Справа № 640/36121/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Качур І.А., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
15 березня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Костюк Л.О., Степанюка А.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2022 року по справі за адміністративним позовом Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області до ОСОБА_1 про визнання стягнення податкового боргу, -
Головне управління Державної податкової служби у Донецькій області (далі по тексту - позивач, ГУ ДПС у Донецькій області) звернулося до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач) в якому просило стягнути з відповідача податковий борг в розмірі 153 374,73 грн., а саме: орендна плата з фізичних осіб (код бюджетної класифікації 18010900).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2022 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційних скарг, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2022 року на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, за даними ГУ ДПС у Донецькій області за фізичною особою - ОСОБА_1 , станом на 13.04.2021 року, рахується податковий борг у розмірі 153 374,73 грн., а саме: з орендної плати з фізичних осіб (код бюджетної класифікації 18010900), земельна ділянка знаходиться в м. Святогірськ Донецької області.
08.12.2010 між ОСОБА_1 та Святогірською міською радою був укладений договір оренди землі сільськогосподарського призначення земель рекреаційного призначення, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2,5048 га. Строк дії договору на 25 років.
У зв'язку з несплатою ОСОБА_1 узгоджених грошових зобов'язань, контролюючим органом було сформовано податкову вимогу форми «Ф» від 23.01.2018 року № 656-47, яка направлена на податкову адресу платника податків, та поштове відправлення повернуто відділенням зв'язку з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання». Податкова вимога не оскаржувалась та не відкликалась.
Враховуючи, що суми грошових зобов'язань, які визначені контролюючим органом не сплачені у встановлений законом строк, у відповідача обліковується податковий борг, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що доказів оскарження відповідачкою зазначеної податкової вимоги, а також доказів сплати податкового боргу останньою суду не надано, а спірна заборгованості в розмірі 153 374,73 грн., станом на момент розгляду справи, підтверджується витягом з картки особового рахунку платника податків.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України та Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - ПК України).
Відповідно до ст. п. 14.1.137 ст. 14 ПК України орган стягнення - державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.
Контролюючий орган має право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджету та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу.
У відповідності до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України, «грошове зобов'язання платника податків» - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Правовими положенням пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень, у відповідності до положень пункту 41.2 статті 41 ПК України.
Відповідно до п. 59.1 ст.59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Також податкова вимога надсилається (вручається) коли платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (п. 59.4 ст. 59 Податкового кодексу України).
Підпунктом 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.
Підпунктом 20.1.34. п. 20.1 ст. 20 ПК України визначено право контролюючих органів у випадках, встановлених законом, звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг.
Згідно з п. 95.4 ст. 95 ПК України контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з податковим повідомленням-рішенням форми «Ф» №771141-2414-0522 від 20.05.2021 року ГУ ДПС у Донецькій області нараховано відповідачці податкове зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб в розмірі 153 374,73 грн., (а.с.20).
Між тим, вказане податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №771141-2414-0522 від 20.05.2021 року оскаржено ОСОБА_1 в судовому порядку.
Так, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06.02.2023 року по справі №200/1286/22, ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні адміністративного позову про скасування податкового повідомлення-рішення форми «Ф» №771141-2414-0522 від 20.05.2021 року.
Разом з тим, відповідно до ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2023 року відкрито апеляційне провадження по справі №200/1286/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06.02.2023 року.
Отже, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06.02.2023 року по справі №200/1286/22, станом на момент розгляду даної справи, не набрало законної сили.
Тобто, сума податкових зобов'язань в розмірі 153 374,73 грн. по орендній платі з фізичних осіб, яку контролюючий орган просить стягнути з ОСОБА_1 , станом на 13.04.2021 року (як зазначає податковий орган в позові) та станом на момент подання позовної заяви (07.12.2021 року) є неузгодженою, що спростовує виникнення податкового боргу та наявність підстав для його стягнення.
Крім того, посилання відповідача на податкову вимогу форми «Ф» від 23.01.2018 року №656-47, як на підставу стягнення податкового боргу з позивачки, не заслуговує на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки зазначена вимога винесена в 2018 році і вона не може включати в себе податковий борг, який виник на підставі податкового повідомлення-рішення форми «Ф» №771141-2414-0522, яке винесено ГУ ДПС у Донецькій області - 20.05.2021 року.
Відповідно до ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки податковий борг в розмірі 153 374, 73 року є неузгодженим, відповідно до норм податкового законодавства.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
При прийнятті рішення колегія суддів також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відповідачки задовольнити в повному обсязі, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2022 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області до ОСОБА_1 про визнання стягнення податкового боргу відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Л.О. Костюк
А.Г. Степанюк
Повний текст виготовлено 15.03.2023 року