15 березня 2023 року справа №200/10595/21
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-допопвідача Казначеєва Е.Г., суддів Компанієць І.Д., Гайдара А.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 р. у справі № 200/10595/21 (головуючий І інстанції Кошкош О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - відповідач-1, ГУДПС), в якому просила: визнати протиправною та скасувати вимогу від 11.11.2020 №Ф-408491-46 про сплату боргу (недоїмки) на суму 36268,74 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року задоволено позовні вимоги, а саме суд: визнав протиправною та скасував вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області від 11 листопада 2020 року №Ф-408491-46 про сплату ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІНН НОМЕР_1 ) боргу у розмірі 36268,74 грн.; стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у розмірі 908 грн. 00 коп.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що першоджерелом даних щодо реєстрації юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців є відомості Єдиного державного реєстру. При цьому згідно із статтею 10 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-ІУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань такі відомості мають статус достовірних.
Згідно даних інформаційної системи ДПС, виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 29.08.1997р. проведено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за № 22741750000032289.
20.02.2013р. була отримана 175 відомість з ЄДР - «включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію, вважається недійсним», розбіжності в ПІБ: ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Стан платника 6 - включений до ЄДР з відміткою, що свідоцтво недійсне.
Облікова справа фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відсутня.
В інформаційній системі ДПС існує наступна інформація щодо фізичної - особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на податковому обліку у Головному управлінні ДПС у Донецькій області (Приморській ДПІ) як фізична особа - підприємець з 20.02.2013 по теперішній час, знаходиться на загальний системі оподаткування.
Починаючи з 01.01.2017, у разі якщо ФОП, які застосовують загальну систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄВ, встановленої Законом № 2464. При цьому сума ЄВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Відповідно до вимог чинного законодавства України, згідно з інформаційною базою даних органів ДПС, в інтегрованій картці ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за технологічним кодом 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність), обліковуються нарахування в автоматичному режимі у розмірі мінімального страхового внеску як фізичній особі - підприємцю, які підлягають сплаті на загальних підставах.
Згідно з АІС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника податків в автоматичному режимі за період з 01.01.2017 року по теперішній час відображені нарахування єдиного внеску за кодом платежу 71040000 у сумі 38 468,74 грн.
Станом на 31.10.2020р. загальна сума заборгованості фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) становила 36 268,74 грн.
Апелянт додатково зазначає, що у разі припинення підприємницької діяльності ФОП необхідно провести остаточні розрахунки з бюджетом (сплатити єдиний внесок за місяць, в якому подано заяву державному реєстратору).
Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина восьма статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-ІУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755)), а отже і позбавляється статусу платника єдиного внеску.
Також, Головним управлінням ДФС у Донецькій області складено акт камеральної перевірки фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), з питання своєчасності надання Додатку 5 «Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску за 2016,2017,2018,2019 рік від 28.05.2020 №2733/05-99-46-10/ НОМЕР_1 та було направлено рекомендованим листом про вручення за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
19 лютого 2013 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №22741750000032289, згідно якого включено відомості про фізичну особу-підприємця - ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ) з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним. Державна реєстрація проведена 29.08.1997.
11 листопада 2020 року Головним управлінням ДПС у Донецькій області сформовано вимогу №Ф-408491-46, якою ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) зобов'язано сплатити заборгованість (недоїмку) з єдиного внеску, що виникла станом на 31.10.2020, в сумі 36268,74 грн., в т.ч. недоїмка - 35588,74 грн., штрафи - 680 грн.
Оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована ГУ ДПС у Донецькій області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів за період з 01.01.2017.
В інтегрованій картці платника податку ( ОСОБА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) відображені наступні нарахування єдиного внеску: за 2017 рік здійснено нарахування у сумі 8448,00 грн. (термін сплати 09.02.2018); за І квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 19.04.2018), за І квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 19.04.2018), за ІІ квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 19.07.2018), за ІІІ квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 19.10.2018), за IV квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 21.01.2019), за І квартал 2019 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 19.04.2019), за ІІ квартал 2019 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 19.07.2019), за ІІІ квартал 2019 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 21.10.2019), за IV квартал 2019 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 21.01.2020), за І квартал 2020 року у сумі 2078,12 грн. (термін сплат 21.04.2020), рішення про застосування штрафних санкцій у сумі 680 грн. від 28.05.2020 №087995433, за ІІ квартал 2020 року у сумі 1039,06 грн. (термін сплат 20.07.2020), за ІІІ квартал 2020 року у сумі 3178,12 грн. (термін сплат 19.10.2020). Сума боргу станом на час складання вимоги 36268,74 грн.
