справа № 754/8114/20
провадження № 22-ц/824/3507/2023
головуючий у суді І інстанції Сенюта В.О.
14 березня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 вересня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
У липні 2020 року позивач АТ КБ "Приватбанк" звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування заявлених позовних вимог вказано, що ОСОБА_3 звернулася до АТ КБ "Приватбанк" з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву № б/н від 11 жовтня 2013 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 8 000 грн у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_3 померла. Позивачем 25 жовтня 2017 року була направлена претензія кредитора до Шостої Київської державної нотаріальної контори. 21 вересня 2018 року позивачем було отримано відповідь, що спадкоємцями ОСОБА_3 , які звернулися із заявами про прийняття спадщини є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 9 жовтня 2019 року спадкоємцям було направлено лист - претензію, згідно з яким позивач просив про погашення кредитної заборгованості, яку залишено без виконання. Тому на думку позивача, виходячи з положень ст. 1282 ЦК України відповідачі зобов'язані повернути банку борг, розмір якого становить 6 981,37 грн. Загалом, позивач просив стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором та судові витрати.
Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13 вересня 2022 року у задоволенні позову АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості було відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням представник АТ КБ "Приватбанк"- Сокуренко Н.В. звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Свої доводи обґрунтовує тим, що до обов'язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов'язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов'язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.
Зазначає, що відповідачі до суду першої інстанції не з'являлися, заперечень на позов не подавали, як і не надали доказів, що вартість успадкованого майна є меншою, ніж заборгованість за кредитним договором.
Звертає увагу на те, що суд першої інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 615/473/20; від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц; від 22 січня 2020 року у справі №306/2000/16-ц про те, що розмір та обсяг спадкового майна доводять саме спадкоємці.
Відповідачі не скористалась своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу.
Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки у справі ціна позову становить 6 981,37 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і указана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що стороною позивача не було надано суду доказів на підтвердження наявності у спадкодавця будь-якого спадкового майна, яке б входило до складу спадкової маси після померлої на час відкриття спадщини, його переліку та вартості, що унеможливлює стягнення, оскільки спадкоємець зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину.
Колегія суддів в цілому погоджується із висновком суду першої інстанції щодо недоведеності підстав для задоволення позову виходячи із наступного.
Судом встановлено, що 11 жовтня 2013 року між ПАТ КБ "Приватбанк", правонаступником якого є АТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_3 був укладений договір про надання банківських послуг, за умовами якого банк надав останній кредит у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_3 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом із "Пам'яткою клієнта", "Умовами та правилами надання банківських послуг", а також "Тарифами", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 5126.
Станом на дату смерті позичальника перед банком за кредитним договором № б/н від 11 жовтня 2013 року позивачем заявлено про заборгованість, розмір якої становить 6 981,37 грн.
З вимогою про повернення кредитної заборгованості банк за життя ОСОБА_3 до позичальниці не звертався.
2 жовтня 2017 року банком була направлена претензія до Шостої Київської державної нотаріальної контори, на яку надано відповідь про долучення до матеріалів спадкової справи № 253/2017 до майна ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , претензії кредитора.
Спадкова справа після смерті ОСОБА_3 заведена Шостою Київською державною нотаріальною конторою на підставі заяви ОСОБА_1 .
Крім того, із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернувся також ОСОБА_2 .
При цьому, ОСОБА_2 з метою підтвердження відповідного ступнею родинних відносин із померлою ОСОБА_3 звертався до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 9 жовтня 2019 року вказану заяву залишено без розгляду через наявний спір про право. Вказана ухвала суду, за результатами перегляду апеляційною інстанцією - залишена без змін. Інформація щодо вирішення ОСОБА_2 питання встановлення факту родинних відносин із спадкодавцем у позовному провадженні також відсутня.
Матеріали спадкової справи не містять відомостей щодо видачі відповідачам свідоцтв про право на спадщину на час розгляду цього спору.
Так, зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.
Згідно з приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Законодавством визначено, що у подібних випадках відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.
Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути самостійною безумовною підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.
Оскільки після смерті боржника зобов'язання з повернення позики входять до складу спадщини, то умови договору щодо строків повернення позики чи сплати її частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною першою статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Таким чином, відповідальність спадкоємців у цих правовідносинах не є солідарною.
Одним із основних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, закріплений у статтях 12, 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ураховуючи предмет спору у зазначеній справі, до обов'язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов'язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов'язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц, від 19 лютого 2020року у справі № 607/98/17, від 4 березня 2020 року у справі №2609/30529/12.
У постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, на яку посилався заявник на обґрунтування підстав апеляційного оскарження судового рішення, Верховний Суд зазначив, що враховуючи принцип змагальності цивільного процесу, який передбачав, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Тому висновки судів про відмову в позові з тих підстав, що позивачем не надано доказів, які підтверджують, яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна, суперечать вимогам процесуального закону, оскільки суди безпідставно поклали обов'язок доказування наведених обставин на сторону позивача.
У постанові від 18 вересня 2019 року справі № 336/7643/18 Верховний Суд дійшов висновку, що вирішуючи спір, суди не дослідили наявність обставин, якими банк обґрунтовував свої вимоги, зокрема, фактичне прийняття відповідачем спадщини у порядку, передбаченому частиною третьою статті 1268 ЦК України, та правовий статус житла, у якому відповідач проживав разом із боржником на час відкриття спадщини.
З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції визнав передчасними висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем обставин, на які він посилався на обґрунтування своїх вимог та вказав, що суди фактично не розглянули позов про стягнення заборгованості кредитором спадкодавця, залишили спір невирішеним.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що позивачем не надано доказів, які підтверджують обсяг та вартість майна, одержаного у спадщину є помилковим.
В той же час, є правильним загальний висновок суду щодо недоведеності підстав для стягнення з відповідачів, як спадкоємців померлої ОСОБА_3 , на користь позивача суми заборгованості за кредитом.
Як убачається із матеріалів справи, доведеною є лише обставина звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із заявами про прийняття спадщини. При цьому, як убачається із витребуваних судом першої інстанції матеріалів спадкової справи ОСОБА_2 роз'яснено право звернення до суду для встановлення факту родинних відносин. Доказів, що ОСОБА_2 підтвердив факт родинних відносин, а відтак і доказів можливості реалізувати ним право спадкування після ОСОБА_3 у матеріалах справи немає.
Так, саме на позивача покладено обов'язок довести наявність кола спадкоємців боржника.
У цій справі подання ОСОБА_2 заяви про прийняття спадщини не може бути визнане як гарантоване право набуття ним прав і обов'язків спадкодавця, оскільки нотаріус не визнав доведеним наявними у спадковій справі документами факт родинних відносин його із спадкодавцем. В той же час задоволення вимог цього позову до спадкоємців передбачає визначення частки кожного спадкоємця, оскільки відповідальність спадкоємців перед кредитором не є солідарною.
Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують і тих обставин, що на позивача покладено обов'язок довести розмір заборгованості боржника на день відкриття спадщини.
Так, на підтвердження наявності у померлої заборгованості позивачем були надані такі докази: заява від 11 жовтня 2013 року; виписка по рахунку станом на 30 липня 2020 року за період з 14 жовтня 2014 року по 14 вересня 2017 року; Умови та Правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника; направлена до Шостої нотаріальної контори претензія кредитора у порядку ст. 1281 ЦК України щодо наявності кредиторських вимог, які виникли внаслідок невиконання кредитного договору № б/н від 11 жовтня 2014 року.
Однак, позивачем до матеріалів справи не наданий кредитний договір від 11 жовтня 2014 року, стосовно якого до спадкоємців було направлено претензію, а надана лише анкета-заява про приєднання до Умов і Правил банківських послуг від 11 жовтня 2013 року.
У самій анкеті-заяві від 11 жовтня 2013 року відсутні умови щодо порядку нарахування відсотків за користуванням кредиту, які були б узгоджені сторонами.
Крім того, у тексті позову та у наданому розрахунку позивачем вбачається, що за користування кредитом нараховувались відсотки та проводилось списання заборгованості за відсотками. Також з карти № НОМЕР_2 , яка згідно довідки позивача оформлена на ОСОБА_3 (а.с. 87), здійснювався регулярний платіж у розмірі 400 грн, та нараховувалась пеня, однак наявна у матеріалах справи анкета-заява не містить умов, які передбачають нарахування пені та регулярних платежів.
Ураховуючи наведене надані позивачем докази не доводять обставину укладення між позивачем та ОСОБА_3 кредитного договору № б/н від 11 жовтня 2014 року, щодо вимог за якими позивач, як кредитор, направляв претензію до нотаріальної контори.
З урахуванням вказаного, висновок суду першої інстанції про недоведеність підстав для задоволення позову є правильним, у зв'язку із чим оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 82, 367, 369, 374, 375 України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.
Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
ГоловуючийТ.О. Писана
СуддіК.П. Приходько
С.О. Журба