Справа № 620/3242/19 Головуючий у І інстанції - Клопот С.Л.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
16 березня 2023 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,
при секретарі: Черніченко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. від 22.10.2019 № 454к про звільнення ОСОБА_1 з посади Першого заступника прокурора Чернігівської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді Першого заступника прокурора Чернігівської області або на рівнозначній посаді в Чернігівській обласній прокуратурі з 23.10.2019;
- стягнути з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.10.2019 по день винесення судом рішення у цій справі.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірний наказ прийнято з порушенням норм чинного законодавства, а тому він підлягає скасуванню.
Крім того, Позивач зазначає, що в період подання заяви про намір пройти атестацію і переведення на роботу до Офісу Генерального прокурора, обласної або окружної прокуратури, він перебував за межами кордону України, у зв'язку з чим з незалежних від нього причин він був позбавлений права на проходження атестації.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. від 22.10.2019 № 454к про звільнення ОСОБА_1 з посади Першого заступника прокурора Чернігівської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді Першого заступника прокурора Чернігівської області з 23.10.2019.
Стягнуто з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.10.2019 по день винесення судом рішення у сумі 1 807 922 грн. 10 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням Офіс Генерального прокурора, Чернігівська обласна прокуратура подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.
В апеляційних скаргах Офіс Генерального прокурора, Чернігівська обласна прокуратура, посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Апеляційні скарги мотивовані також тим, що при проведенні процедури звільнення Позивача дотримано приписи чинного законодавства. Оспорюваний наказ Генерального прокурора від 22.10.2019 № 454к є правомірним, його видано на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством.
Крім того, відповідно до абзацу шостого пункту 19 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.
Позивачем подано відзиви на апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури, в яких просить відмовити в задоволенні апеляційних скарг, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, представника Відповідачів, дослідивши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивач з 1991 року працював на різних посадах в органах прокуратури України, зокрема на посаді Першого заступника прокурора Чернігівської області.
Відповідно до наказу прокуратури Чернігівської області «Про надання частини щорічної та додаткової відпустки ОСОБА_1 » від 28.08.2019 № 553к Позивачу з 28.09.2019 по 27.10.2019 надано відпустку.
У зв'язку з тим, що Позивач планував провести відпустку разом із сім'єю в Турецькуій Республіці, він заздалегідь придбав путівку та квитки на авіарейс.
Так, перебуваючи у відпустці, Позивач, разом із членами своє сім'ї, 30.09.2019 відбув на відпочинок у Турецьку Республіку, де мав знаходитися до 15.10.2019 17:30 год.
Як зазначено Позивачем в адміністративному позові, у зв'язку з десятигодинною затримкою рейсу, в Україну в аеропорт «Бориспіль» він фактично прибув близько 05 год. ранку 16.10.2019.
Черговим етапом процесу реформування прокуратури стало прийняття Верховною Радою України у межах своїх конституційних повноважень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (далі - Закон № 113), який набрав чинності 25 вересня 2019 року.
Пунктом 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.
Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком "Про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації", затвердженим 03 жовтня 2019 року наказом Генерального прокурора № 221 (далі - Порядок № 221).
Вказаний Порядок № 221 було оприлюднено на офіційному сайті Генеральної прокуратури України 04 жовтня 2019 року.
Пунктом 9 розділу І Порядку № 221 передбачено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 цього Порядку.
Згідно з пунктом 10 розділу І Порядку № 221 заява, вказана у пункті 9 розділу І цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.
Наказом Генерального прокурора від 22 жовтня 2019 року № 454к, керуючись статтею 9, пунктом 2 частини 2 статті 41 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», ОСОБА_1 звільнено з посади Першого заступника прокурора Чернігівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 22 жовтня 2019 року.
Вважаючи вказаний наказ протиправним, а свої права порушеними, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.
Задовольняючи адміністративний позов частково суд першої інстанції виходив з того, що визначений вказаним порядком період подання заяви про намір пройти атестацію і переведення на роботу до Офісу Генерального прокурора, обласної або окружної прокуратури, повністю припадав на період перебування Позивача за межами кордону України.
Відтак Позивач, за незалежних від нього причин та за відсутності належного правового регулювання окремих питань проходження атестації, був позбавлений права на проходження атестації, і конституційного права на працю.
За таких підстав суд першої інстанції вважав доведеним, що наказ Генерального прокурора від 22.10.2019 № 454к про звільнення Позивача з посади Першого заступника прокурора Чернігівської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», є протиправним та підлягає скасуванню, а Позивач поновленню на посаді та стягненню на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Проте, оскільки Позивач не проходив атестації передбаченої Положенням про порядок проходження прокурорами атестації, підстави для його поновлення на посаді в Чернігівській обласній прокуратурі, рівнозначній посаді Першого заступника прокурора Чернігівської області є відсутніми.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, окрім іншого: вільний вибір виду діяльності; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Таким чином, саме на державу покладено обов'язок забезпечувати рівність трудових прав усіх громадян та гарантувати правовий захист від незаконного звільнення. Відповідно, оскільки держава здійснює свої функції через систему державних органів (законодавчих, виконавчих, судових), відповідні обов'язки (їх неухильне додержання та виконання) покладаються на такі державні органи.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII (далі також - Закон № 1697-VII) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 4 Закону № 1697-VII визначено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Черговим етапом процесу реформування прокуратури стало прийняття Верховною Радою України у межах своїх конституційних повноважень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (далі - Закон № 113), який набрав чинності 25 вересня 2019 року.