04 червня 2021 року Головним управлінням ДПС у Донецькій області на звернення позивача надана відповідь №469/Б/05/-99-13-03-14, в якій повідомлено, що за даними інформаційними системи ДПС України ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) перебуває на обліку у ГУ ДПС (Приморська ДПІ) (державна реєстрація фізично особи-підприємця з 29.08.1997) на загальній системі оподаткування. За нею обліковується недоїмка у розмірі 36287,74 грн. зі сплати єдиного внеску. В інформаційній системі ДПС України наявні відомості про недійсне свідоцтво ОСОБА_2 .
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України ), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Згідно з пунктом 63.5 статті 63 ПК України, всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.
Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.
За приписами пункту 65.2 статті 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
Закон № 2464-VІ, визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Отже, виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина 2 статті 2 Закону № 2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктами 3 і 10 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Пунктами 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ установлено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
-для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
-для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, законодавством визначено, що самозайнята особа і підприємства є платниками єдиного соціального внеску.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 (ЄДРСР 86203700), від 02.04.2020 у справі №620/2449/19 (ЄДРСР 88575374).
Суд зазначає, що за результатами розгляду справи №260/81/19, Велика Палата ухвалила постанову від 01.07.2020, у якій, здійснивши системне тлумачення норм права, сформулювала такий правовий висновок.
Статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Розглядаючи справу №824/220/19-а, Верховний Суд у постанові від 12.11.2020 вказав, що очевидним є те, що судове рішення, яке набрало законної сили є обов'язковим - в першу чергу для суб'єкта владних повноважень, який був ініціатором звернення до суду з питань припинення підприємницької діяльності позивача, а так само і для суду з питань, які стосуються правовідносин суб'єкта господарювання щодо, якого постановлено таке рішення. Колегія суддів касаційної інстанції погодилась з висновками суду першої інстанції, що у відповідача були відсутні законні підстави для винесення оскаржуваної Вимоги від 23 листопада 2018 року № Ф-148126-54 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 15819,54 грн. оскільки судовим рішенням 12 липня 2011 року у справі №2а/2470/1430/11 (яке набрало законної сили) підприємницьку діяльність позивача було припинено.
Подібні висновки щодо застосування зазначених норм права містяться в постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №500/1762/19, від 15.09.2020 у справі №460/37/19, від 21 вересня 2022 року у справі № 380/7837/20, від 22 липня 2021 року у справі №320/2655/20, від 14 липня 2021 року у справі № 1.380.2019.002699 у подібних правовідносинах.
Суд зазначає, що згідно із частиною 2 статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
01 липня 2004 року набрав чинності Закон № 755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).
Відповідно до частини 1 статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтва про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким внесено зміни до Закону № 755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.
У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).
За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).
Крім цього, 03 червня 2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13 травня 2020 року № 592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі - Закон № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.
Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-VI (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
Суд зазначає, що 19 лютого 2013 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №22741750000032289, згідно якого включено відомості про фізичну особу-підприємця - ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ) з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним. Державна реєстрація проведена 29.08.1997.
Відповідачем не надано доказів з ЄДР, що позивач у спірний період отримував дохід від здійснення підприємницької діяльності.
Також, відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу ФОП, у спірний період що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не мав статус фізичної особи-підприємця у спірний період та будь-яких доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності матеріали не містять.
Таким чином, є обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підтвердження у позивача статусу ФОП у спосіб і в порядку, які встановлені Законом №755-IV, що у свою чергу, виключає і можливість формальної та фактичної її участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Згідно із п.4.1.4 пп.4.1 ст.4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Практика Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків, слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи “Серков проти України” (заява № 39766/05), “Щокін проти України” (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконливого та послідовного висновку про те, що винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «пропорційності», адже у такий спосіб не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача.
Таким чином, відповідач безпідставно здійснив нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
На підставі викладеного, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску, є протиправною та підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують.
Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, тому, при таких обставинах, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 р. у справі № 200/10595/21 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 р. у справі № 200/10595/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати проголошення.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 15 березня 2023 року.
Суддя-доповідач: Е.Г. Казначеєв
Судді: І.Д. Компанієць
А.В. Гайдар