Справа № 640/9442/21 Суддя (судді) першої інстанції: Добрівська Н.А.
15 березня 2023 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа: Управління державної казначейської служби України у Голосіївському районі міста Києва про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на додаткове рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 липня 2022 року,
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі м. Києві, у якому просила:
- визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в м. Києві сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі м. Києва подання про повернення позивачці сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування у розмірі 10298,00 грн;
- зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі м. Києва подання про повернення позивачці сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 10298,00 грн, сплаченого відповідно до платіжного доручення від 11 листопада 2019 року №13024_1.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва 18 травня 2022 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не сформування та не подання до Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі міста Києва подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 10298,00 грн, що підтверджується квитанцією від 11 листопада 2019 року №13024_1.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі міста Києва подання про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору у розмірі 10298,00 грн на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, сплата якого підтверджується квитанцією від 11 листопада 2019 року №13024_1.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Надалі представником позивача подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат позивача на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.
Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2022 року заяву задоволено частково.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог позивача.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що вимоги позивача про відшкодування судових витрат на правничу допомогу є безпідставними та необґрунтованими, що свідчить про відсутність підстав для задоволення таких.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Приймаючи рішення про часткове задоволення заяви про розподіл судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що сума витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн, враховуючи фактичний обсяг виконаної адвокатом роботи та незначну складність категорії спору, є розумно обґрунтованою та підлягає компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані відповідні договори про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
На підтвердження здійснення витрат на професійну правничу допомогу заявником надано копії: договору про надання правової допомоги від 10.02.2021; додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 10.02.2021, в якому зазначена вартість юридичних послуг; акта виконаних робіт (надання послуг) 26.02.2021; квитанції до прибуткового касового ордера №6 від 26.02.2021; акта виконаних робіт (надання послуг) 30.04.2021; квитанції до прибуткового касового ордера №8 від 30.04.2021.
Колегія суддів враховує висновок Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеного у постанові від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19, відповідно до якого, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Оцінивши докази на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що час, витрачений на підготовку, надання консультацій, складання, подання документів та представництва інтересів в суді, відповідає умовам договору про надання правової допомоги. Обсяг, види та вартість правничої допомоги є співмірними з урахуванням складності справи та часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, та є обґрунтованими.
Відповідно до ч.ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно ч. 7 ст. 139 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19.
Відповідачем не подавались клопотання про завищення витрат на правничу допомогу, не наведено спростування обґрунтованості суми заявленої суми витрат на правничу допомогу саме у цій справі, їх не співмірності або завищеності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін, та не подано клопотання у порядку статті 134 КАС України щодо зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката з доказами необґрунтованості понесених позивачем витрат.
В контексті викладеного вище, судова колегія приходить висновку щодо наявності підстав для відшкодування на користь позивача документально підтверджених судових витрат у розмірі 2000,00 грн.
Інші посилання апеляційної скарги зазначені вище висновки не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного додаткового рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновку суду першої інстанції у взаємозв'язку з обставинами справи, та не свідчать про порушення судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального або процесуального права.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на додаткове рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа: Управління державної казначейської служби України у Голосіївському районі міста Києва про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. М. Ганечко