Справа № 500/197/23
15 березня 2023 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Дерех Н.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
В провадженні Тернопільського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови.
Ухвалою суду від 23.01.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Розглядаючи позовну заяву та додані до неї документи в даній адміністративній справі, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, КАС України), адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що якщо предметом позову є оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної особи, то позивач може застосувати альтернативну підсудність, такий спір може бути розглянуто адміністративним судом за вибором позивача: за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) позивача або за місцезнаходженням відповідача.
Однак, надаючи право позивачу альтернативної підсудності на подачу до суду позову, норми КАС України пов'язують таке право вибору з урахуванням зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання, перебування чи знаходження цієї особи-позивача, а не за фактичним місцем проживання.
Відносини щодо місця проживання фізичної особи в публічно-правовому розумінні регулюються Законом України від 11.12.2003 №1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон №1382-ІV).
У статті 3 вказаного Закону надано визначення, зокрема, таких термінів:
місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги;
місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Механізм декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлення форми необхідних для цього документів визначає Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265.
Згідно пунктів 3 та 4 цього Порядку, декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради.
Особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Отже, засвідчення факту місця проживання у публічно-правових відносинах, має бути підтверджено належними і допустимими доказами.
У позовній заяві позивач зазначає адресу зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , та вказує адресу фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 .
На підтвердження місця фактичного проживання ОСОБА_1 долучив до позовної заяви копію довідки Дочірнього підприємства "Наш Дім 2" Приватного підприємства "Наш дім" №22 від 17.01.2023 , про те, що він проживає без реєстрації на підставі АКТУ №22 від 17.01.2023, за адресою АДРЕСА_2 .
Суд зазначає, що така довідка не є належним доказом на підтвердження зареєстрованого місця проживання/перебування особи.
Всупереч існуючому правовому порядку, позивач не надав суду відомостей, що підтверджують факт декларування/реєстрації місця проживання (перебування) позивача в межах Тернопільської області, що б надавало йому право на звернення саме до Тернопільського окружного адміністративного суду в порядку альтернативної підсудності, а також на користування іншими соціальними послугами, в тому числі у статусі внутрішньо переміщеної особи відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509.
Враховуючи те, що зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_1 , оскаржувана в даній справі Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу АО №340410 від 20.10.2022 прийнята Відділом державного нагляду (контролю) в Закарпатській області, суд вважає, що дана адміністративна справа підсудна Закарпатському окружному адміністративному суду.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 29 КАС України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до частини шостої статті 29 КАС України питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, визначеного пунктами 4-6 частини першої цієї статті, суд вирішує ухвалою. Ухвалу про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого може бути оскаржено.
Згідно з частиною восьмою статті 29 КАС України передача адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що даний позов не підсудний Тернопільському окружному адміністративному суду та вважає за необхідне передати його на розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.
У відповідності до частини першої ст. 30 КАС України спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.
Керуючись статтями 25, 29, 241, 243, 248 КАС України, суд
Адміністративну справу №500/197/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови - передати на розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.
Роз'яснити позивачу, що передача справи з одного суду до іншого здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Копію ухвали про передачу справи за підсудністю надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Головуюча суддя Дерех Н.В.