вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи № 753/2289/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/2802/2023Головуючий у суді першої інстанції - Колеснік О.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
01 березня 2023 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Невідома Т.О., Соколова В.В.,
секретар Ольшевська Ю.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року по цивільній справі за скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), стягувач: ОСОБА_1 про визнання відмови незаконною, зобов'язання зняти арешт з грошових коштів,
У лютому 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду зі скаргою в якій просило визнати неправомірною відмову Київського ВДВС м. Харків, що вбачається в незнятті арештів в межах виконавчого провадження № 50527621;
зобов'язати Київського ВДВС м. Харків зняти арешт з усіх грошових коштів, що містяться на рахунку(ах)/всіх рахунках боржника АТ КБ «ПриватБанк», який було накладено постановою від 06.04.2016 в межах виконавчого провадження 50527621.
Подану заяву обґрунтовано тим, що постановою державного виконавця Шевченківського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Сімерецькою В.С. від 06.04.2016, при примусовому виконанні, по виконавчому провадженню № 50527621 з примусового виконання виконавчого листа № 753/12146/14, що виданий Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 у сумі 26 000,00 доларів США та 104 284,93 грн. накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках АТ КБ «ПриватБанк» відкритих в інших банках.
Постановою державного виконавця від 22.07.2016 виконавче провадження було закінчено внаслідок непідсудності, справу було направлено до Київського ВДВС м. Харків.
06.11.2017 головним державним виконавцем Київського ВДВС м. Харків за вказаним виконавчим листом було відкрито виконавче провадження №55074893. В ході виконання рішення суду, було також накладено арешт на майно боржника, який було знято 15.11.2017, у зв'язку з фактичним повним виконанням рішення суду та припинено арешти в межах постанови №55074893 від 06.11.2017.
АТ КБ «ПриватБанк» з відповіді 23.06.2021 дізнався, що на його рахунках в АБ «Південний» діють арешти коштів, зокрема згідно постанови про арешт коштів від 06.04.2016 в межах виконавчого провадження № 50527621, що накладений Шевченківським РВ ДВС у м Києві ЦМУ МЮ (м. Київ).
У зв'язку з чим, 07.12.2021 АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до Київського ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ (м. Харків) з заявою про зняття арештів, однак отримало відповідь, що Київський ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ (м. Харків) не має можливості винести постанову про зняття арешту з коштів боржника, оскільки арешт був накладений постановою державного виконавця Шевченківського РВ ДВС м. Києва. У зв'язку із вищевикладеним, банк звернувся до суду за захистом свого порушеного права (а.с. 1-4).
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 20.10.2022 у задоволенні скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» до Київського ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ (м. Харків), стягувач: ОСОБА_1 про визнання відмови незаконною, зобов'язання зняти арешт з грошових коштів відмовлено (а.с. 50-53).
В апеляційній скарзі, АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права просить скасувати ухвалу та постановити нове судове рішення, яким подану заяву задовольнити у повному обсязі. Вказує, що у подібних справах сторона у справі повинна скасовувати арешт саме шляхом подачі скарги, а позиція суду першої інстанції, що висловлена в ухвалі від 20.10.2022 про необхідність подачі саме окремого позову про зняття арешту - завідомо невірна та така, що суперечить нормам процесуального права та судової практики (а.с.56-59).
Відзиву від учасників справи не надходило.
В судовому засіданні представник АТ КБ «Приватбанк» - Штронда А.М. підтримав подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що якщо вимога боржника про зняття арешту з майна пред'являється після завершення виконавчого провадження, а її підстави не пов'язані з оскарженням рішень, дій чи бездіяльності виконавця (частини 3-4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»), то така вимога підлягає розгляду за правилами позовного провадження, за якою належним відповідачем є особа, в інтересах якої накладено арешт.
Але погодитись із такими висновками в повній мірі не можливо з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою державного виконавця Шевченківського РВ ДВС у м Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Сімерецькою В.С. від 06.04.2016, при примусовому виконанні, по виконавчому провадженню № 50527621 з примусового виконання виконавчого листа № 753/12146/14, що виданий Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 у сумі 26 000,00 доларів США та 104 284,93 грн. накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках АТ КБ «ПриватБанк» відкритих в інших банках.
22.07.2016 постановою державного виконавця виконавче провадження було закінчено внаслідок непідсудності.
06.11.2017 головним державним виконавцем Київського ВДВС м. Харків за вказаним виконавчим листом було відкрито виконавче провадження № 55074893. В ході виконання рішення суду, було також накладено арешт на майно боржника.
15.11.2017 виконавче провадження було закінчено в зв'язку з фактичним повним виконанням рішення суду та припинено арешти в межах постанови № 55074893 від 06.11.2017.
АТ КБ «ПриватБанк» з відповіді 23.06.2021 дізнався, що на його рахунках в АБ «Південний» діють арешти коштів, зокрема згідно постанови про арешт коштів від 06.04.2016 в межах виконавчого провадження № 50527621, що накладений Шевченківським РВ ДВС у м Києві ЦМУ МЮ (м. Київ).
28.05.2021 представником АТ КБ «ПриватБанк» було направлено на адресу виконавчої служби заяву з вимогою про зняття арешту. Вказану заяву було отримано 01.06.021. Однак державним виконавцем дій щодо зняття арешту вчинено не було. Крім того, будь якої відповіді на заяву року отримано не було.
