15 березня 2023 року м. Дніпросправа № 160/26608/21
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Прокопчук Т.С. (доповідач),
суддів: Шлай А.В., Кругового О.О.,
розглянувши у письмовому провадженні в місті Дніпрі апеляційну скаргу державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)»
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 березня 2022 року (головуючий суддя: Юхно І. В.) по адміністративній справі № 160/26608/21, розглянутої у письмовому провадженні
за позовом ОСОБА_1 до державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач ОСОБА_1 22.12.2021року звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача державної установи (далі ДУ «Дніпровська ВК (№89)», у якому просить суд визнати протиправною бездіяльність ДУ «Дніпровська ВК (№89)» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення), з дати увільнення від роботи - з 16.05.2019 року та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на позивача відповідно до ч.3 ст. 119 КЗпП України, середній заробіток (грошове забезпечення), з дати увільнення від роботи - з 16.05.2019 року.
В обґрунтування позову зазначив, що на нього як на особу рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються норми законодавства про працю у неврегульованій спеціальним законодавством частині. Оскільки служба у КВС є особливим видом державної служби, на відносини, не врегульовані Законом України «Про державну службу» поширюється дія законодавства про працю, в тому числі ч.3 ст. 119 КЗпП України, він має право на отримання середнього заробітку за основним місцем роботи протягом всього строку служби.
У відзиві на позов відповідач зазначив, що позивач у зв'язку з призивом на строкову військову службу звільнений з посади в ДУ «Дніпровська ВК (№89)» ДУ «Дніпровська ВК (№89)» з дотриманням вимог чинного законодавства, та на нього як на державного службовця не розповсюджуються положення ч.3 ст.119 КЗпП щодо нарахування середнього заробітку (грошового забезпечення), а тому заперечує стосовно задоволення позову.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.03. 2022 року позов задоволено, визнана протиправною бездіяльність ДУ «Криворізька ВК (№89)» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 відповідно до ч.3 ст. 119 КЗпП України середнього заробітку (грошового забезпечення) з дати увільнення від виконання службових обов'язків - з 16.05.2019 року, та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України середній заробіток (грошове забезпечення) з 16.05.2019 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ДУ «Дніпровська ВК (№89)» подана апеляційна скарга, в якій апелянт, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення скасувати та відмовити в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення, в зв'язку з чим просить залишити рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу на підставі ст.311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами,
Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами ст. 242 КАС України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Перевірка рішення суду судом апеляційної інстанції здійснюється в межах доводів апеляційної скарги відповідача, як це передбачено ст.308 КАС України .
Судом першої інстанції встановлено, що з 08.02.2017 року по 15.05.2019 року позивач працював на посаді молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки ДУ«Дніпровська ВК (№ 89)», у зв'язку з призовом на строкову військову службу від виконання службових обов'язків на час проходження строкової військової служби під час особливого періоду звільнений, що підтверджено наказами ДУ«Дніпровська ВК (№ 89)» №20/ОС-17 від 08.02. 2017 року, та №90/ОС-19 від 15.05.2019 року, наказ про звільнення не містить інформації про збереження за позивачем місця служби та посади, а також грошового забезпечення на період військової служби.
Згідно з довідками військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 17.08.2021 року №14 , від 29.11.2021 року №71 позивач з 16.05.2019 року по 18.11.2019 року проходив строкову військову службу, а у період з 18.11.2019 року по день видачі довідки (29.11.2021) проходив військову службу за контрактом у військовій частини НОМЕР_1 Центрального оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України.
На заяву позивача від 08.07.2019 року про нарахування та виплату середнього заробітку згідно ч.3 ст.119 КЗпП відповідач листом від 10.07.2019 №10-06-19/т-06 відмовив у такому нарахуванні коштів за відсутності законодавчо визначених законом підстав.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку (грошового забезпечення), з дати увільнення від роботи - з 16.05.2019 року на період військової служби, позивач звернувся за захистом своїх прав та законних інтересів до суду з адміністративним позовом.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначені Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»(далі ДКВСУ) від 23.06.2005 №2713-IV (далі - Закон №2713-IV), ч.2 ,абз.1 ч. 8 ст.14 Закону №2713-IV визначено, що служба в ДКВС є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в ДКВС зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону,
трудові відносини працівників КВС регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
Згідно ч.3 ст. 5 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Положеннями ч.1,2 ст.119 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон) і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
Згідно з ч.3 ст. 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форм власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно правових позицій Верховного Суду у справах №804/1608/17 від 13.10.2020 року, №807/891/16 від 06.10.2020року , №807/798/16 від 22.01.2020 року, №804/7840/16 від 27.10.2022 року ,які обов'язкові до застосування судами за ч.5 ст.242 КАС України, відповідно до ч.2, 3 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції Закону №116-VIII) громадяни України, які призвані на строкову військову службу користуються гарантіями, передбаченими ст.119 КЗпП .
Таким чином, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» є спеціальним в частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу, та визначає гарантії щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку на час перебування його на строковій військовій службі.
Враховуючи, що призов позивача на строкову службу здійснювався в травні 2019 року, на 18.11.2019 року - час укладення контракту з позивачем про проходження військової служби діяв особливий період діяльності усіх інституцій України, на час розгляду судового спору в Україні введено воєнний стан, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо поширення на позивача гарантій та пільг, в тому числі права на нарахування та виплату середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності, визначені ч.2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у відповідній редакції.
Посилання відповідача на п.29 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу ДКВСУ, затвердженого наказом МЮ України від 28.03.2018 року № 925/5 (далі - Порядок №925/5)зі змінами, внесеними наказом МЮ України від 13.09. 2021 року №3226/5 ,що набрав чинності 05.10.2021року, в якому зазначено, що за особами рядового і начальницького складу, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення грошове забезпечення не зберігається судом першої інстанції правомірно відповідно до ч.3 ст.7 КАС України визнані такими, що протирічать ст.119 КЗпП, Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» ,як правовим актам, що мають вищу юридичну силу.
Верховним Судом у справі № 822/1878/18 від 02.04.2019 року викладена правова позиція, згідно якої листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні ст. 117 Конституції України, а відтак, не є джерелом права відповідно до ст. 7 КАС України, а тому листи Мінсоцполітики №774/13/84-13 від 24.03.2013 року, №16056/ 45001- 61-19 від 25.04.2019 року, на які посилається відповідач, не є джерелом права, носять інформаційний або рекомендаційний характер, а тому не підлягають застосуванню.
Роз'яснення Верховного Суду України від 23.03.1998 №1-4/83 прийняті до внесення змін до відповідних законів, що регулюють спірні правовідносини, та правомірно не застосовані судом при розгляді справи по суті.
Здійснивши аналіз чинного законодавства та доказів у справі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) з дати увільнення від виконання службових обов'язків - з 16.05.2019 року, та зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток з зазначеної дати.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Викладене свідчить, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для скасування судового рішення відсутні
Керуючись ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України , суд,-
Апеляційну скаргу державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 березня 2022 року по адміністративній справі № 160/26608/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.С. Прокопчук
суддя А.В. Шлай
суддя О.О. Круговий