Цим Законом внесено зміни до кодексів та законів України не скільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань.
Передбачена Законом № 113-ІХ переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою. У Пояснювальній записці до проекту цього Закону зазначено, що він спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов'язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. Основною метою цього Закону є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.
Отже, проведення атестації прокурорів є обов'язковою складовою запровадженого Законом № 113-ІХ процесу реформування системи органів прокуратури та за своєю суттю є спеціальною процедурою, яка має на меті підтвердження здатності прокурорами виконувати свої повноваження на належному рівні за визначеними законом критеріями, шляхом здійснення оцінки їхньої професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що стосувалась, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
Згідно з пунктами 6, 7 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.
Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком "Про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації", затвердженим 03 жовтня 2019 року наказом Генерального прокурора № 221 (далі - Порядок № 221).
Пунктом 9 розділу І Порядку № 221 передбачено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 цього Порядку.
Відповідно до пункту 10 розділу І Порядку № 221 заява, вказана у пункті 9 розділу І цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.
Згідно з пунктом 19 розділу ІІ Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до наказу прокуратури Чернігівської області «Про надання частини щорічної та додаткової відпустки ОСОБА_1 » від 28.08.2019 № 553к Позивачу з 28.09.2019 по 27.10.2019 надано відпустку.
У зв'язку з тим, що Позивач планував провести відпустку разом із сім'єю в Турецькуій Республіці, він заздалегідь придбав путівку та квитки на авіарейс.
Так, перебуваючи у відпустці, Позивач, разом із членами своє сім'ї, 30.09.2019 відбув на відпочинок у Турецьку Республіку, де мав знаходитися до 15.10.2019 17:30 год., що підтверджується наявними в матеріалах справи авіаквитками.
Як зазначено Позивачем в адміністративному позові, у зв'язку з десятигодинною затримкою рейсу, в Україну в аеропорт «Бориспіль» він фактично прибув близько 05 год. ранку 16.10.2019.
Проте, будь-які докази зазначеного (копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон з відміткою про прибуття 16.10.2019) Позивачем надано не було, та в матеріалах даної адміністративної справи відсутні.
Також, Позивач в адміністративному позові зазначив, що він отримав погодження на вибуття, на період відпустки, за межі території України.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, Позивач 23 вересня 2019 року подав Генеральному прокурору України заяву, в якій зазначив, що свою відпустку, згідно із затвердженим графіком відпусток на 2019 рік, планує провести разом з дітьми, дружиною та її батьками похилого віку, путівки та квитки на відпочинок оплачені заздалегідь.
Також повідомив, що про отримані ним кошти у зв'язку з наданням відпустки, він повідомив Національне агентство з питань запобігання корупції, шляхом заповнення відповідної форми у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
У вказаній заяві Позивач зазначив, що у разі необхідності він може приступити до роботи з 16 жовтня 2019 року.
Проте, будь-які докази перебування Позивача за межами України (путівки та квитки на відпочинок оплачені заздалегідь), Позивачем до заяви надано не було. Крім того, докази реагування на вказану заяву (погодження на вибуття, на період відпустки, за межі території України) в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, Позивачем не надано доказів погодження на вибуття, на період відпустки, за межі території України.
Крім того, Верховним Судом в постанові від 20 жовтня 2022 року у справі № 640/23424/19 зазначено, що щодо доводів Позивача, що відповідно до наказу прокуратури Чернігівської області «Про надання частини щорічної та додаткової відпустки ОСОБА_1 » від 28.08.2019 № 553к, Позивач з 28.09.2019 по 27.10.2019 включно перебував у відпустці, то Законом № 113-ІХ не передбачено жодних винятків щодо термінів подання заяв для працівників, які перебувають на лікуванні, у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами або відпустці для догляду за дитиною, а також, у щорічних відпустках та відрядженнях.
Так, відповідно до абзацу 6 пункту 19 розділу II Закону № 113-IX перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки Позивачем не було подано у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію, наказ Генерального прокурора від 22 жовтня 2019 року № 454к, про звільнення Позивача з посади Першого заступника прокурора Чернігівської області виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Позивач у відзивах на апеляційні скарги Відповідачів зазначив, що вважає своє звільнення з посади та органів прокуратури незаконним, оскільки Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.03.2023 № І-р (ІІ)/2023 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 6 розділу II "Прикінцевих і перехідних положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-ІХ.
Дійсно рішенням Другого сенату Конституційного Суду України у справі № 3-5/2022(9/22) за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 розділу П «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (щодо гарантій незалежності прокурора) від 01 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ.
Згідно з частиною 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Пунктом 2 вказаного рішеня Другого сенату Конституційного Суду України визначено, що пункт 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що положення Закону № 113-IX на день їх виконання Відповідачем і прийняття оскаржуваного наказу були чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Також були чинними і положення Порядку № 221, а тому правові підстави для їх незастосування Відповідачем були відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 17 травня 2022 року у справі № 440/2802/20, від 23 червня 2022 року у справі № 420/9167/20, від 20 жовтня 2022 року у справі № 640/23424/19.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивачем належно не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яку правомірно враховано на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглянувши доводи Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури, викладені в апеляційних скаргах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури - задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: І.О. Лічевецький
О.М. Оксененко
Повний текст складено 16.03.2023 року.