Справа № 620/7135/22 Суддя (судді) першої інстанції: Заяць О.В.
16 березня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської митниці про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Чернігівської митниці, в якому просив:
- визнати протиправною діяльність Чернігівської митниці щодо припинення збереження його середнього заробітку відповідно до наказу від 19.07.2022 №209-0 «Про внесення змін до наказів Чернігівської митниці»;
- зобов'язати Чернігівську митницю скасувати п. 1 наказу Чернігівської митниці від 19.07.2022 № 209-0 «Про внесення змін до наказів Чернігівської митниці» в частині припинення збереження середнього заробітку ОСОБА_1 ;
- стягнути з Чернігівської митниці на його користь середню заробітну плату за час невиплати з 19.07.2022 по день ухвалення рішення по справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказ Чернігівської митниці від 19.07.2022 №209-о «Про внесення змін до наказів Чернігівської митниці» порушує статтю 58 Конституції України, а також статтю 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка встановлює, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством».
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.
Зазначена апеляційна скарга обґрунтована тим, що до 19.07.2022 він мав право на отримання винагороди як військовослужбовець і заробітної плати, а після 19.07.2022 міг отримувати лише винагороду як військовослужбовець, що свідчить про погіршення його соціальних гарантій.
На думку апелянта, припинення збереження заробітної плати за працівниками, які були прийнятті (призвані) на військову службу до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352, не є виправданим та не відповідає Конституції України.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено про те, що з дня набрання чинності Закону №2352 відсутні підстави для виплати середньої заробітної плати працівникам, які призвані на військову службу.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працює в Чернігівській митниці на посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації митного контролю та контролю за окремими видами діяльності підприємств управління забезпечення митного контролю та оформлення з оплатою праці згідно штатного розпису.
У той же час, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» ОСОБА_1 , призваний 24.02.2022 на військову службу та по теперішній час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
У подальшому, згідно з наказом Чернігівської митниці від 11.04.2022 №86-о «Про увільнення від роботи» ОСОБА_1 , заступника начальника управління - начальника відділу організації митного контролю та контролю за окремими видами діяльності підприємств управління забезпечення митного контролю та оформлення Чернігівської митниці, увільнено від роботи з 24 лютого 2022 року у зв'язку з призовом на військову службу зі збереженням місця роботи, займаної посади та середньої заробітної плати до дня звільнення з військової служби або до закінчення особливого періоду (підстава: витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2022 №1, повідомлення від 10.04.2022 №207).
Відповідно до наказу Чернігівської митниці від 19.07.2022 №209-о «Про внесення змін до наказів Чернігівської митниці» та у зв'язку із набранням чинності 19 липня 2022 року Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено зміни до частини третьої статті 119, пункту 2 частини першої статті 82 Кодексу законів про працю України, пункту 2 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки», керуючись частиною третьою статті 5 Закону України від 10.12.2015 №889- VІІІ «Про державну службу», внесено зміни до наказу Чернігівської митниці від 11.04.2022 №86-о «Про увільнення від роботи», а саме: у пункті 1 слова «зі збереженням місця роботи, займаної посади та середньої заробітної плати» замінено на слова «зі збереженням місця роботи та займаної посади».
У зв'язку з викладеним, позивач 01.09.2022 та 06.09.2022 звернувся із заявами до Чернігівської митниці (вхідний від 01.09.2022 №П-6/10-02-09/2 та вхідний від 06.09.2022 №П-7/10-02-09/2).
Листом від 15.09.2022 №П/7.11-1/7.11-10/5 відповідач повідомив, зокрема, що Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесені зміни до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, якими виключено із формулювання статті збереження середнього заробітку за увільненими працівниками. У зв'язку із внесеними змінами у законодавстві до наказу Чернігівської митниці від 11.04.2022 №86-о внесені відповідні зміни.
Не погоджуючись з таким наказом відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з моменту набрання чинності Законом №2352 не вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності Законом, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно частини другої статті 39 Закону №2232-XII громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».
Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній на до 19.07.2022) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, в яких вони працювали на час призову/прийняття на військову службу. Виплата середнього заробітку вказаним особам здійснюється підприємствами, установами, організаціями, на яких збереглося місце роботи такої особи.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 січня 2020 року у справі №814/1905/17.
У той же час, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
З огляду на вказане, Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесені зміни до норм КЗпП України.
У свою чергу, внесено зміни у частину третю статті 119 Кодексу законів про працю України і слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
Відтак, частина третя статті 119 КЗпП України почала діяти в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Тобто, із набранням даного закону передбачено зупинення нарахування та виплати середнього заробітку працівникам, які увільнені від роботи на підставі частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до наказу Чернігівської митниці від 19.07.2022 №209-о «Про внесення змін до наказів Чернігівської митниці» та у зв'язку із набранням чинності 19 липня 2022 року Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено зміни до частини третьої статті 119, пункту 2 частини першої статті 82 Кодексу законів про працю України, пункту 2 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки», керуючись частиною третьою статті 5 Закону України від 10.12.2015 №889- VІІІ «Про державну службу», внесено зміни до наказу Чернігівської митниці від 11.04.2022 №86-о «Про увільнення від роботи», а саме: у пункті 1 слова «зі збереженням місця роботи, займаної посади та середньої заробітної плати» замінено на слова «зі збереженням місця роботи та займаної посади».
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас, неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
У абзацах четвертому, п'ятому пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Перший сенат) від 12.07.2019 №5-р(І)/2019 зазначено, що за змістом частини першої статті 58 Конституції України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.
Отже, лише у період до 18.07.2022 включно за позивачем зберігалось право на отримання середнього заробітку за посадою.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що пунктом 2 Указу Президента України від 24.02.2022 №53/2022 постановлено Кабінету Міністрів України в одноденний строк затвердити план заходів, передбачивши, зокрема забезпечення з 1 березня 2022 року підвищення грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України на 30 відсотків та доведення до 20 відсотків від початку 2022 року підвищення грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України та Національної гвардії України.
На виконання вказаного Указу 28.02.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
У свою чергу, у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
З огляду на вказане вбачається, що з 24 лютого 2022 року у на період дії воєнного стану у військовослужбовців Збройних Сил виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн щомісячно. У тих співробітників, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Тобто, законодавець компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук