15 березня 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/1186/23
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також позивачка) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі також відповідач), Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області (надалі також відповідач -2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 23 січня 2023 року № 916040811863 щодо відмови ОСОБА_1 в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період роботи у податкових органах з 15 червня 1998 року по 01 березня 2016 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити переведення з пенсії по інвалідності, призначеної ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XII з 16 січня 2023 року.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що вона звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу". Однак, пенсійний орган без належних на те правових підстав відмовив в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", чим порушив право позивача на належне соціальне забезпечення.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників.
Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Свою позицію мотивував посиланням на відсутність підстав для переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", оскільки позивач не набув необхідного стажу на посаді державної служби.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області копію ухвали суду від 13 лютого 2023 року отримало 13 лютого 2023 року, однак правом на подання відзиву на позов не скористалося.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Позивачка є пенсіонером, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та отримує пенсію по інвалідності у відповідності до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
16 січня 2023 року позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу” від 11.12.2015 №889-VIII та пакетом документів.
За результатами розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення №916040811863 від 23 січня 2023 року про відмову позивачу в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу” від 11.12.2015 №889-VIII у зв'язку з відсутністю правових підстав.
В обґрунтування підстави відмови у вказаному рішенні зазначено, що на дату набрання чинності Закону № 889 -01.05.2016, стаж на посаді державної служби становить - 3 роки 09 місяців 29 днів. Крім того, зазначено, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби не належать до посад, віднесених до категорій посад державної служби визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, судом встановлено наступне.
Згідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Конституційний Суд України зазначив, що Основний Закон України закріплює основоположні засади права громадян на соціальний захист і відносить до законодавчого регулювання механізм реалізації цього права (абзац сьомий пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20 червня 2001 року № 10-рп/2001).
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
При цьому зазначений вік визначається статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Тобто до 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України “Про державну службу” від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 1 травня 2016 року, відповідно до статті 90 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ.
Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статті 25 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 1 травня 2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 1 травня 2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ і Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ та мають передбачені частиною 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у зразковому рішенні Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі № 822/524/18 та у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 676/4235/17, від 19.03.2019 у справі № 466/5138/17.
Як встановлено судом з оскаржуваного рішення, підставою для відмови позивачу у переведенні на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону № 889-VIII стала недостатність стажу державної служби.
Відповідно до частини вісімнадцятої статті 37 Закону № 3723-XII період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 283 від 03.05.1994 (чинного до 01.05.2016, тобто в період проходження позивачем служби в органах податкової служби) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Згідно приписів пункту 2 цього Порядку до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України "Про державну службу", а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (чинного до 19.11.2012) правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України "Про державну службу".
Статтею 344 Податкового кодексу України визначено, що посадовою особою контролюючого органу може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, якщо інше не передбачено законом, та на яку покладено виконання завдань, зазначених у цьому Кодексі та Митному кодексі України.
При прийнятті на роботу посадовій особі може бути встановлено випробувальний термін відповідно до Закону України "Про державну службу".
На роботу до контролюючих органів не можуть бути прийняті особи, стосовно яких встановлено обмеження законами України "Про державну службу" та "Про засади запобігання і протидії корупції".
Посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.
Посадові особи, які вперше зараховуються на службу до контролюючих органів і раніше не перебували на державній службі, складають присягу державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу".
Правовий статус посадових осіб контролюючих органів, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом та Митним кодексом України, а в частині, що не регулюється ними, - Законом України "Про державну службу" та іншими законами.
У наявній у матеріалах справи копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04 серпня 1981 року та довідки Головного управління ДПС у Полтавській області від 12.01.2023 № 4/16-31-11-26, позивачка працювала на різних посадах в органах державної податкової служби, а саме: з 15.06.1998 по 31.07.2000 на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора сектору ресурсних платників податків відділу ресурсних і неподаткових платежів місцевих податків і зборів, 28.01.1999 присвоєно спеціальне звання інспектор податкової служби ІІ рангу; з 01.08.2000 по 11.03.2001 на посаді старшого державного податкового ревізора- інспектора групи ресурсних платежів відділу місцевих, ресурсних (рентних) і неподаткових платежів; з 29.01.2002 по 31.08.2003 на посаді начальника відділу докуиентальних перевірок фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб, 28.01.2003 присвоєно спеціальне звання інспектор податкової служби І рангу; з 01.09.2003 по 31.08.2005 на посаді начальника відділу документальних перевірок управління оподаткування фізичних осіб; з 01.09.2005 по 06.11.2005 на посаді завідувача сектору контрольно-перевірочної роботи відділу оподаткування фізичних осіб; з 07.11.2005 по 14.05.2006 на посаді головного державного податкового ревізора - інспектора сектору контрольно- перевірочої роботи відділу оподаткування фізичних осіб; з 15.05.2006 по 01.04.2007 на посаді старшого державного податкового ревізора - інспектора сектору контрольно-перевірочної роботи відділу оподаткування фізичних осіб; з 02.04.2007 по 06.08.2007 на посаді старшого державного податкового ревізора - інспектора відділу контрольно- перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб; з 07.08.2007 по 29.02.2012 на посаді головного державного податкового ревізора -інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб; з 01.03.2012 по 25.06.2013 на посаді головного державного податкового інспектора відділу податкового контролю юридичних осіб управління оподаткування фізичних осіб; з 26.06.2013 по 30.07.2015 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи юридичних осіб та доходів і зборів з фізичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб, 27.12.2013 присвоєно спеціальне звання інспектор податкової та митної справи 1 рангу; з 31.07.2015 по 01.03.2016 на посаді головного державного ревізор-інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи юридичних осіб та доходів і зборів з фізичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб.
Відповідно до постанови КМУ № 306 від 20.04.2016 "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" (надалі - Постанова № 306), якою затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку - податкових органів, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Додатком 6 до Постанови № 306 встановлені співвідношення між рангами державних службовців і спеціальними званнями працівників посадових осіб органів доходів і зборів.
З приписів додатку 6 до Постанови № 306 вбачається, що інспектор податкової та митної справи I рангу - до 7 рангу державного службовця.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що періоди служби позивача на посадах в органах державної податкової служби підлягають зарахуванню до стажу державної служби, в тому числі для призначення пенсії за віком на підставі статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XII.
Аналіз норми статті 37 Закону № 3723-ХІІ у системному взаємозв'язку із нормами пунктів 10, 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII дає підстави вважати, що право на пенсію державних службовців відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ мають особи: 1) чоловіки (які досягли 62 років) та жінки (які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (60 років), що станом на 01 травня 2016 року мають необхідний страховий стаж відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку (62 роки - для чоловіків та 60 років - для жінок) працювали на посадах державних службовців; 2) чоловіки (які досягли 62 років) та жінки (які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (60 років), які станом на 01 травня 2016 року мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення цього віку.
Такі висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 04 квітня 2018 року у зразковій справі №822/524/18, у постановах від 03 липня 2018 року у справі №586/965/16-а та від 10 липня 2018 року у справі №591/6970/16-а.
Оскільки на момент звернення із заявою про переведення на пенсію за віком згідно з Законом України "Про державну службу" позивачка досягла віку 60 років; станом на 01 травня 2016 року мала не менше 20 років стажу державної служби, то позивачка набула право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII на підставі пункту 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII.
З огляду на вищезазначене рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 916040811863 від 23 січня 2023 року прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог з приводу зобов'язання відповідача перевести позивача на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу", суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а.
Згідно із статтею 90 Закону № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частинами першою та другою статті 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09 липня 2003 року (далі Закон № 1058-IV) передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Згідно з частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Заява про переведення на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XII подана позивачем 16 січня 2023 року, а відтак саме з цієї дати позивач має право на переведення на пенсію державного службовця та призначення їй пенсії за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XII.
Враховуючи вищевикладене, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №916040811863 від 23 січня 2023 року про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XI, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців, періоди роботи в органах податкової служби та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, призначеної на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XII з 16 січня 2023 року.
Отже, позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправними та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №916040811863 від 23 січня 2023 року про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XI.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців, періоди роботи в органах податкової служби з 15 червня 1998 року по 01 березня 2016 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, призначеної на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XII з 16 січня 2023 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів складання повного судового рішення.
Суддя К.І. Клочко