Справа № 640/22015/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Келеберда В.І., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
15 березня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Костюк Л.О., Степанюка А.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач) в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо надання 26 травня 2021 року за вих.№ 222/4/1018 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві нової довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , в якій посадовий оклад було визначено у розмірі - 7750,00 гривень;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії, в якій зазначити суму посадового окладу - 8317,00 гривень;
- стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді судового збору.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2022 року в задоволенні значеного адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2022 року на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є військовим пенсіонером, який 09 листопада 1998 року , на підставі наказу Міністра оборони України від 02 листопада 1998 року № 052Р та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 за № 255, виключений зі списків особового складу частини та направлений на військовий облік до міського військового комісаріату у місті Київ.
Після звільнення з військової служби позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у місті Києві та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осі, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
ОСОБА_1 є пенсіонером Збройних Сил України, має статус пенсіонера Міністерства оборони України, пенсійна справа № ФА 125354.
З 01 січня 2018 року ГУ ПФУ у місті Києві було перераховано позивачу пенсію, відповідно до чинного законодавства, на момент здійснення перерахунку.
У травні 2021 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про надання нової довідки до пенсійного органу для перерахунку і виплати призначеної позивачу пенсії, згідно із розміром грошового забезпечення відповідної посади діючого військовослужбовця, із зазначенням усіх додаткових видів грошового забезпечення, премії та інших складових станом на 01 березня 2018 року.
У заяві позивач просив врахувати те, що останньою штатною посадою була посада «начальник групи», а отже посадовий оклад має становити 8317,00 гривень, оскільки названа посада не підпадає під типову посаду, визначену додатками № 1-22 до наказу Міністра оборони України від 01 березня 2018 року № 90, а тому слід використовувати додатки № 23,24 до цього наказу та визначені у постанові Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 тарифний коефіцієнт 4.72, який відповідає розряду 47.
26 травня 2021 року за вих. № 222/4/1018 Військовою частиною НОМЕР_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві направлено довідку про розмір грошового забезпечення позивача в якій посадовий оклад було визначено у розмірі - 7750,00 гривень.
07 червня 2021 року позивачем отримано відповідь від Військової частини НОМЕР_1 та копію довідки, яку відповідачем було скеровано до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві.
Вважаючи дії відповідача протиправними в частині невірного обрахування складових довідки, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що командир Військової частини НОМЕР_1 , як головний розпорядник коштів, які передбачено окремим рядком у Державному бюджеті України для фінансування зазначеної військової частини, уповноважений у межах виділених асигнувань установлювати посадові оклади військовослужбовцям та підпорядкованих військових частин.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, з огляду на наступне.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що Військова частина НОМЕР_1 є юридичною особою, розвідувальним органом Міністерства оборони України, згідно із статтею 6 Закону України «Про розвідувальні органи України», розпорядником бюджетних коштів на утримання і забезпечення діяльності якого є керівник цього органу, яким, на думку позивача, є саме Міністр оборони України.
Міністром оборони України 01 березня 2018 року прийнято наказ № 90 «Про встановлення тарифних розрядів за посадами офіцерського складу Збройних Сил України, відповідно до якого посадовим окладам у розмірі 1600-1679 гривень, відповідає тарифний розряд 47.
Позивач вважає, що до спірних правовідносин відповідач мав застосувати саме вищезазначений наказ Міністра оборони України.
Вказані обставини є підставами для надання Військовою частиною НОМЕР_1 нової довідки про розмір грошового забезпечення позивача, що враховується для перерахунку пенсії, в якій зазначити суму посадового окладу - 8317,00 гривень.
Відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначає про те, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» Військовою частиною НОМЕР_1 було оформлено та подано до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії, на полковника запасу ОСОБА_1 від 26 травня 2021 року № 222/4/166/239/336, яку оформлено із урахуванням складових грошового забезпечення та розмірів, що враховуються для перерахунку пенсій відповідно до зазначеної постанови в редакції, чинній на момент складання довідки.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до ст. 43 Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч.ч. 1, 2 та 4 ст. 63 Закону №2262-ХІІ перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.
Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
У разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку (ч. 18 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ).
Перерахунок пенсій у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком (ч. 3 ст. 51 Закону № 2262-ХІІ).
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 704, що набрала чинності 01.03.2018, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (далі - Постанова № 704).
За обставинами справи, відповідно до вказаних положень законодавства 10.06.2021 Військовою частиною НОМЕР_2 підготовлено довідку за №222/4/1018 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії ОСОБА_1 станом на 05.03.2019.
Згідно вказаною довідки посадовий оклад визначено у 7 750, 00 грн, що позивач вважає помилковим.
Так, спірним у даній справі є питання, який акт законодавства підлягає застосуванню до визначення такої складової грошового забезпечення позивача як посадовий оклад - наказ Міністерства оборони України «Про встановлення тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України» № 90 від 01.03.2018 та додатки до нього або наказ начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України (з основної діяльності) «Про встановлення тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Головного управління розвідки Міністерства оборони України, підпорядкованих військових частин» від 26.03.2018 № 35 ДСК.
Наказом Міністерства оборони України «Про встановлення тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України» № 90 від 01.03.2018 установлено тарифні розряди за основними типовими посадами та основними посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України згідно зі схемами, визначеними у додатках 1 - 22 до цього наказу; співвідношення встановлених до 01.03.2018 окладів за посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України та осіб офіцерського складу Збройних Сил, звільнених з військової служби, до відповідних тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України згідно зі схемами, визначеними у додатках 23, 24 до цього наказу.
Згідно з додатками 1-22 посади військовослужбовців - посадових осіб офіцерського складу розвідувальних органів Збройних Сил України не зазначено.
Разом з тим, у схемі співвідношення встановлених до 01.03.2018 розмірів посадових окладів за посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, звільнених з військової служби, до відповідних тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України (додаток № 24 до наказу № 90) та у схемі співвідношення встановлених до 01.03.2018 розмірів посадових окладів за посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України до відповідних тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України (додаток № 23 до наказу № 90), роди військ не зазначено, тоді як використано узагальнене формулювання - посади осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Судом установлено, що позивач до 01.03.2018 отримував пенсію, розраховану виходячи із розміру посадового окладу 1 600, 00 грн.
Згідно з п. 14 Схеми № 23, 24 розміру посадового окладу, встановленого до 01.03.2018 на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 № 1294 посадовий оклад у розмірі 1 600, 00 грн - 1 679, 99 грн відповідає тарифному розряду « 47», згідно Постанови № 704.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що посадовий оклад ОСОБА_1 , встановлений до 01.03.2018 в розмірі 1 600, 00 грн, відповідає тарифному розряду « 47».
Згідно Тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, затвердженої Постановою № 704, тарифний розряд « 47» відповідає тарифному коефіцієнту 4, 72.
У свою чергу, згідно витягу зі Схеми тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу структурних підрозділів, затвердженого наказом начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України (з основної діяльності) від 26.03.2018 № 35 ДСК «Про встановлення тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Головного управління розвідки Міністерства оборони України, підпорядкованих військових частин» пунктом 10 визначено найменування посади - начальник групи, якій відповідає « 43» тарифний розряд. Вказаний акт прийнято з посиланням на Постанову № 704.
Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що згідно з аб. 2 ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Також, згідно ст. 21 Закону України «Про розвідувальні органи України» від 22.03.2001 № 2331-III (чинний станом на 26.03.2018) порядок, умови і розміри грошового забезпечення (оплати праці) співробітників розвідувальних органів України встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пенсійне забезпечення співробітників розвідувальних органів України з числа військовослужбовців здійснюється у порядку та в розмірах, встановлених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Таким чином, як загальний Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», так і спеціальний Закон України «Про розвідувальні органи України» відносили саме до повноважень Кабінету Міністрів України визначення порядку, умов і розмірів грошового забезпечення (оплати праці) співробітників розвідувальних органів України, і затвердження схем тарифних розрядів за посадами відноситься саме до вказаного кола питань.
