П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 березня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/11274/22
Головуючий в 1 інстанції: Левчук О.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Домусчі С. Д., Шеметенко Л. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до тимчасово виконуючого обов'язки директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Іллящука Дениса Георгійовича про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві
Короткий зміст позовних вимог.
15 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до тимчасово виконуючого обов'язки директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Іллящука Д.Г., в якому просив:
- визнати протиправною відмову у наданні запитуваної інформації, а також дії щодо надання інформації всупереч змісту запиту на інформацію від 08.08.2022;
- зобов'язати надати копію розпорядчого акту (наказу, розпорядження, доручення, візи тощо), яким визначено доручення Марії Горнецькій здійснювати представництво ТУ ДБР у м. Миколаєві по справі № 420/9904/22.
Також позивач наполягав на стягненні з ТУ ДБР у м. Миколаєві, на його користь, судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 317,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що звернувся до ТУ ДБР у м. Миколаєві із запитом на інформацію, в якому просив надати копії документів, на підставі яких визначено доручення Марії Горнецькій здійснювати представництво ТУ ДБР у м. Миколаєві по справі № 420/9904/22.
У відповідь на запит відповідач надав копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в якій зазначений обсяг повноважень Горнецької М.В. щодо представництва інтересів ТУ ДБР у місті Миколаєві. На думку позивача, така відповідь та ненадання запитуваної інформації є протиправними та створюють перешкоди в реалізації його права на вільне отримання інформації.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2022 року, ухваленого в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність ознак протиправних дій відповідача, а тому визнав позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими.
Суд вказав, що у запиті на інформацію заявник не конкретизував документ, який він бажає отримати на підтвердження доручення Марії Горнецької здійснювати представництво ТУ ДБР у місті Миколаєві по справі № 420/9904/22.
За висновками суду, незгода позивача з документами, які йому були надані на підтвердження доручення Марії Горнецькій здійснювати представництво ТУ ДБР у місті Миколаєві по справі №420/9904/22, або ж певні сумніви позивача чи його представника щодо можливості вказаної особи представляти інтереси ТУ ДБР у місті Миколаєві, на підставі таких документів, не свідчить про те, що запит не був розглянутий або про те, що в задоволенні запиту було відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.
В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2022 року та прийняти нове про задоволення позову в повному обсязі. Також апелянт просив вирішити питання розподілу судових витрат на правничу допомогу.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 25 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації.
На переконання скаржника, саме такі документи повинен був надати відповідач, а тому висновок суду першої інстанції про те, що надання копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у відповідь на його запит, можна розцінювати як розгляд запиту по суті, є помилковим.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, адже прийняте з дотриманням норм процесуального права та з правильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідач вважає, що відсутні підстави стверджувати, що запит ОСОБА_1 не був розглянутий по суті, оскільки надана ТУ ДБР у м. Миколаєві виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містить не лише інформацію щодо осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, а також передбачає перелік повноважень відповідних осіб.
Отже, на думку відповідача, така відповідь свідчить про задоволення запиту на інформацію.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції ухваленого в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) надає право здійснити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.
Фактичні обставини справи.
08 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся із запитом на інформацію до ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, в якому просив надати копії розпорядчого акту (наказу, розпорядження, доручення, візи тощо), яким визначено доручення Марії Горнецькій здійснювати представництво ТУ ДБР у місті Миколаєві у справі № 420/9904/22 (а.с. 29-30).
На даний запит листом від 12.08.2022 за № 20ПІ/16-16-19/22 ТУ ДБР в м. Миколаєві відповіло таке.
За результатами розгляду запиту, на виконання вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» надана копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Також повідомлено, що відповідно до частини 1 статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду (а.с. 6).
Вважаючи протиправними дії відповідача, які полягають у ненаданні інформації на питання поставлене у запиті, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що наявні підстави для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно положень статті 5 Закону України «Про інформацію» №2657-XII від 02.10.1992 (далі Закон №2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
За змістом частин 1, 2 статті 7 Закону №2657-XII право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Відповідно до статті 1 Закону №2657-XII інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес регулюється Законом України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI від 13.01.2011 (далі - Закон № 2939-VI).
Відповідно до статті 1 Закону України № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтею 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується зокрема обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до статті 4 Закону № 2939-VI доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах:
1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень;
2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом;
3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Статтею 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено забезпечення доступу до інформації шляхом:
1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом;
2) надання інформації за запитами на інформацію.
Статтею 12 Закону № 2939-VI визначено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Відповідно до положень частин 1, 2, 4 статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Письмовий запит подається в довільній формі.
Запит на інформацію має містити:
1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;
2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;
3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно частин 1-2 статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Як встановлено матеріалами справи, у запиті на інформацію позивач просив надати копії документів, на підставі яких надані повноваження Марії Горнецькій здійснювати представництво ТУ ДБР у м. Миколаєві.
На вказаний запит позивач отримав копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Скаржник, не погоджуючись з позицією суду першої інстанції стосовно того, що надання виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є належним розглядом його запиту та покликаючись на практику Великої Палати Верховного Суду у справі 990/117/22 від 29.09.2022, наголошує на тому, що відповідно до положень статті 55 КАС України для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі було чітко визначено її право діяти від імені такої юридичної особи.
Питання самопредставництва не закріплені в нормах Конституції України, але ці питання регламентовані положеннями відповідних кодексів.
Зокрема, частинами 3 та 4 статті 55 КАС України передбачено, що юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.
Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
Таким чином, з урахуванням положень статті 55 КАС України для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб'єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.
Надаючи позивачу копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач вважав такі дії правомірними з огляду на те, що наявність запису у реєстрі є належним і достатнім підтвердженням відповідних повноважень здійснювати представництво ТУ ДБР у м. Миколаєві.
Однак, на думку колегії суддів, скаржником слушно зауважено на тому, що наявність відомостей в згаданому Реєстрі є результатом внесення запису на підставі певних документів, які дають законні підстави для реєстрації відповідних даних.
Отже, саме такі документи, на підставі яких державним реєстратором внесені відомості до реєстру щодо осіб які мають право діяти в порядку самопредставництва і є документами, на підставі яких особі надані повноваження здійснювати самопредставництво, та на отриманні яких наполягав позивач у запиті на інформацію.
Крім того, колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на те, що витяг з реєстру не є документом створеним Державним бюро розслідувань, в силу положень статті 1 Закону№ 2939-VI.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що надання копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у відповідь на запит ОСОБА_1 , можна розцінювати як розгляд запиту по суті.
Аналогічна позиція висвітлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 9901/39/20 та в ухвалі від 21.01.2020 Верховного Суду у справі № 2140/1691/18.
Обираючи належний спосіб захисту прав позивача, колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 2 частини 2 статті 27 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» № 794-VIII від 12.11.2015, саме Державне бюро розслідувань, а не його керівник, оприлюднює та надає інформацію на запити в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Також колегія суддів враховує, що відповідно до положень частини 2 статті 22 Закону №2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Таким чином, на думку колегії суддів, позовні вимоги ОСОБА_1 належить задовольнити, визнавши протиправними дії ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві щодо надання відповіді не по суті запиту від 08.08.2022 та зобов'язати, останнього, надати, на зазначений запит, документ, що підтверджує повноваження Марії Горнецької здійснювати представництво ТУ ДБР у м. Миколаєві у справі № 420/9904/22.
Відповідно до приписів пунктів 3 та 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення: є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
У даному випадку, на думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що призвело до помилкового застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Вирішуючи питання щодо стягнення з ТУ ДБР у м. Миколаєві на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з такого.
Матеріалами справи встановлено, що 20.06.2021 між ОСОБА_1 (Клієнт) та Єрмолатіним В.І. (Адвокат) укладено договір №14 про надання правничої (правової) допомоги, за умовами підпункту 1.1 пункту 1 якого, Адвокат зобов'язується надавати Клієнту консультації з питань, кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права, правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в усіх судах (незалежно від спеціалізації), стороною у яких є Державне бюро розслідувань, його територіальні управління та працівники; представляти у них інтереси Клієнта та здійснювати його захист з усіх питань, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.
Згідно Акту від 13.09.2022 про надання правничої (правової) допомоги відповідно до договору №14 від 20.06.2021, в рамках адміністративного судового провадження Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/11274/22 при виконанні Договору про надання правничої (правової) допомоги від 20.06.2021 Адвокатом своєчасно та у повному обсязі виконано всі необхідні роботи із супроводу адміністративної справи.
Згідно пунктів 4.1, 4.1.1, 4.2, 4.3 Договору розмір гонорару Адвоката, який необхідно сплатити Клієнту становить 7317,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із частинами 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів, протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою
Відповідно до вимог частини 7 статті 134 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, відповідач як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний був навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження своїх доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із позовними вимогами.
ТУ ДБР у місті Миколаєві було обізнано про те, що адвокат Єромолатін В.І. заявив про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Про це, представник позивача заявляв у позові, а також в окремій заяві, яку надсилав на електронну пошту ТУ ДБР у місті Миколаєві.
Водночас даний суб'єкт владних повноважень не заявив з цього приводу заперечень ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції, та не зазначив обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт у цій справі.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню, шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 7 317 грн.
При цьому, колегія суддів зауважує, що як підкреслив Верховний Суд у постанові від 05.09.2019 по справі №826/841/17, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Враховуючи, що судом апеляційної інстанції переглянуто рішення суду першої інстанції, що ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2022 року - скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві щодо надання інформації, всупереч змісту запиту ОСОБА_1 від 08 серпня 2022 року.
Зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві надати ОСОБА_1 на його запит від 08 серпня 2022 року, документ, що підтверджує повноваження Марії Горнецької здійснювати представництво ТУ ДБР у м. Миколаєві у справі № 420/9904/22.
Стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 7317,00 грн. (сім тисяч триста сімнадцять гривень 00 коп.).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя С. Д. Домусчі
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 16.03.2023.