16 березня 2023 року справа №409/1951/21
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 23 грудня 2021 року (повне судове рішення складено 23 грудня 2021 року у смт Новопсков) у справі № 409/1951/21 (суддя в І інстанції Стеценко О.С.) за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Луганській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про визнання дій протиправними та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до Білокуракинського районного суду Луганської області з позовом до Управління патрульної поліції в Луганській області Департаменту патрульної поліції, у якому просив:
скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 № 817051 від 05.08.2021 (далі - Спірна постанова), винесену поліцейським взводу № 1 роти № 3 батальйону УПП в Луганській області ДПП лейтенантом поліції Драч, за ч.1 ст. 122, ч.1 ст. 126 КУпАП, у вигляді штрафу у розмірі 425 грн;
провадження по адміністративній справі у відношенні ОСОБА_1 закрити;
стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 454 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 05.08.2021 об 11 год. 25 хв. він рухався на автомобілі Nissan Juke, д.н.з НОМЕР_1 , по трасі Т-13-056, 20 км через с. Смолянинове Луганської області, де був зупинений поліцейським взводу № 1 роти № 3 батальйону УПП в Луганській області ДПП лейтенантом поліції Драч. Поліцейський повідомив позивачу причину зупинки, а саме перевищення швидкості в населеному пункті. Швидкість вимірювалася радаром TruCam, який тримав у руках один із працівників поліції. Позивач повідомив працівників поліції, що не згоден з процедурою вимірювання швидкості, оскільки радар повинен бути закріплений стаціонарно. Однак поліцейський повідомив, що буде складати на позивача постанову про притягнення до адміністративної відповідальності та попрохав пред'явити посвідчення водія. Позивач даний документ пред'явив, не даючи поліцейському в руки, та потім сховав, але інспектор не встиг записати дані з посвідчення, тому попрохав ще раз пред'явити його. Позивач на вимогу поліцейського ще раз пред'явив документ, останній прочитав анкетні дані, зазначені у посвідченні, після чого позивач сховав його у бардачок. Поліцейський повідомив позивача, що це його не влаштовує, а тому він буде складати постанову за непред'явлення посвідчення водія. Позивач не погодився та запропонував подивитися відео з боді-камери поліцейського, на якій було зафіксовано, що позивач надавав посвідчення водія. В цьому позивачу було відмовлено. Позивач просив забезпечити йому участь захисника при розгляді справи та відкласти розгляд справи на інший день, однак в цьому йому було відмовлено. Отримувати копію постанови позивач відмовився, підписувати її позивачу ніхто не пропонував. Копію постанови позивач отримав поштою 10.08.2021. Відповідно до постанови, позивач порушив вимоги п. п. 12.4 та 2.4 ПДР України, чим скоїв адміністративні правопорушення, передбачені ч.1 ст.126 та ч.1 ст.122 КУпАП, у зв'язку з чим до позивача було застосовано штраф у розмірі 425 грн. З приводу перевищення швидкості позивач зазначив, що тримання приладу вимірювання швидкості в руках ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху, оскільки можлива вібрація цього приладу може дати більшу похибку. Ручне розміщення засобів вимірювання та фіксації швидкості суперечить ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію». Позивач вважав, що працівник поліції незаконного розглянув справу на місці зупинки транспортного засобу, не дав можливості позивачу скористатися своїми правами, передбаченими ст. 268 КУпАП.
Згідно із розпорядженням Білокуракинського районного суду Луганської області від 28.09.2021 матеріали адміністративної справи № 409/1951/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Луганській області Департаменту патрульної поліції про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення передано на розгляд до Новопсковського районного суду Луганської області, як суду, найбільш територіально наближеного до Білокуракинського районного суду Луганської області.
Також слід зазначити, що ухвалою місцевого суду від 11.10.2021 до участі у справі залучено співвідповідача Департамент патрульної поліції.
Рішенням Новопськовського районного суду Луганської області від 23 грудня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відмовляючи у позові, суд першої інстанції не врахував, що відповідачем не надано жодних доказів, які підтверджували б факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, ч.1 ст.126 КУпАП.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Також апеляційний суд зазначає, що ухвалою Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2023 року відновлено втрачене судове провадження у справі № 409/1951/21 в об'ємі тих документів, які містяться в автоматизованій системі документообігу та надані заявником.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
Згідно із ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог п.1 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ст. 293 КУпАП і роз'яснень, викладених в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 24.06.1988 «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» зі змінами та доповненнями, орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови. Суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом'якшуючі обставини, майновий стан винного, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Судами встановлено, що 05.08.2021 відповідачем відносно позивача було винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ДП18 № 817051 за вчинення правопорушень, передбачених ч.1 ст. 122, ч.1 ст. 126 КУпАП, та накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 425,00 грн. У вищезазначеній постанові вказано, що 05.08.2021 об 11 год. 25 хв. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Nissan Juke, д.н.з НОМЕР_1 , в с. Смолянинове, траса Т-13-06, 20 км., рухався зі швидкістю 77 км/год в межах населеного пункту, позначеного дорожнім знаком 5.45 «Початок населеного пункту», при дозволених 50 км/год та при перевірці документів не пред'явив посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив вимоги пп.12.4, 2.1 «а», 2.4 «а» Правил дорожнього руху України.
