16.03.2023м. СумиСправа № 920/156/23
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи № 920/156/23
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕКВІВЕС” (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, буд. 8, оф. 199, код ЄДРПОУ 37502259)
до відповідача: Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання - Інжиніринг” (40009, м. Суми, вул. Іллінська, 13, код ЄДРПОУ 00205618)
про стягнення 73799 грн 69 коп.
Суть спору: 14.02.2023 позивач звернувся з позовом до суду, відповідно до якого просить стягнути з відповідача 73799 грн 69 коп., з яких: 58623 грн 60 коп. основної заборгованості, 29 грн 07 коп. пені, 1657 грн 52 коп. 3% річних, 13489 грн 50 коп. інфляційних втрат, що нараховані на підставі Договору поставки № 103/2200020 від 14.02.2022 та просить покласти на відповідача судові витрати.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2023, справу призначено судді Заєць С.В.
Ухвалою суду від 15.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 920/156/23 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено сторонам строки для надання процесуальних документів.
13.03.2023 відповідачем надано до суду клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог. В обгрунтування поданного клопотання відповідач зазначає, що після відкриття провадження у справі відповідачем було перераховано на рахунок позивача 58623 грн 60 коп, що підтверджується платіжною інструкцією № 25437 від 27.02.2023.Відтак станом на час звернення з даним клопотанням відповідачем булол сплачено суму основного боргу в повному обсязі, що є підставою для закриття провадження у справі в частині суми основного боргу на підставі п. 2 ч1 ст 231 ГПК України.
Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до ст. 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Сумської області встановив наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, 14.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еквівес» (позивач, Постачальник) та Акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання - Інжиніринг» (відповідач, покупець) було укладено Договір поставки № 103/2200020 (Договір).
Пунктом 9.4. укладеного договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022, та у будь якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.
Відповідно до п. 1.1. Договору, позивач взяв на себе зобов'язання передати у власність відповідачу продукцію, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити дану продукцію в порядку та на умовах визначених у договорі, кількісні і якісні характеристики, терміни постачання якої, викладені в окремих Специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п. 3.2. Договору умови оплати Товару вказуються в Специфікаціях.
Оплата продукції, відповідно до п. 2 Специфікації № 1, здійснюється покупцем в розмірі 100% від вартості товару на банківський рахунок постачальника протягом 10-ти календарних днів з дати поставки товару, передбаченого п. 2.3. даного Договору.
Відповідно до п. 2.3. Договору, датою поставки відповідної партії товару вважається дата передачі такої партії товару покупцеві, яка зазначена в товарно-транспортній накладній на партію товару або вантажній декларації та підписання видаткової накладної.
Загальна вартість товару згідно Специфікації №1 складає 58623 грн 60 коп., в тому числі ПДВ (20%) 9 770.60 грн.
Термін поставки, відповідно до п. 3 Специфікації № 1 складає 3 календарних дні з дати підписання даного договору.
Відповідно до видаткової накладної №Е-178 від 16.02.2022 та на підставі довіреності № 1983 від 15.02.2022 відповідачем було отримано продукцію загальною вартістю 58 623 грн 60 коп згідно Специфікації № 1 від 14.02.2022 в повному обсязі.
З матеріалів справи вбачається, що згідно ТТН №59000795374292 від 16.02.2022 покупець отримав товар 18.02.2022.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що ним договірні зобов'язання виконані належним чином, проте відповідач не здійснив оплати отриманого товару у повному обсязі і у строк обумовлений договором, в зв'язку з чим у відповідача перед позивачем на момент звернення до суду наявна заборгованість, яка складає 58623 грн 60 коп.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона і повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається з матеріалів справи, після відкриття провадження у справі, відповідачем відповідно до платіжної інструкції № 25437 від 27.02.2023, в повному обсязі сплачено суму основного боргу у розмірі 58623 грн 60 коп. заборгованості.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у спразі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір між позивачем і відповідачем.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки, Підставу позову становлять фактична й правова підстави. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування та в гарантією прав відповідача на захист проти позову.
У п. 4,4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» і яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною) роз'яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргес знищення спірного етапна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
Письмовими матеріалами справи, а також відповідачем у клопотанні про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, підтверджується факт сплати 58623 грн. 60 коп основної суми боргу, що і було предметом спору для звернення з позовною заявою до суду.
Суд приходить до висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення 58 623 грн 60 коп основної суми боргу, згідно п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині.
Окрім цього, позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача за порушення терміну оплати за отриманий товар інфляційні втрати в сумі 13489 грн. 50 коп., 3% річних у розмірі 1657 грн 52 коп та пеню в сумі 29 грн. 07 коп.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.
Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене специфічним видом такого як грошові кошти, якому незалежно від факторів природного середовища (форс-мажорним обставинам) притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо).
А тому, норми ст. 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з розрахунком позивача відповідачу нараховано 13489 грн. 50 коп. - інфляційний нарахувань (за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 на загальну суму боргу 58623 грн 60 коп) та 1657 грн 52 коп. 3% річних (за період з 28.02.2022 по 06.02.2023 на загальну суму боргу 58623 грн 60 коп).
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 6.2 Договору сторонами обумовлено, що у випадку прострочення оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% вартості простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 5% простроченого платежу.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з поданим розрахунком позивачем відповідачу нарахована пеня в сумі 29 грн. 07 коп. (за період з 28.02.2022 по 06.02.2023 у розмірі 0,1% виходячи з суми боргу 58623 грн 60 коп).
Суд, перевіривши правильність нарахування пені, приходить до висновку що позивачем під час здійсненого розрахунку не враховано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом здійснено перерахунок здійснених позивачем нарахувань. Відповідно до здійсненого судом перерахунку сума пені становить значно більший розмір ніж заявлено позивачем. З цього приводу суд зазначає, що суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог.
Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2023.
Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.
Відповідач контррозрахунку компенсаційних нарахувань та штрафних санкцій суду не надав.
З огляду на викладене, оскільки право позивача щодо стягнення інфляційних нарахувань, 3% річних та пені передбачене положеннями договору та чинним законодавством України, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань в сумі 13489 грн. 50 коп., 3% річних в розмірі 1657 грн 52 коп. та пені в сумі 29 грн. 07 коп. є правомірними та обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд звертає увагу на наступне:
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Позивачем у позові заявлено до стягнення з відповідача судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2684 грн, сплаченого при зверненні з позовом за платіжною інструкцією № 230 від 06.02.2023.
Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 9 стаття 129 ГПК України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, враховуючи, що спір виник у зв'язку із неправомірними діями відповідача у вигляді неналежного виконання умов договору, позивачу за рахунок відповідача відшкодовується 2684 грн. судового збору.
Керуючись ст. ст. 123, 129, ч. 1 ст. 130, ст. ст. 185, 231, 232, 233, 236 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. В частині стягнення суми основного боргу в сумі 58623 грн 60 коп закрити провадження за п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України в зв'язку з відсутністю предмету спору.
3. Стягнути з Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання - Інжиніринг» (40009, м. Суми, вул. Іллінська, 13, код ЄДРПОУ 00205618) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКВІВЕС» (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, буд. 8, оф. 199, код ЄДРПОУ 37502259) 13 489 (тринадцять тисяч чотириста вісімдесят дев'ять) гривень 50 коп інфляційних нарахувань, 1657 (одну тисячу шістсот п'ятдесят сім) гривень 52 коп 3% річних, 29 (двадцять дев'ять) гривень 07 коп пені та 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 коп в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).
Повний текст рішення складено 16.03.2023.
Суддя С.В. Заєць