ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.03.2023Справа № 910/14025/22
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "Київський Річковий Порт" (04071, місто Київ, вулиця Верхній Вал, будинок 70)
доТовариства з обмеженою відповіда льністю "Будівельна компанія "Спецбудсервіс" (02130, місто Київ, бульвар Перова, будинок 10-А, офіс 176)
простягнення 361 225 грн 96 коп.
Представники сторін: не викликались
15.12.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Київський Річковий Порт" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Спецбудсервіс" про стягнення 361 225 грн 96 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки № 25-03/2021 від 20.01.2021 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманої товару, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 199 410 грн 60 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань позивачем нараховано 58 882 грн 12 коп. штрафу, 22 658 грн 43 коп. пені, 12 269 грн 43 коп. 3 % річних та 58 005 грн 38 коп. інфляційних втрат.
15.02.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заява про відсутність іншого аналогічного позову (стягнення боргу) та попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2022 відкрито провадження у справі № 910/14025/22, справу № 910/14025/22 визнано малозначною, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
В системі "Електронний суд" від представника відповідача надійшов, сформований 11.01.2023, відзив на позовну заяву.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
20.01.2021 між Приватним акціонерним товариством "Київський Річковий Порт" (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Спецбудсервіс" (відповідач у справі, покупець за договором) укладено договір поставки № 25-03/2021, відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передавати (поставляти) партіями товар та надавати послуги передбачені договором, а покупець приймати у власність пісок річковий і оплачувати товар та послуги на умовах цього договору (далі по тексту - товар). Загальна вартість даного договору складається із суми всіх партій відвантаженого товару та наданих послуг згідно видаткових накладних протягом періоду дії даного договору.
Згідно з пунктом 4.5 договору оплата за товар здійснюється покупцем шляхом 100% передоплати на поточний рахунок постачальника. Платежі за цим договором і здійсненими з моменту надходження повної суми платежу по кожній партії товару на поточний рахунок постачальника. У випадку наявного замовлення на поставку товару та відсутності 100% передоплати на день поставки, постачальник залишає за собою право здійснити таку поставку. В такому випадку покупець зобов'язаний здійснити оплату за товар не пізніше 3 (трьох) банківських днів.
Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що Поставка Товару та послуг за цим Договором здійснюється на умовах FCA (згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року) - склад постачальника, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 12;
Обов'язок постачальника щодо поставки партії товару та факту наданих послуг покупцеві вважається виконаним з моменту надання у розпорядження (передачі) партії товару покупцю у місці поставки. Постачальник здійснює навантаження товару на транспорт покупця, покупець здійснює вивезення товару із місця поставки власними чи залученими силами (пункт 5.2 договору).
Відповідно до умов пункту 5.7 договору при прийманні товару за кількістю та якістю сторони керуються інструкціями про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю та якістю, затверджених постановами Держарбітражу СРСР № П-6 від 15.06.1965 і № П-7 від 25.04.1966 з обов'язковим дотриманням умов цього договору.
У відповідності до пункту 10.1 договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності з дати підписання та діє до 31 грудня 2021 року, а в ні розрахунків - до їх повного проведення. В разі, якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення дії договору, письмово не повідомить іншу сторону про припинення дії договору, вір вважається продовженим строком на кожен наступний рік на тих самих умовах
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами поставки.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.
Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).
Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору поставки № 25-03/2021 від 20.01.2021 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято передбачений договором товар на загальну суму 595 438 грн 51 коп., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними № 357 від 20.01.2021 на суму 9 915 грн 00 коп., № 390 від 21.01.21 на суму 18 303 грн 00 коп., № 424 від 22.01.21 на суму 11 943 грн 00 коп., № 437 від 23.01.21 на суму 3 267 грн 01 коп., № 481 від 25.01.21 на суму 40 197 грн 00 коп., № 517 від 26.01.21 на суму 20 487 грн 00 коп., № 583 від 27.01.21 на суму 21 909 грн 00 коп., № 666 від 28.01.21 на суму 7 143 грн 00 коп., № 708 від 29.01.21 на суму 24 548 грн 99 коп., № 719 від 30.01.21 на суму 20 487 грн 00 коп., № 788 від 01.02.21 на суму 39 792 грн 01 коп., № 847 від 02.02.21 на суму 12 545 грн 99 коп., № 882 від 03.02.21 на суму 3 545 грн 99 коп., № 954 від 05.02.21 на суму 4 145 грн 99 коп., № 966 від 06.02.21 на суму 3 785 грн 99 коп., № 1084 від 10.02.21 на суму 6 363 грн 00 коп., № 1120 від 11.02.21 на суму 10 557 грн 00 коп., № 1154 від 12.02.21 на суму 18 810 грн 00 коп., № 1260 від 17.02.21 на суму 3 067 грн 52 коп., № 1295 від 18.02.21 на суму 58 813 грн 44 коп., № 1325 від 19.02.21 на суму 72 042 грн 54 коп., № 1338 від 20.02.21 на суму 21 251 грн 60 коп., № 1382 від 22.02.21 на суму 47 924 грн 08 коп., № 1434 від 23.02.21 на суму 42 207 грн 32 коп., № 1570 від 24.02.21 на суму 32 559 грн 26 коп., № 1744 від 02.03.21 на суму 26 420 грн 82 коп., № 2250 від 15.03.21 на суму 8 927 грн 10 коп., № 2376 від 18.03.21 на суму 4 478 грн 86 коп., копії яких наявні в матеріалах справи.
Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору поставки № 25-03/2021 від 20.01.2021 та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 199 410 грн 60 коп., що також не було спростовано відповідачем. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань позивачем нараховано 58 882 грн 12 коп. штрафу, 22 658 грн 43 коп. пені, 12 269 грн 43 коп. 3 % річних та 58 005 грн 38 коп. інфляційних втрат.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що визнає суму основної заборгованості в розмірі 199 410 грн 60 коп. та зазначає, про часткову сплату суми заборгованості після відкриття провадження у провадженні. Крім того, відповідач зазначає, що порушення ним зобов'язань обумовлене повномасштабною військовою агресією російської федерації проти України, внаслідок якої відповідач не може повноцінно здійснювати свою господарську діяльність та отримувати дохід для оплати своїх зобов'язань перед контрагентами. А також заявляє про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення пені і штрафу, та просить суд зменшити нараховану позивачем неустойку.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В свою чергу згідно матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем після відкриття провадження у справі відповідачем було здійснено перерахування на рахунок позивача платіжними дорученнями № 1220 від 22.12.2022 та № 5 від 05.01.2023 грошових коштів в сумі 50 000 грн 00 коп. з посиланням на договір № 25-03/2021 від 20.01.2021 в призначенні платежу, на підтвердження чого надано копії відповідних платіжних доручень.
У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
При цьому суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем платіжним дорученням було сплачено на рахунок позивача 50 000 грн 00 коп., отже заборгованість у вказаній сумі була погашена відповідачем шляхом перерахування позивачеві після відкриття провадження у справі ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2022 у справі № 910/14025/22, що також позивачем не заперечувалось, відповідно, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 50 000 грн 00 коп. основного боргу відсутній.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що сплата грошових коштів здійснена відповідачем після відкриття провадження у справі та на момент розгляду справи предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 50 000 грн 00 коп. основного боргу підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару за договором поставки № 25-03/2021 від 20.01.2021 та факту наявності заборгованості, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягають частковому задоволенню у розмірі 149 410 грн 60 коп. з урахуванням погашеної відповідачем суми заборгованості і розмірі 50 000 грн 00 коп.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 58 882 грн 12 коп. штрафу, 22 658 грн 43 коп. пені, нарахованої за період прострочення з 25.03.2021 по 25.09.2021, 12 269 грн 43 коп. 3 % річних та 58 005 грн 38 коп. інфляційних втрат, нарахованих за загальний період прострочення з 25.03.2021 по 09.11.2022.
Суд зазначає, що у разі прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, підлягають стягненню річні відсотки відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Пунктом 6.6. договору сторонами погоджено, що у випадку прострочення покупцем строку оплати заборгованості в термін, що передбачені пунктом 4.5. даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.
За прострочення оплати заборгованості більше, ніж на 14 (чотирнадцять) календарних покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20 (двадцять) відсотків від вартості заборгованості (пункт 6.8 договору).
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України та застосування відповідальності відповідно до умов пунктів 6.6. та 6.8. договору.