В свою чергу, вказане положення аб. 2 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII стосується лише порядку визначення грошового забезпечення, що відноситься до компетенції керівників розвідувальних органів України, тому у відповідача були відсутні повноваження для визначення окремої Схеми тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу структурних підрозділів Головного управління розвідки Міністерства оборони України, що відноситься до загальних повноважень Кабінету Міністрів України.
Згідно з п. 3.1 розд. ІІІ Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530 (далі - Положення № 530), оформлення та подання до органів Пенсійного фонду України документів для призначення пенсій особам, звільненим з військової служби, та пенсій в разі втрати годувальника членам сімей померлих військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до Закону, а також визначення розміру грошового забезпечення, що враховується при обчисленні та перерахунках пенсій колишнім військовослужбовцям (крім колишніх військовослужбовців строкової військової служби), здійснюються уповноваженими органами Міністерства оборони України - обласними ТЦКСП згідно з постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»» (зі змінами), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15.02.2007 за № 135/13402.
Абз. 2 ч. 4 розд. ІІІ Положення № 530 наділяє відповідача повноваженнями визначати розмір грошового забезпечення та видавати відповідні довідки особам, звільненим з військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 та підпорядкованих їй військових частинах, тоді як іншим військовослужбовцям довідки видаються обласними ТЦКСП.
Проте, незалежно від суб'єкта видачі довідки розмір грошового забезпечення визначається не довільно, а згідно з вимогами чинного законодавства.
При цьому, колегія суддів не вирішує питання про скасування наказу від 26.03.2018 №35 ДСК, оскільки він не є предметом оскарження у справі.
З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач діяв згідно вимог чинного законодавства при оформленні довідки ОСОБА_1 № 222/4/1018 від 26.05.2021 є помилковим.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 1, пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З огляду на вищезазначені норми чинного законодавства та висновки, викладені в цій постанові, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що для ефективного захисту прав позивача існує необхідність задовольнити позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача скласти нову довідку, в якій зазначити розмір посадового окладу 8317,00 грн, що відповідає посаді, яку обіймав позивач - начальник групи, та відповідає « 43» тарифний розряд, тарифний коефіцієнт 4,72, та направити її до належного пенсійного орган для проведення перерахунку грошового забезпечення позивача.
Між тим, задовольняючи позовні вимоги в цій частині колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що вони є частково обґрунтованими, оскільки Положенням № 530 не передбачено обов'язкове скерування довідки особі, щодо якої її видано, а тому підстави для визначення відповідачу такого обов'язку відсутні.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Правовими положеннями ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси
Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.
У даному випадку, судом апеляційної інстанції встановлено факт, який свідчить про порушення прав та законних інтересів позивача з боку відповідача, з огляду на вищезазначені висновки викладені в даній постанові.
Таким чином, враховуючи всі обставини встановлені під час розгляду даної справи, з метою належного та ефективного способу захисту прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, а також забезпечення його виконання та виключення необхідності наступних звернень до суду, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги частково.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Таким чином, відповідач діяв поза межами повноважень та у спосіб, що визначених Конституцією та законами України, необґрунтовано та незаконно.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення зазначених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта в ладних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити, у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як вбачається з матеріалів справи, під час подання позовної заяви та апеляційної скарги позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1984,80 грн., який підлягає стягнення з відповідача на користь позивача, як суб'єкта владних повноважень, відповідно до ст. 139 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2022 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо надання нової довідки від 26 травня 2021 року за вих.№ 222/4/1018 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , з визначеним розміром посадового окладу у розмірі - 7750,00 гривень.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) скласти нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , в якій зазначити розмір посадового окладу 8 317,00 грн, що відповідає посаді, яку обіймав позивач - начальник групи, та відповідає « 43» тарифний розряд, тарифний коефіцієнт 4,72, та направити вказану довідку до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві для проведення перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) витрати на сплату судового збору в розмірі 1984,80 грн., (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири грн. 80 копійок).
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Л.О. Костюк
А.Г. Степанюк
Повний текст виготовлено 15.03.2023 року