14 березня 2023 року м. Рівне №460/2784/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у встановленні і виплаті з 01.07.2022 року щомісячної доплати у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму встановленому для осіб, що втратили працездатність; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму встановленому для осіб, що втратили працездатність, починаючи з 01.07.2022 до змін у законодавстві, що регулює спірні правовідносини, з урахуванням фактично здійснених виплат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка є особою з інвалідністю 2 групи, є пенсіонером, перебуває на обліку у відповідача. Позивачка є членом сім'ї реабілітованого, а тому має право на підвищення пенсії на 25 % мінімальної пенсії за віком. Відповідач листом від 25.11.2022 відмовив позивачу в перерахунку підвищення до пенсії як члену сім'ї реабілітованої особи в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, а тому звернулася до суду, оскільки вважає, що відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" має право на підвищення пенсії із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 08.02.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), згідно із правилами, встановленими статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач направив до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", встановлено підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, членам сімей, яких було примусово переселено в розмірі 43,52 грн. До пенсії позивача на виконання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011 у справі № 2а-278/11 встановлено підвищення примусово переселеним членам сім'ї реабілітованого в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком (прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність). В постановах Рівненського міського суду від 21.02.2011 та Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011 у справі № 2а-278/11 відсутні зобов'язання щодо проведення у подальшому перерахунку підвищення до пенсії члену сім'ї реабілітованої особи в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком у разі її зміни. Враховуючи викладене вище, розмір підвищення до пенсії члену сім'ї реабілітованої особи, встановлений на виконання судового рішення, виплачуватиметься позивачу у розмірі 483,50грн. У жовтні та листопаді вказане підвищення позивачу виплачено у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" від 16.07.2008 № 654 - 43,52 грн. Враховуючи вище викладене, підстави для проведення позивачу виплати підвищення до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність починаючи з 01.07.2022 відсутні. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Глинники Славутського району Хмельницької області. Батько - ОСОБА_3 , українець; мати - ОСОБА_4 , українка. Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом про народження НОМЕР_1 . Згідно свідоцтва про одруження, ОСОБА_1 після реєстрації шлюбу присвоєно прізвище ОСОБА_1 .
Згідно рішення комісії з питань поновлення прав реабілітованих Славутської районної ради від 19.06.1998, встановлено, що дійсно в с.Глинники Славутського району проживала сім'я ОСОБА_3 , яку в 1948 році було примусово виселено з постійного місця проживання в Карелію. Комісія з питань поновлення прав реабілітованих вирішила: Факт висилки сім'ї ОСОБА_3 вважати встановленим і незаконним. Згідно ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на
Україні» від 17.04.1991 гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 реабілітовані.
Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою щодо нарахування та виплати їй підвищення до пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком.
Головним управління Пенсійного фонду України в Рівненській області листом за № 24048-23724/П-02/8-1700/22 від 25.11.2022 відмовлено позивачу у підвищенні пенсії та роз'яснено, що постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" встановлено підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, членам сімей, яких було примусово переселено в розмірі 43,52 грн. В постановах судів відсутні зобов'язання щодо проведення у подальшому перерахунку підвищення до пенсії члену сім'ї реабілітованої особи в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком у разі її зміни.
Вважаючи вищенаведену відмову відповідача протиправною та такою, що порушує право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Суд, у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи правову норму, яку слід застосувати до спірних правовідносин, зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.
Так, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України від 17 квітня 1991 року №962-XII "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" який до 13.03.2018 мав назву Закон України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Його дія поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
Згідно зі статтею 1 Закону №962-XII метою цього Закону є відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів.
Відповідно до статті 1-1 Закону №962-XII вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Згідно Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17.04.1991 № 962-XII реабілітованими особами належить вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Статтями 3, 4 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" встановлено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями.
Поновити реабілітованих в усіх громадських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Статтею 9 вказаного Закону встановлено, що вирішення питань, пов'язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до вказаного Закону, покладено на обласні, міські і районні Ради народних депутатів. З цією метою Радам народних депутатів доручено утворити штатні комісії, положення про які затверджується Кабінетом Міністрів України.
За дорученням таких комісій органи внутрішніх справ встановлюють факти безпідставності заслання і вислання, направлення на спецпоселення, а також конфіскації і вилучення майна у зв'язку з необґрунтованими репресіями і матеріали перевірки надсилають комісіям.
Згідно з пунктом 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Відповідно до пункту "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення» від 01.11.1991 №1788-XII (у редакції до внесення змін Законом України від 13.03.2018 № 2325-VIII), призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Аналіз наведених вище положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що особи, які були примусово виселені з місця їх постійного проживання в Україні до спецпоселення у іншу місцевість (заслання), внаслідок визнання їх позасудовим органом соціально небезпечними чи соціально шкідливими з політичних чи ідеологічних мотивів (соціальний мотив), які в подальшому були реабілітовані, мають право на підвищення до пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
З врахуванням вищенаведеного, ОСОБА_1 , як примусово переселеному члену сім'ї, особи, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, належить виплачувати підвищення до пенсії в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до пункту 6 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" №654 від 16.07.2008 визначено, що з 1 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Згідно зі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум, відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 №966-XIV, застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону №1058-IV, згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, в постановах від 21.11.2018 у справі №446/1563/16-а, у справі №345/1416/17 від 14.02.2019 та від 04.03.2020 у справі №446/1566/16-а.
Відповідно до частини 4 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, на переконання суду, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачу необхідно застосовувати пункт "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а не постанову Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" від 16.07.2008 №654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав відповідних осіб.
Згідно Рішення комісії з питань поновлення прав реабілітованих Славутської районної ради від 19.06.1998 ОСОБА_1 є реабілітованою особою на підставі статті 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".
З врахуванням наведеного суд дійшов висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону №1788-XII, із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, оскільки ОСОБА_1 визнано членом сім'ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано.
Водночас, враховуючи зміну прожиткового мінімуму, а відтак і мінімальної пенсії за віком у кожному році, відповідач має обов'язок перераховувати та виплачувати підвищення до пенсії у порядку пункту "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення» з урахуванням таких змін. При цьому, такий обов'язок виникає також у випадку, коли протягом відповідного календарного року згідно законодавства змінюється розмір мінімальної пенсії за віком.
Поряд з обумовленим суд вважає за необхідне зазначити, що позивач, зазначаючи як відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, просить позовні вимоги задовольнити до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Рівне, тобто вказав не вірне найменування відповідача. Враховуючи, що відмову позивач отримав від Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, і саме вказану особу (її код ЄДРПОУ) позивач вказав в позовній заяві як відповідача, суд вважає за необхідне зазначати найменування відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у перерахунку та виплати позивачу підвищення до пенсії як репресованій особі, яку в подальшому реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом «г» частини першої статтею 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII із змінами та доповненнями із розрахунку 25% від мінімальної пенсії за віком, оформлені листом від 25.11.2022 № 24048-23724-П/02/8-1700/22.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
У зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення ним будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо встановлення та виплати ОСОБА_1 з 01.07.2022 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України"Про пенсійне забезпечення".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплачувати ОСОБА_1 з 01.07.2022 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком (враховуючи зміни такого розміру протягом відповідних періодів), відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням проведених платежів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 14 березня 2023 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя С.М. Дуляницька