Щодо заявленого відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Нормами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до статті 263 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності зупиняється:
1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);
2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;
3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;
4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.
У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, строк якого неодноразово продовжувався.
Згідно із Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким під час карантину строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258 Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Наразі на всій території України триває карантин, який установлений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211 з 12 березня 2020 року та продовжений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 до 30 квітня 2023 року.
За таких обставин, перебіг строку позовної давності наразі зупинено до кінця карантину.
Відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині штрафу, процентів річних та інфляційних втрат суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення штрафу, пені, інфляційних втрат та процентів річних судом встановлено, що розмір штрафу, пені, інфляційних втрат та процентів річних перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 58 882 грн 12 коп. штрафу, 22 658 грн 43 коп. пені, 12 269 грн 43 коп. 3 % річних та 58 005 грн 38 коп. інфляційних втрат підлягають задоволенню за розрахунком позивача.
Щодо зменшення неустойки суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 18.03.2020 № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18).
При цьому слід враховувати, що правила статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19).
При цьому, суд враховує, що розмір штрафу, пені, відсотків річних та інфляційних втрат не є надмірним, а визначено саме в тому розмірі, який передбачає нормами чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору.
Також суд зазначає, в межах даної справи відповідачем не виконано зобов'язання з оплати товару ще до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України. Жодних пояснень з приводу неналежного виконання та прострочення виконання обов'язку з оплати поставленого товару, строк оплати якого наступив до повномасштабної військової агресії російської федерації проти України, відповідачем у своїх заявах по суті спору не наведено.
Крім того, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер.
Тобто, обставина, приклад якої наведено в статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", стає форс-мажорною для сторін правовідносин щодо тих чи інших зобов'язань виключно у разі доведення неможливості виконання конкретних зобов'язань.
Відтак, такі обставини, як оголошена чи неоголошена війна, військові дії, введення воєнного стану та комендантської години самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами.
Вони можуть набути статусу форс-мажорних виключно за умови правової кваліфікації їх такими судом в межах вирішення кожного окремого спору.
Іншими словами, повномасштабна військова агресія російської федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, та зумовлені цими діями наслідки, є обставиною, яка за умови доведення неможливості виконання учасником цивільних правовідносин своїх договірних зобов'язань, може бути кваліфікована судом як форс-мажор та бути підставою для звільнення такої особи від відповідальності за порушення такого зобов'язання.
Відповідачем не доведено, що введення воєнного стану знаходиться у причино-наслідковому зв'язку із неможливістю виконання ним грошового зобов'язання за договором.
З огляду на викладене клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки визнається судом необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною 1 статті 129 судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У відповідності до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи вищевикладені приписи Закону України "Про судовий збір" та Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на визнання відповідачем частини позовних вимог до початку розгляду справи по суті, суд вважає за можливе здійснити повернення позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову пропорційно сумі основного боргу, а саме в розмірі 1 495 грн 33 коп., про що судом постановлено окрему ухвалу.
Керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, пунктом 1 частини 1, частини 4 статті 231, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі № 910/14025/22 за позовом Приватного акціонерного товариства "Київський Річковий Порт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Спецбудсервіс" в частині стягнення 50 000 грн 00 коп. основного боргу у зв'язку з відсутністю предмета спору.
3. В іншій частині позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповіда льністю "Будівельна компанія "Спецбудсе рвіс" (02130, місто Київ, бульвар Перова, будинок 10-А, офіс 176, ідентифікаційний код 35122370) на користь Приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт" (04071, місто Київ, вулиця Верхній вал, будинок 70, ідентифікаційний код 03150071) заборгованість в розмірі 149 410 (сто сорок дев'ять тисяч чотириста десять) грн 60 коп., штраф у розмірі 58 882 (п'ятдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн 12 коп., пеню в розмірі 22 658 (двадцять дві тисячі шістсот п'ятдесят вісім) грн 43 коп., 3 % річних в розмірі 12 269 (дванадцять тисяч двісті шістдесят дев'ять) грн 43 коп., інфляційні втрати в розмірі 58 005 (п'ятдесят вісім тисяч п'ять) грн 38 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 923 (три тисячі дев'ятсот двадцять три) грн 07 коп.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Н.Плотницька