Справа № 640/14310/22 Суддя (судді) першої інстанції: Гарник К.Ю.
16 березня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Назара Васильовича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Назара Васильовича про визнання протиправною та скасування постанови,
АТ «Банк інвестицій та заощаджень» звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправною (неправомірною) та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Н.В. у ВП№69553561 від 26 серпня 2022 року про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 19 848,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вказана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не вчинено жодних виконавчих дій у виконавчому провадженні, а рішення суду виконано позивачем добровільно. Також позивач зазначив, що у відповідача законодавчо визначених підстав нарахувати та стягнути з позивача основну винагороду після спливу 23 днів з моменту відкриття виконавчого провадження не було, що свідчить про зловживання приватним виконавцем своїми правами.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павлюком Н.В. подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Так, на підтвердження своєї позиції апелянт зазначає, що постанова про стягнення з боржника основної винагороди винесена з чітким дотриманням норм чинного законодавства України та містить усі обов'язкові реквізити.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 03.08.2022 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павлюком Н.В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 69553561 з примусового виконання виконавчого листа №463/2891/21 виданого Личаківським районним судом м. Львова 28.07.2022 року. Пунктом 2 резолютивної частини вказаної постанови визначено необхідність виконання рішення суду боржником протягом 10 робочих днів. У пункті 3 резолютивної частини постанови вказано про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі 19848,00 грн.
Примірник вказаної постанови про відкриття виконавчого провадження отримано уповноваженою особою позивача 11.08.2022 року, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту Укрпошта.
03.08.2022 року відповідачем винесено постанову у виконавчому провадженні №69553561 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем 16.08.2022 року добровільно виконано рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03.08.2021 року та здійснено перерахунок платежів, що підтверджується наданими до суду першої інстанції виписками по особовим рахунках.
Про виконання зобов'язальної частини рішення суду позивач 17 серпня 2022 року повідомив приватного виконавця шляхом направлення повідомлення про виконання рішення на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 23 серпня 2022 року на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 направлено аналогічне повідомлення про виконання рішення суду.
Відповідачем 26.08.2022 року винесено постанову у виконавчому провадження №69553561 про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 19848,00 грн.
30.08.2022 року у зв'язку із фактичним виконанням рішення суду на підставі п.9 частини першої статті 39,40 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження №69553561 закінчено.
Не погоджуючись із постановою про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця, позивач звернувся до суду з даним позовом.
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивач добровільно виконав рішення суду, а відтак, з урахуванням того, що матеріалами справи не підтверджено взагалі вчинення будь-яких виконавчих дій відповідача у виконавчому провадженні №69553561, суд зазначив про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною першою статті 27 Закону № 1404-VІІІ установлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Згідно з частиною першою статті 31 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII) визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 31 Закону № 1403-VIII винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Частиною третьою статті 31 Закону № 1403-VIII передбачено, що розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року №1403-VIII постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі по тексту - Порядок № 643).
Відповідно до пункту 12 Порядку № 643 розмір основної винагороди приватного виконавця у разі виконання виконавчого документа немайнового характеру, за яким боржником є фізична особа, становить чотири розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, а в разі виконання виконавчого документа немайнового характеру, за яким боржником є юридична особа, - вісім розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року.
Згідно частини 6 статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року №1403-VIII основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.
Відповідно до частини 7 статті 31 Закону №1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Відповідно до частини третьої статті 45 Закону № 1404-VIII основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Викладене, на переконання судової колегії, свідчить, що приватний виконавець зобов'язаний одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження прийняти постанову про стягнення основної винагороди, в якій навести розрахунок останньої та порядок її стягнення. Така постанова виноситься незалежно від початку примусового виконання.
Таким чином, винесення постанови про стягнення основної винагороди разом з постановою про відкриття виконавчого провадження є обов'язком приватного виконавця.
Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом в постанові від 21 липня 2022 року в справі № 320/6215/19.
Так, матеріалами справи встановлено, що постанову про відкриття виконавчого провадження винесено приватним виконавцем Павлюком Н.В. 03.08.2022 року, а постанову про стягнення з боржника основної винагороди винесено 23.08.2022 року.
Однак, колегія суддів зазначає, що винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди через 20 днів не свідчить про протиправність останньої та не може бути підставою для її скасування.
Суд зазначає, що недотримання приватним виконавцем строку винесення постанови не змінює правових наслідків стосовно винесеної постанови для боржника.
Крім того, колегія суддів зауважує, що про те, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження останній повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 480/1558/19 та від 31 травня 2021 року у справі 160/7321/19.
Колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з тієї підстави, що позивач добровільно виконав рішення суду, а відповідач не вчинив будь-яких виконавчих дій у виконавчому провадженні №69553561, помилковими, виходячи із наступного.
Частиною 3 статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Згідно частини дев'ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону.
Колегія суддів встановила, що позивач 16.08.2022 року виконав зобов'язальну частину рішення суду, про що повідомив відповідача 17.08.2022 року повідомленням №05-1/02-1919, яке було направлено на електронну адресу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Н.В.
При цьому, матеріали справи не містять доказів цього виконання до відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, доводи апелянта про те, що рішення виконано боржником після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження в процесі примусового виконання, спростовують висновки суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог п. 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Назара Васильовича задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя І.О.Лічевецький
суддя В.П.Мельничук
суддя О.М.Оксененко