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху.
Правилами дорожнього руху України (далі - ПДР України) визначається порядок дорожнього руху на всій території України, за порушення якого особи несуть відповідальність, передбачену законодавством.
Згідно з п. 2.1 «а» ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Відповідно до п. 2.4 «а» ПДР України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також, зокрема, пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Як вбачається з оскаржуваної постанови, позивач порушив вимоги п.2.1 «а», 2.4 «а» ПДР України, а саме не пред'явив посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії для перевірки.
Статтею 16 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що водій зобов'язаний, зокрема, мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, пред'явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб.
Згідно із п.1 ч.1 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.32 Закону України «Про національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
Окрім цього, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 25.09.2019 у справі № 127/19283/17 зазначив, що право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Частиною першою статті 126 КУпАП передбачено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як вбачається зі змісту оскарженого рішення, на вимогу місцевого суду відповідачем в якості доказу надано відеозапис правопорушення. При відтворенні відеофіксації, здійсненої відповідачем під час фіксування адміністративного правопорушення 05.08.2021 відносно ОСОБА_1 , вбачається, що водій на неодноразові вимоги інспектора посвідчення водія не пред'явив.
Суд не враховує посилання позивача на те, що посвідчення було пред'явлено, оскільки водій повинен його пред'явити у спосіб, який дає можливість поліції прочитати та зафіксувати дані.
Водій на відео лише стверджує, що посвідчення було пред'явлене, однак відеозапис не містить відомостей про те, що водій пред'явив посвідчення у порядок, передбачений ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», що створює склад правопорушення, передбачений ст. 126 КУпАП.
Враховуючи, що позивачем посвідчення водія поліцейському не було пред'явлено, місцевий суд дійшов правильного висновку, що притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП є законним, а обставини даного правопорушення відповідають дійсності.
Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення позивачу інкримінується також порушення вимог п.12.4 ПДР України, а саме рух зі швидкістю 77 км/год при дозволеній швидкості руху транспортних засобів не більше 50 км/год.
Частиною 1 статті 122 КУпАП встановлена відповідальність, зокрема, за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину у вигляді накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
На підтвердження вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП України, відповідачем надано фото та відеофайли, здійснені за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam ТС000676, на яких зафіксовано, що автомобіль, яким керував позивач, маркиJuke, д.н.з НОМЕР_1 , рухаючись дорогою Т 13-06 с. Смолянинове, 20 км., перевищив швидкість більше як на 27 км/год., а саме, рухався зі швидкістю 77 км/год.
Пунктом 12.4 ПДР України передбачено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.
Отже, позивач, керуючи транспортним засобом, мав рухатись в межах населеного пункту із швидкістю не більше 50 км/год.
Згідно із свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/20303 від 14 грудня 2020 року (чинне до 14 грудня 2021 року) лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCam LTI 20/20 №ТС000676 відповідає вимогам технічної документації на вимірювач. Діапазон вимірювань швидкості - від 2 км/год. до 320 км/год.
Максимально допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимах ± 2 км/год. в діапазоні від 2 км/год. до 200 км/год.; +- 1 % в діапазоні від 201 км/год. до 320 км/год.
Лазерний вимірювач швидкості TruCam LT1 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.
Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.
Правильність реалізації у приладі TruCam зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.
Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCam, але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії. Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення Правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCam.
Отже згідно технічних характеристик прилад, за допомогою якого проводився замір швидкості «TruCam LTI»20/20, спроможний робити фото- та відеозйомку в автоматичному режимі, тому його покази можливо розцінювати, як беззаперечний доказ у справі.
Лазерний вимірювач відноситься саме до ручних вимірювачів, конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювань швидкості транспортних засобів, проте, вимірювання швидкості транспортних засобів цей прилад здійснює автоматично.
Можливість використання приладу TruCam LT1 20/20 у ручному режимі прямо передбачена свідоцтвом про повірку приладу, сертифікатом, інструкцією з експлуатації, а також самою конструкцією приладу (наявність ручки для тримання).
