про відмову в забезпечені адміністративного позову
16 березня 2023 р. м. Чернівці Справа № 600/1349/23-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 , про забезпечення позову до Гарнізонної ВЛК військової частини НОМЕР_1 , третьої особи без самостійних вимог військової частини НОМЕР_2 , про зупинення дії постанови Гарнізонної ВЛК ВЧ НОМЕР_1 , а також посвідчення про відрядження,-
ОСОБА_1 (далі - заявник), звернувся в суд із заявою про забезпечення позову, в якій просив:
- зупинити дію постанови Гарнізонної ВЛК військової частини НОМЕР_1 від 13.03.2023 року № 798 стосовно ОСОБА_1 до набрання законної сили рішення суду за результатами її оскарження;
- зупинити дію відрядження ОСОБА_1 до н.п. Сергіївка військової частини НОМЕР_2 , згідно посвідчення про відрядження від 14.03.2023 року № 133, з датою прибуття до 16:00 16.03.2023 року, до набрання законної сили рішення суду за результатами оскарження постанови Гарнізонної ВЛК військової частини НОМЕР_1 від 13.03.2023 року № 798.
Обґрунтовуючи подану заяву заявник зазначив, що має намір оскаржувати до суду постанову Гарнізонної ВЛК військової частини НОМЕР_1 від 13.03.2023 року № 798, яка на думку останнього містить невірне, неповне та не обґрунтоване визначення висновку про стан придатності позивача до військової служби.
Зазначав, що у зв'язку із негативним станом здоров'я, він не в змозі виконувати покладені раніше на нього обов'язки та бойові завдання.
При цьому наголошував на тому, що постанова від 13.03.2023 року № 798 містить очевидні ознаки протиправності, а не вжиття заходів забезпечення позову ускладнить виконання рішення суду за результатами оскарження зазначеної постанови і фактично призведе до незаконного направлення позивача в зону бойових дій.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Враховуючи зазначену норму КАС України, суд дійшов до висновку про можливість розгляду клопотання про забезпечення позову без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Відповідно до частин 1 - 2 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною 2 статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Із системного аналізу вимог наведених норм слідує, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. Заявник обов'язково повинен обґрунтувати своє клопотання і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі. При цьому тягар доказування при розгляді клопотання покладається виключно на заявника.
Разом з тим, із поданої заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову не вбачається, а заявником не наведено суду істотних обставин та не надано жодних доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника або ж вказували на наявність очевидних ознак протиправності дії суб'єкта владних повноважень, та порушення у зв'язку із цим прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.
Частиною 1, 3 статті 152 КАС а України визначено, що заява про забезпечення позову подається у письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.
З аналізу наведеної норми вбачається, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, у тому числі й з зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
Таким чином, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявників щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з врахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема у тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Суд також зазначає, що забезпечення позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій з боку суб'єкта владних повноважень, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивачів (заявників).
Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише у разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивачів.
В свою чергу, судом не встановлено, а заявником у заяві не доведено існування жодної з обставин, передбачених частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності яких суд може вжити заходи забезпечення позову .
За висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 640/110/20, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта. Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача.
Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених в частині другій статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, суд звертає увагу, що обов'язковість умов для забезпечення адміністративного позову, у спірних правовідносинах може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності, як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Варто відзначити, що аргументи заявника про протиправність постанови гарнізонної військово-лікарської комісії підлягає доведенню в ході розгляду адміністративної справи.
Також, суд зазначає, що під час прийняття рішення за результатами розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд не може керуватися лише припущеннями позивача стосовно того, що у разі невжиття заходів забезпечення позову заявник буде незаконно проходити службу у Збройних Силах України в зоні бойових дій, що призведе до суттєвого порушення прав останнього, оскільки із спірної постанови зазначеного не вбачається.
Відтак, наведені заявником доводи й аргументи підлягають судовому дослідженню під час розгляду справи по суті, а тому не є достатніми та переконливими для висновку про наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника та не можливості їх відновлення прийнятим судом рішенням та як наслідок необхідності застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд вважає, що під час розгляду заяви суд повинен, виходячи з конкретних доказів, оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Поряд з цим, наразі заявником не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам останнього.
Досліджуючи спірні правовідносини суд вважає за необхідне також зазначити і те, що заявник просить зупинити дію посвідчення про відрядження №133 від 14.03.2023 року, яке видано на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 №74 від 13.03.2023 року. Разом з тим, вказаний наказ №74 не є предметом спору та предметом дослідження в межах вказаної заяви є очевидним. Однак, у причинному зв'язку, зупинення дії посвідчення про відрядження є наслідком не виконання наказу командира військової частини.
В свою чергу нормами пункту 10 частини 3 статті 151 КАС України визначено - не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Наведені вище обставини та норми статті 151 КАС України є додатковою підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Виходячи зі змісту поданої заяви про забезпечення позову та обґрунтувань щодо вжиття заходів забезпечення позову, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову, оскільки судом не встановлено обставин крайньої необхідності та підстав, з якими наведені вище норми Кодексу адміністративного судочинства України пов'язують можливість забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція викладена Сьомим апеляційним адміністративним судом в постанові від 17.10.2022 року в справі № 600/3148/22-а.
Керуючись статтями 150, 154, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,
В задоволенні заяви ОСОБА_1 , про забезпечення позову - відмовити повністю.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя О.В. Боднарюк