15-25-23» є речовим доказам, який відповідає належності та допустимості та підтверджує скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частино першою статті 122 КУпАП.
На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення правопорушення позивачем. У матеріалах справи такі підтвердження відсутні, є в наявності лише постанова про притягнення до відповідальності, що не дає підстав стверджувати про допущення позивачем порушень Правил дорожнього руху України в той день та час, оскільки зазначені твердження не знайшли обґрунтування під час розгляду справи.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 122 КУпАП є недоведеним.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Водночас суд першої інстанції зазначеного не врахував, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню.
Оскільки вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення не підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ЕАО №5338058 від 20 лютого 2022 року та закриття справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 .
За такого правового регулювання та обставин справи, ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.
Згідно з частиною шостою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 1 цієї статті передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у даній справі було сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн. за подання позовної заяви згідно квитанції №8424-7335-4747-6846 від 10.06.2022 року та судовий збір у розмірі 1488,60 грн. за подання апеляційної скарги згідно квитанції №8691-8536-2870-6028 від 22.12.2022 року.
Враховую законодавчі вимоги щодо розміру судового збору, колегія суддів вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 240,50 грн.
Також позивачем в суді першої інстанції було подано заяву про стягнення судових витрат у розмірі 72, 00 грн. за направлення поштового відправлення цінними листами з описом вкладення засобами поштового зв'язку відповіді на відзив відповідачам, що підтверджується наданими до суду описами вкладення у цінний лист, накладними відправлення цінного листа та фіскальними чеками.
До суду апеляційної інстанції від позивача 16.03.2023 надійшла заява про стягнення судових витрат з відповідача, в якій останній просить стягнути судові витрати також за направлення копій апеляційних скарг в розмірі 78 грн. На підтвердження зазначених витрат позивач надав до суду описи вкладення у цінний лист щодо відправлення копій апеляційних скарг та фіскальні чеки.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом п'ятим частиною третьою зазначеної статті передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки позивачем підтверджено фіскальними чеками понесення судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, наявні підстави для стягнення таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, колегія суддів вважає, що стягненню судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають понесені витрати в розмірі 1 390,50 грн.
Відповідно до вимог п. 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО № 5338058 від 20 лютого 2022 року та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 5, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 1 390 (одна тисяча триста дев'яносто) грн. 50 коп.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.О.Лічевецький
суддя В.П.Мельничук
суддя О.М.Оксененко