16 березня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/11924/22
Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2022 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
В серпні 2022 року позивач звернулась до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просила визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській областi вiдносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звiльненнi;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області виплатити ОСОБА_2 її середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 30 листопада 2017 року по 29 липня 2022 року вiдповiдно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення в адміністративній справі шляхом зобов'язання Головного управління Національної поліції в Одеській області подати у строк 30 (тридцять) днів з дня набрання судовим рішенням законної сили звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на день звільнення зі служби відповідачем було затримано проведення з позивачем розрахунку при звільненні, а саме: виплату належної позивачу індексації грошового забезпечення, чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України, а тому позивач звернулась за захистом своїх прав до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській областi шодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 01 грудня 2017 року по 29 липня 2022 року вiдповiдно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить апеляційну скаргу задовольнити; ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги зазначено, що ГУНП в Одеській області категорично заперечує щодо наявності затримки виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 взагалі. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року по справі № 420/15203/21 було зараховано 29.07.2022 року на картковий рахунок ОСОБА_1 кошти у розмірі 2 779, 86 грн. (нарахована індексація грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 29.11.2017). Таким чином, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року по справі № 420/15203/21 було виконано у повному обсязі. Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність ГУНП в Одеській області щодо не здійснення остаточного розрахунку в день звільнення зі служби в поліції апелянт зазначає, що вона є необгрунтованою та безпідставною, оскільки під час звільнення позивача за хворобою у 2017 році (наказ ГУНП в Одеській області № 1830 о/с від 30.11.2017 року), відповідачем було здійснено повний розрахунок з позивачем, як це передбачає Закон України «Про Національну поліцію». Апелянт зазначає, що у період з 07.11.2015 року по 24.10.2017 року індексація грошового забезпечення поліцейським не здійснювалась, а тому і не повинна була входити в обсяг остаточного розрахунку з позивачем при звільненні, який було здійснено у повному обсязі. Нарахування та виплата ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 07.11.2015 по 29.11.2017 року була здійснена на підставі рішення суду, яке є обов'язковим до виконання, оскільки Головним управлінням право на вказану виплату заперечувалося. Апелянт вказує, що право позивача на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 29.11.2017 року виникло лише 16 серпня 2022 року у зв'язку із набранням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року по справі № 420/15203/21 законної сили, рішення було виконано у повному обсязі 29.07.2022 року, а тому затримки виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 29.11.2017 року не існує.
Відзиву на апеляційну скаргу позивачем до суду не надано.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області.
Наказом №1830 о/с від 30.11.2017 року старшого інспектора з особливих доручень чергової частини управлiння організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції в Одеській області підполковника поліції ОСОБА_1 з 30 листопада 2017 року звільнено на підставі п.2 ч.1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію» (через хворобу).
Позивач вважаючи, що з нею не був проведений повний розрахунок, оскільки не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
29.07.2022 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року по справі № 420/15203/21 на рахунок ОСОБА_1 нарахована індексація грошового забезпечення у розмiрi 2779,86 грн.
Позивач вважає не нарахування та невиплату їй середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми грошової індексації протиправною, у зв'язку з чим звернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає захисту за період з 01 грудня 2017 року (наступного дня після звільнення позивача) до дня повної виплати, тобто до 29 липня 2022 року (включно). Враховуючи приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту буде визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Одеській областi шодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ; зобов'язання Головного управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 01 грудня 2017 року по 29 липня 2022 року вiдповiдно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у всякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
На підставі наведеного, враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів приходить до висновку, що у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України.
Висновки суду у даній справі відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. Так, Великою Палатою Верховного Суду у вказаному рішенні визначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Також, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Великою Палатою Верховного Суду вказано, що у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Водночас, вирішуючи справу, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно якої, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
В свою чергу, визначаючи розмір відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, колегія суддів виходить з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи наказом №1830 о/с від 30.11.2017 року ОСОБА_1 звільнено з служби в поліції з 30 листопада 2017 рок (а.с. 9).
Вважаючи, що позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 29 листопада 2017 року позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
На виконання рішення суду від 24 листопада 2021 року у справі № 420/15203/21 відповідачем була нарахована та виплачена 29.07.2022 р. позивачу індексація грошового забезпечення у розмірі 2779,86 грн.
З цим позовом позивач звернулась до суду в серпні 2022 року, в той час, як звільнення позивача мало місце у листопаді 2017 року, тобто майже через п'ять років.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо протиправної бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській областi, шодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Проте, вважає помилковим висновок суду першої інстанції, щодо захисту прав позивача шляхом зобов'язання Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 01 грудня 2017 року по 29 липня 2022 року вiдповiдно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Колегія суддів вважає, що позивачу на підставі ст. 117 КЗпП України, має бути виплачений середній заробіток за час затримки повного розрахунку та вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 2000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КзпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Таким чином, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції і в цій частині апеляційним судом приймаються в якості належних.
Згідно з ч.1, ч.2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, щодо необхідності вийти за межі апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції в частині скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення не у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його часткового скасування.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2022 року в частині зобов'язання Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 01 грудня 2017 року по 29 липня 2022 року вiдповiдно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, а саме абз. 3 резолютивної частини рішення - скасувати.
В цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул. Єврейська, 12, м. Одеса, 65014; ідентифікаційний код 40108740) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 2000 грн. (дві тисячі гривень).
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик