про закриття провадження у справі
14 березня 2023 року м. Рівне №460/21973/22
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. Щербакова, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доПриватного виконавця округу міста Київ Табінського Олега Володимировича
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Приватного виконавця округу міста Київ Табінського Олега Володимировича (далі по тексту - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій.
Ухвалою від 01.09.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду вирішено перейти до розгляду справи у порядку письмового провадження.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, в силу приписів ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини.
28.09.2019 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. вчинено виконавчий напис №9865 від 28.09.2019 про стягнення з позивача на користь ТзОВ "Фінансова Компанія "Поліс" заборгованості в розмірі 15801,89 грн. 09.01.2020 постановою ВП №60877880 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, та постанову про арешт майна боржника винесені приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Табінським О.В., відповідно до кредитного договору від 01.07.2013 на підставі виконавчого напису №9865 від 28.09.2019 виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.M.
Не погодившись з правомірністю виконавчого напису №9865 від 28.09.2019 виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального, округу Остапенко Є.M., 10 березня 2020 року позивач звернулась до Рівненського районного суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Поліс", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець округу міста Київ Табінський Олег Володимирович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
13 січня 2021р. Рівненський районний суд ухвалив рішення в справі №570/1135/20, яким визнав виконавчий напис №9865 від 28.09.2019, вчинений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем про стягнення з позивача на користь Товариства обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Поліс" заборгованості в розмірі 15801,89 грн. таким, що не підлягає виконанню.
Рішення набрало законної сили 15 лютого 2021 р.
10 червня 2021р. приватному виконавцю округу міста Київ Табінському Олегу Володимировичу було направлено заяву якою вимагалось закрити виконавче провадження №60877880, щодо стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 на користь товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Поліс» та просилось відповідно до ст. 19 ЗУ «Про виконавче провадження» надати розрахунок стягнутих та розподілених грошових коштів за виконавчим провадженням №60877880.
До заяви було додано оригінал рішення суду. Відповідь на заяву про закриття виконавчого провадження від відповідача не надходила.
Вказуючи про те, можливість знати арешт відсутня у зв'язку з відсутністю будь-якого зв'язку з приватним виконавцем, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно з п.1 ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно - правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
За приписами ч.ч.3-5 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Отже, зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.
Згідно із ч.2 ст.74 Закону №1404-VIII, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №340/25/19 викладені такі висновки щодо юрисдикції спору, предметом якого є зняття арешту з майна, накладеного виконавцем:
"Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин".
Судом встановлено, що підставою цього позову позивач визначила наявність арешту, накладеного на її майно, в той час як підстави для застосування арешту відпали.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконання, а відтак на протиправність бездіяльності приватного виконавця щодо не зняття арешту з майна.
За таких умов позов спрямовано на захист цивільних прав позивача, пов'язаних з можливістю вільно розпоряджатися належним їй майном.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №29458/04 та №29465/04) вказав: фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до відповідача не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а позивачу, з метою належного захисту порушеного права, слід звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись статтями п.5 ч.1.ст. 238, 239, 241, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Провадження в адміністративній справі №460/21973/22 за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця округу міста Київ Табінського Олега Володимировича про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій - закрити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повну текст ухвали складено 14 березня 2023 року.
Суддя В.В. Щербаков