У серпні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС у м Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) в частині не зняття арешту.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29.09.2021 було відмовлено у задоволенні скарги АТ КБ «ПриватБанк» на бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС у м Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Сімерецької В.С. щодо незняття арештів в межах виконавчого провадження № 50527621 відповідно до заяв боржника. Так, в ухвалі зазначено, що обов'язок зі зняття арешту мав бути виконаний Київським ВДВС м. Харків, разом з винесенням постанови державного виконавця у виконавчому провадженні № 55074893 від 15.11.2017 про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з його фактичним виконанням.
В зв'язку з чим, 07.12.2021 АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Київського ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ (м. Харків) з заявою про зняття арештів, однак отримав відповідь, що Київський ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ (м. Харків) не має можливості винести постанову про зняття арешту з коштів боржника, оскільки арешт був накладений постановою державного виконавця Шевченківського РВ ДВС м. Києва.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Статтею 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно п. 2 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника.
За частиною 2 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Як вбачається з матеріалів справи, у квітні 2016 року державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС у м Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Сімерецькою В.С. було накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках АТ КБ «ПриватБанк» відкритих в інших банках. У липні 2016 року зазначене виконавче провадження було закінчено внаслідок непідсудності, однак, арешт, який було накладено на майно боржника державним виконавцем скасовано не було.
При цьому, відкриваючи виконавче провадження, 15.11.2017, державним виконавцем Київського ВДВС м. Харків також було накладено арешт на майно боржника, який було скасовано після повного виконання судового рішення боржником.
У даному випадку, АТ КБ «ПриватБанк»не оскаржує та не просить визнати за ним право власності на майно, на яке накладено арешт, при тому, що АТ КБ «ПриватБанк» в розумінні Закону України «Про виконавче провадження» є стороною провадження, а саме боржником. Права АТ КБ «ПриватБанк» порушено саме як сторони виконавчого провадження.
Публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні, і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані з визнанням права власності на арештоване майно.
Таким чином, за змістом наведених положень Закону України «Про виконавче провадження» в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Так зокрема в постанові Верховного Суду від 19.01.2022 в справі № 577/4541/20, суд зауважує, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Схожі правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), у постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), у постановах Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21), від 08.09.2021 у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21), від 01.12.2021 у справі № 201/6486/20 (провадження № 61- 19066св20).
За вказаних висновків Верховного Суду, щодо того, що в подібних справах сторона повинна скасовувати арешт саме шляхом подачі скарги, позиція суду першої інстанції, що висловлена в ухвалі від 20.10.2022 про необхідність подачі саме окремого позову про зняття арешту - завідомо невірна та така, що суперечить нормам процесуального права та судової практики.
Разом з тим, у даному випадку, 28.05.2021 представником АТ КБ «ПриватБанк» було направлено на адресу виконавчої служби заяву з вимогою про зняття арешту. Вказану заяву було отримано 01.06.2021, однак, державним виконавцем дії щодо зняття арешту вчинено не було.
У зв'язку із зазначеним, у серпні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) в частині не зняття арешту.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29.09.2021 у задоволенні скарги було відмовлено, та зазначено, що даний обов'язок зі зняття арешту мав бути виконаний Київським відділом державної виконавчої служби м. Харків, разом із винесенням постанови державного виконавця у виконавчому провадженні № 55074893 від 15.11.2017 про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з його фактичним виконанням.
07.12.2021 АТ КБ «ПриватБанк» звернулось із відповідною заявою до Київського відділу державної виконавчої служби м. Харків про зняття арешту виконавчого провадження № 50527621, так як було зазначено ухвалою суду від 29.09.2021, однак, 24.01.2022, Київським відділом державної виконавчої служби м. Харків було надано відповідь на подану заяву, в якій зазначалось, що відповідний відділ державної виконавчої служби не має можливості винести постанову про зняття арешту з коштів, оскільки арешт коштів був накладений постановою державного виконавця Шевченківського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ).
Таким чином, враховуючи наявність судового рішення, яким обов'язок скасування постанови про накладення арешту покладено на Київський відділ державної виконавчої служби м. Харків, і, ухвала суду від 29.09.2021 на даний час є чинною, тому у суду першої інстанції не було підстав для відмови у задоволенні поданої банком скарги.
З огляду на зазначене, апеляційний суд доходить висновку про скасування ухвали та ухваленню нового судового рішення про задоволення скарги.
Щодо висновків суду першої інстанції про стягнення зі скаржника судового збору за подання скарги на дії державного виконавця, то слід зазначити наступне.
Провадження стосовно виконання судових рішень є завершальною й невід'ємною частиною (стадією) судового провадження в конкретній справі, у якій провадження за скаргою не відкривається. У розділі VII ЦПК України та в Законі України «Про судовий збір» не передбачено необхідності сплати судового збору за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС.
Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18).
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку про помилковість стягнення судового збору з боржника за подачу скарги на дії державного виконавця.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку про те, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення скарги.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року скасувати і ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Визнати неправомірною відмову Київського відділу державної виконавчої служби міста Харків, до не зняття арешту в межах виконавчого провадження № 50527621
Зобов'язати Київський відділ державної виконавчої служби міста Харків зняти арешт з усіх грошових коштів, що містяться на рахунку(ах)/всіх рахунках боржника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570), який було накладено постановою від 06 квітня 2016 року в межах виконавчого провадження 50527621.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст виготовлено 09 березня 2023 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді Т.О. Невідома
В.В. Соколова