Справа № 362/4345/21
Апеляційне провадження №22-ц/824/5045/2023
09 березня 2023 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Сас Ю.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,
У серпні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позову вказав, що 24 січня 2020 року ОСОБА_2 за угодою (договором позики) передав ОСОБА_1 у власність грошові кошті у розмірі 270 000 доларів США, а відповідач ОСОБА_1 зобов'язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів до 15 квітня 2021 року. Крім того, з метою забезпечення вказаного зобов'язання було укладено договір поруки від 24.01.2020 року між позивачем та ОСОБА_3 , відповідно до якого поручитель ОСОБА_3 зобов'язується відповідати перед позивачем за виконання зобов'язань ОСОБА_1 .
Починаючи з червня 2021 року позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів (боргу) відповідно погодженого графіку, але ОСОБА_1 не виконує взяті на себе зобов'язання. В подальшому, позивач уточнив свої позовні вимоги, та просив стягнути з відповідачів солідарно 280 602,47 доларів США, що еквівалентно 7 475 249,80 гривень.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2022 року позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики у розмірі 263 921,90 доларів США; стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики у розмірі 4 078,10 доларів США; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на сплату судового збору в розмірі 5 947,50 гривень; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на сплату судового збору в розмірі 5 947,50 гривень; в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв'язку з цим апелянт просить апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
13.02.2023 року до Київського апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
В судове засідання 09.03.2023 року ОСОБА_3 не з'явився, про розгляд справи належним чином повідомлявся, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надав.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідно до розписки від 24.01.2020 року ОСОБА_1 підтвердив, що отримав від ОСОБА_2 в якості позики грошові кошти в сумі 270 000 доларів США на строк до 15.04.2021 року.
Зі змісту розписки вбачається, що відповідачем було перевірено всі купюри отриманих від позикодавця готівкових доларів США у сумі 270 000 доларів США, претензії до їх якості у нього відсутні. За користування позикою проценти не нараховуються. Повернення позики здійснюється шляхом передачі позичальником позикодавцю коштів в доларах США у готівковій формі. На підтвердження повернення суми позики (повністю або частинами) позикодавець надає позичальникові заяву про отримання коштів, підпис на якій може засвідчуватися нотаріально, яка підтверджує повернення позики повністю або частинами).
Окрім вказаної розписки ОСОБА_1 надав позивачу гарантійний лист про обов'язок повернення вищезазначених коштів.
28.05.2020 року між сторонами було укладено графік повернення грошових коштів, підписаний сторонами.
Відповідно до договору поруки від 24.01.2020 року відповідач ОСОБА_3 виступив поручителем перед позивачем за виконання зобов'язань ОСОБА_1 , що виникли з позики від 24 січня 2020 року, який був укладений між кредитором і боржником. Зі змісту договору поруки вбачається, що у відповідності з п.1 Основного Договору предметом Основного Договору є погашення позики у сумі 6620724 грн., що на день укладення цього Договору за курсом Національного України становить еквівалент 270000 доларів США 00 центів. Поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за невиконання боржником забезпеченого зобов'язання. Але в будь-якому випадку розмір відповідальності поручителя не повинен перевищувати розмір забезпеченого зобов'язання, зазначеного в п. 4 цього Договору, а саме, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником, згідно з Основним Договором у сумі 100000 грн., що на день укладення цього Договору за курсом Національного банку України становить еквівалент - 4078,10 доларів США.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, сума основного боргу складає 268 000,00 доларів США (з урахуванням часткового погашення відповідачем суми основного боргу в сумі 2000,00 доларів США) та 3 % річних, що становлять 12602,47 доларів США.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із чинності укладеного між сторонами договору позики, а також з того, що відповідач ОСОБА_3 зобов'язався відповідати за виконання зобов'язання частково, а тому з відповідачів необхідно стягнути солідарно 4078,10 доларів США, що буде відповідати умовам договору поруки, а з відповідача ОСОБА_1 одноособово необхідно стягнути 263921,90 доларів США.
Заперечуючи проти позовних вимог, апелянт зазначав наступне:
1. судом першої інстанції було порушено процедуру розгляду справи, оскільки докази, якими суд обґрунтовує своє рішення, до позовної заяви додано не було;
2. суд першої інстанції прийняв заяву позивача про уточнення позовних вимог, в той час, як Цивільний процесуальний кодекс України передбачає лише право змінити предмет позову або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, таким чином уточнення позовних вимог нормами ЦПК України не передбачено;
3. договір позики мав бути укладений в письмовій формі, розписка не є формою договору, а лише підтверджує укладення такого договору;
4. до матеріалів справи було надано доказ під назвою «гарантійний лист», тоді як чинним законодавством гарантія передбачена лише для банківських установ;
5. з представленого до суду доказу (розписки) не можна встановити дату отримання та дату необхідного повернення коштів.