Колегія суддів погоджується з місцевим судом, що посилання позивача на те, що використання приладу TruCam в ручному режимі суперечить вимогам ст. 40 Закону України «Про національну поліцію», є необґрунтованими, оскільки лазерний вимірювач відноситься саме до ручних вимірювачів, конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювань.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.31 Закону України «Про національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
За приписами статті 40 вищезазначеного закону поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто положення Закону України «Про національну поліцію» надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Посилання позивача на те, що поліцейський не дотримався положень закону та розглянув справу на місці зупинки транспортного засобу, тим самим не дав можливості скористатися своїми правами, зазначеними у ст. 268 КУпАП, у повному обсязі, судами до уваги не приймаються з огляду на таке.
Відповідно до вимог статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених частиною 1 статті 122 КпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно із ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
За приписами частини другої статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).
У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення складається у двох екземплярах, один з яких вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року №1395, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за № 1408/27853, затверджено Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (далі- Інструкція), згідно із п.4 якої у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, частиною 1 статті 122 КУпАП.
Відповідно до пункту 1 та 2 Розділу III Інструкції справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення. Постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частиною 1 статті 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що посадова особа Національної поліції наділена повноваженнями щодо здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, які реалізуються, зокрема, у разі виявлення правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, порушень, передбачених частиною 1 статті 122 КУпАП, розглядати справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення, без складення відповідного протоколу про адміністративне правопорушення на місці вчинення адміністративного правопорушення.
З відеозапису, наданого відповідачем, вбачається, що інспектором поліції позивачу було роз'яснено ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП. Крім того, на вимогу позивача про надання можливості скористатися правовою допомогою інспектором відмовлено не було. Працівник поліції повідомив позивачу, що якщо він має бажання, то може скористатися допомогою адвоката, після прибуття якого відбудеться розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Стаття 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» визначає категорії осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, до яких не відносяться особи, відносно яких розглядаються справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.20 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» особі може бути відмовлено в наданні безоплатної вторинної правової допомоги за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, особа не належить до жодної з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону.
Щодо посилання позивача на порушення відповідачем вимог ч.3 ст. 162 КАС України щодо направлення йому відзиву на позов не в повному обсязі, суд зазначає таке.
У заяві від 22.12.2021 позивач зазначив, що 07.11.2021 на його електронну адресу надійшов відзив на позовну заяву з супровідним листом, в якому відсутній четвертий аркуш відзиву та додатки до нього, окрім роздруківки фото з вимірювача.
Ухвалою місцевого суду від 07.12.2021 відповідача було зобов'язано надіслати позивачу копію відзиву та доданих документів.
На підтвердження надіслання відзиву позивачу відповідач надав копію роздрукованого електронного відправлення з назвою «відзив на позовну заяву».
Позивач вважав, що 13.12.2021 на електронну адресу останнього надійшов відзив на позов у тому самому вигляді та обсязі, що і 07.11.2021, з відсутнім четвертим аркушем відзиву, а тому просить не враховувати його.
Слід зазначити, що надання до суду роздруківки електронного листа, що надійшло від відповідача, не спростовує надіслання відповідачем відзиву у повному обсязі, оскільки роздруківка надісланого документу в цьому випадку залежить від волі позивача.
Представником відповідача до суду надано копію роздрукованого підтвердження про направлення позивачу на його електронну адресу вкладення з назвою «відзив на позовну заяву».
З огляду на викладене, посилання позивача щодо направлення йому відзиву на позов не в повному обсязі є неприйнятними.
Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною 5 ст. 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, постановою Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 760/2846/17 зроблено висновок, що обов'язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
Крім того, статтею 160 КАС України встановлено, що в позовній заяві зазначаються, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що порушення позивачем правил дорожнього руху України, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП, підтверджено належними та допустимими доказами. Позивач заперечив, що вчиняв правопорушення, однак відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень у спірних відносинах, надав докази правомірності прийнятого ним рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, у зв'язку з чим Спірна постанова не підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, що підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, відсутність належних доказів на спростування цього факту, місцевий суд дійшов правильного висновку, що підстави для скасування постанови про адміністративне правопорушення відсутні.
При прийнятті такого рішення, судами також враховано практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «О'Халлоран і Френсис проти Великобританії», де зазначено, що будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди; можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов'язки.
На підставі встановлених обставин справи в сукупності з наведеними вище нормами матеріального закону, якими регулюються спірні відносини, суд апеляційної інстанції погоджує висновок місцевого суду про відмову у задоволенні позову.
Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ч.2 ст.77, ч.3 ст.272, п.3 ч.3 ст.286, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ст. ст. 321, 322, ч.1 ст.325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Новопськовського районного суду Луганської області від 23 грудня 2021 року у справі № 409/1951/21 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 16 березня 2023 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. В. Сіваченко
Судді Т. Г. Гаврищук
А. А. Блохін