Колегія суддів апеляційного суду не може прийняти такі доводи апелянта з огляду нанаступне:
Як вбачається з положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України судовому захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси особи, яка звертається до суду. Те саме стосується і умов отримання судового захисту в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України не будь-які порушення процесуального закону є підставою для скасування чи зміни рішення суду, а лише ті, які призвели до невірного вирішення справи по суті.
Як вбачається з тексту наявної в справі позовної заяви, докази до неї позивач не долучав. В той же час на наступний день після реєстрації позовної заяви в суді, вказані докази були подані до суду.
Зважаючи на фактичне надання до суду доказів, на які посилався позивач, ще до вирішення судом питання про відкриття провадження по справі, у суду були відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху з даного приводу.
Як вбачається із матеріалів справи, апелянт знайомився з матеріалами справи, подавав свої заперечення з посиланням на вищевказані докази, відтак повною мірою володів інформацією про справу та подані позивачем документи, у зв'язку з чим колегія суддів апеляційного суду не вбачає порушення його прав з цього приводу.
Стосовно посилання апелянта на необхідність з його точки зору відмови судом у прийнятті заяви про уточнення позовних вимог, то відповідно до тих самих процесуальних норм, на які посилався сам апелянт, позивач має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог. Вказані положення було в повній мірі дотримано позивачем при поданні вищевказаної заяви (навіть з врахуванням буквального трактування вказаної норми), оскільки в ній предмет та підстави позову змінено не було, а було змінено суму, заявлену до стягнення. При цьому апеляційний суд зазначає, що оцінка процесуальних заяв сторін в ході розгляду справи має здійснюватися судом не за зазначеною заявником назвою, а за фактичною суттю поданої заяви.
Окремо колегія суддів апеляційного суду не погоджується із твердженням апелянта щодо того, що Цивільний процесуальний кодекс України не містить такого поняття як «уточнення позовних вимог», оскільки вказаний термін зокрема зазначений в п. 3 ч. 2 ст. 197 ЦПК України.
Не може погодитися колегія суддів апеляційного суду і з доводами апелянта стосовно недотримання форми договору позики. На підтвердження своїх вимог позивачем було надано до суду розписку ОСОБА_1 , відповідно до якої останній підтвердив отримання ним 24.01.2020 року від позивача 270 000 дол. США на строк до 15.04.2021 року. При цьому сторонами у вказаній розписці були встановлені й інші умови позики, зокрема щодо відсутні нарахування відсотків, порядок повернення позики та фіксування факту такого повернення коштів.
Окрім вказаної розписки позивачем було надано до суду й документ під назвою «гарантійний лист», відповідно до змісту якого ОСОБА_1 підтвердив отримання 24.01.2020 року від ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 270 000 дол. США та зобов'язався їх повернути позикодавцю не пізніше 15.04.2021 року. На вказаному документі також міститься напис ОСОБА_1 про те, що він зобов'язується провести першу виплату частини позики до 15.08.2020 року та закінчити виплату до 25.04.2021 року, вказаний напис датований 22.05.2020 року.
Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2019 року у справі № 176/2967/13-ц (провадження № 61-41962св18) зробив висновок, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є письмовим документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладання договору та змісту умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Представлені до матеріалів справи письмові докази містять усі необхідні умови договору, як то зазначення сторін, час отримання та розмір отриманої суми позики, обов'язок повернення позики до конкретної дати. За таких умов твердження апелянта щодо відсутності письмового договору позики, а також щодо незазначення в ньому дати отримання та дати повернення коштів, не відповідають дійсності. Також окрім зазначених доказів позивачем до справи було надано і підписаний сторонами графік погашення заборгованості.
Колегія суддів апеляційного суду критично відноситься і до тверджень апелянта щодо неналежності вимогам закону наданого до справи доказу під назвою «гарантійний лист». За своєю суттю вказаний документ не є різновидом тієї гарантії, яка встановлена ст.. 560 ЦК України. Не зважаючи на зазначену назву документу «гарантійний лист», вказаний документ не посвідчує гарантування третьою особою виконання принципалом свого обов'язку перед бенефінціаром. В даному випадку суть зазначеного документа полягає в додатковому підтвердженні факту отримання боржником від позичальника грошових коштів та обов'язку їх повернення до певної дати. За таких умов вказаний документ не є гарантією, передбаченою параграфом 4 Глави 49 ЦК України, відтак зазначені в цих нормах вимоги на нього не розповсюджуються.
З огляду на вказане, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько