Справа № 420/4475/21
15 березня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м.Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області, в якому позивач просив суд:
зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу заробітну плату за час вимушеного прогулу упродовж з 31.03.2015 по 08.02.2018 в сумі 134 854,20 грн. без утримання податку та без урахування обов'язкових платежів;
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу заробітну плату за час вимушеного прогулу упродовж з 09.02.2018 по 29.01.2020 в сумі 297 763,44 грн. без утримання податку та без урахування обов'язкових платежів;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 134 854, 20 грн. за період з 31.03.2015 по 08.02.2018 року та за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 297 763,44 грн. за період з 09.02.2018 по 29.01.2020 року у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів за несвоєчасну виплату компенсації за невикористану відпустку за період з 31 березня 2015 року по 30 січня 2020 року у зв'язку з порушенням термінів виплати компенсації за невикористану відпустку, мотивуючи це тим, що наказом прокурора Одеської області від 30.01.2020 року його поновлено на посаді начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області з 31.03.2015 року та 03.02.2020 року звільнено з займаної посади за власним бажанням. При звільненні з прокуратури Одеської області йому виплачено заробітну плату за час вимушеного прогулу та за фактично відпрацьований час з 30.01.2020 року по 03.02.2020року за виключенням компенсації за невикористану відпустку, яка є складовою частиною заробітної плати, та на його запит відповідачем надано інформацію з якої йому стало відомо, що йому нарахована та виплачена компенсація за не відбуту частину відпустки, а саме за період роботи з 31.03.2015 року по дату звільнення 03.02.2020 року тобто за час вимушеного прогулу. Проте з наданих документів вбачається, що відповідачем не нарахована та не виплачена заробітна плата за час вимушеного рогулу за період з 08.02.2018 по дату звільнення, та не нарахована та не виплачена компенсація втрати частини заробітної плати. Також посилається на те, що Одеським апеляційним адміністративним судом у справі №815/2215/15 за його заявою про ново виявлені обставини постановою від 07.02.2018 року було ухвалено рішення, яким встановлено, що згідно з довідкою прокуратури Одеської області від 19.04.2018 р. за №18.62.18вих. середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу склав 602,76грн. за один робочий день. Та хоча Верховний суд скасував вказану постанову, він її скасував не з підстав невірного визначення розміру середньої заробітної платні. Та через те, що заробітна плата за час вимушеного прогулу з 31.03.2015 року по 08.02.2018р. була сплачена відповідачем за невірним розрахунком середньої заробітної платні, то просить задовольнити позовні вимоги. Також відповідач вказує, що за період з 09.02.2018 року по 29.01.2020 року відповідач не поновлював його на посаді та не виплатив за цей час заробітну плату за час вимушеного прогулу, а лише провів виплату компенсації за невикористану відпустку. Та при порушенні термінів виплати заробітної плати роботодавець зобов'язаний виплатити працівнику компенсацію за втрату зарплати у зв'язку з інфляцією.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову мотивуючи, це тим, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018р. по справі №815/2215/15 визнано неправомірним та скасовано наказ в.о. прокурора Одеської області №764-к від 30.03.2015р., поновлено позивача на посаді та стягнуто з прокуратури Одеської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2015р. по 07.02.2018р. у розмірі 296119,20 грн., та стягнуто з прокуратури Одеської області на користь позивача 50000грн. в задоволенні решти вимог відмовлено. Постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018 р. у справі №815/2215/15 набрала законної сили 07.02.2018 р. і підлягала негайному виконанню в частині виплати заробітної плати.
Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області на підставі оригіналу виконавчого листа та заяви позивача з рахунку прокуратури області було 30.03.2018р. проведено безспірне списання коштів на загальну суму 346119,20грн. (заробітна плата за період з 30.02.2015 року по 07.02.2018 року у розмірі 296119,20грн. та моральна шкода 50000грн.). Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року задоволено частково.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року змінено в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виклавши абзац 6 резолютивної частини у наступній редакції: «Стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2015 р. по 07.02.2018 р. у загальному розмірі 432781,68 гривень без утримання податку та без урахування обов'язкових платежів».
В іншій частині постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року - залишено без змін.
04.03.2020 року постановою Верховного суду по справі №815/2215/15 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2017 року, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2018 року по справі № 815/2215/15 - скасовано.
Ухвалено по справі нове рішення, яким позовні вимоги задоволені частково.
Визнано неправомірним та скасовано наказ прокуратури Одеської області №764к від 30.03.2015р. про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області з 30.03.2015р.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області з 31.03.2015 року.
Стягнуто з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.03.2015 р. по 07.02.2018 р. у загальному розмірі 294 472, 75 гривень.
В решті позовних вимог відмовлено.
Таким чином Постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2018р. як й усі інші рішення по справі №815/2215/15 скасовані Верховним судом, а тому не можуть прийматися до уваги. При цьому сума встановлена до стягнення Верховним судом -294 472, 75 гривень навіть менш ніж сума фактично виплачена відповідачем за постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018р. -296119,20грн. Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08.02.2018 по 29.01.2020 року, то позивач не надавав до прокуратури виконавчий лист, про що йому було неодноразово повідомлено, також позивач не вірно визначив середній заробіток, так як його середня заробітна плата за день становить 411,85грн, тоді як позивач рахує 602,76грн. та позивач невірно вирахував кількість днів так як тривалість робочого часу в період з 09.02.2018 року по 29.01.2020 року складає 491 робочий день, а ні 495днів як вказує позивач.
Також відсутні обов'язок, щодо сплати компенсації втрати частини грошових доходів за несвоєчасну виплату заробітної плати, так як підстави для виплати виникають у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду яке набрало законної сили, тоді як судом касаційної інстанції від 04.03.2020 року скасовані судові рішення першої та другої інстанції, щодо стягнення середньої заробітної плати за період з 31.03.2015 по 08.02.2018 року. При цьому постанова якою стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.03.2015 року по 07.02.2018 року у загальному розмірі 294472,75грн. постановлено 04.03.2020 року, а тому підстави для виплати компенсації відсутні, так як право на стягнення цієї суми ще не настало. Також при звільненні в лютому 2020 року позивачем за період роботи з 31.03.2015 р. по 03.02.2020 р. не використано 218 календарних днів відпусток за які йому сплачено грошову компенсацію при звільненні, що підтверджується розрахунковим листом за лютий 2020 року в сумі 171 750,24грн. та платіжним дорученням від 05.02.2020р. тому відповідачем проведено повний розрахунок при звільненні позивача , так як компенсація щорічної відпустки грошима могла бути зроблена тільки при його звільненні та відсутності при цьому заяви про надання йому відпусток, в решта випадків допускається лише компенсація частини щорічної відпустки та лише за бажанням працівника.
Ухвалою суду від 17.10.2022 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Ухвалою суду 27.12.2022 року вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 01.02.2023 року задоволена заява представника відповідача та закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури щодо зобов'язання здійснити нарахування та виплатити позивачу заробітну плату за час вимушеного прогулу упродовж з 31.03.2015 по 08.02.2018 в сумі 134 854,20 грн. без утримання податку та без урахування обов'язкових платежів та зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 134 854, 20 грн. за період з 31.03.2015 по 08.02.2018 року.
Ухвалою суду від 21.02.2023 року без виходу до нарадчої кімнати закрито підготовче провадження та призначена справа до розгляду по суті в судовому засіданні на 27.02.2023 року.
В судовому засіданні 27.02.2023 року ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати відмовлено у задоволенні клопотання позивача про повернення до підготовчого провадження та його зупинення.
Ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати від 27.02.2023 року задоволено клопотання представника відповідача про розгляд справи в порядку письмового провадження вх.№5794/23 від 27.02.2023р.
Ухвалою суду від 01.02.2023року закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо зобов'язання здійснити нарахування та виплатити позивачу заробітну плату за час вимушеного прогулу упродовж з 31.03.2015 по 08.02.2018 в сумі 134 854,20 грн. без утримання податку та без урахування обов'язкових платежів та зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 134 854, 20 грн. за період з 31.03.2015 по 08.02.2018 року.
Дослідивши адміністративний позов, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2016р. у справі №815/2215/15 визнано протиправним та скасовано наказ в.о. прокурора Одеської області №764-к від 30.03.2015р. про звільнення ОСОБА_1 з посади.
Ухвалою Вищого адміністративного суду від 19.04.2017року скасовані судові рішення судів першої та другої інстанції та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
За наслідками нового розгляду зазначеної справи постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2017р. позов задоволений частково, визнано неправомірним та скасовано наказ в.о. прокурора Одеської області №764-к від 30.03.2015р., поновлено позивача на посаді та стягнуто з прокуратури Одеської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2015р. по 02.10.2017р. у розмірі 258229,95 грн..
Надалі постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018 р. позов задоволений частково, стягнуто з прокуратури Одеської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2015р. по 02.10.2017р. у розмірі 296119,20 грн. Постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018 р. у справі №815/2215/15 набрала законної сили 07.02.2018 р. і підлягала негайному виконанню в частині виплати заробітної плати.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2018 року задоволено заява позивача про перегляд постанови від 07.02.2018 року та викладений абз.6 резолютивної частини у наступній редакції: Стягнути з Прокуратури Одеської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2015 року по 07.02.2018 року у загальному розмірі 432781,68грн. без утримання податку та без урахування обов'язкових платежів.»
Постановою Верховного суду від 04.2020 року постанови суду першої та другої інстанції в тому числі від 01.06.2018 року скасовані та прийнято нове рішення яким позовні вимоги задоволенні частково. Визнано неправомірним та скасовано наказ прокуратури Одеської області №764к від 30.03.2015 року про звільнення позивача, поновлено на посаді начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеськоїобласті з 31.03.2015 року. Стягнуто з прокуратури Одеської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.03.2015 року по 07.02.2018 року у загальному розмірі 293472,75грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вказана постанова набрала законної сили відповідно з дати її прийняття тобто 04.03.2020 року.
30.03.2018 року позивачу був виданий виконавчий лист по справі №815/2215/15 на стягнення коштів на підставі якого з відповідача на користь позивача було стягнуто 296119,20грн. як заробітну плату, та 50000грн. як моральну шкоду.
Наказом №243к від 30.01.2020р. Прокурора Одеської області на виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018 року по справі №815/2215/15 наказ прокурора Одеської області від 30.03.2015 року №764к скасовано, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області з 31.03.2015 року(т.1 а.с.167).
Наказом прокурора Одеської області від 03.02.2020 року №257к звільнено ОСОБА_1 з посади та з органів прокуратури з 03.02.2020року за власним бажанням (т.1 а.с.168).
Згідно довідки №11-30вих20 від 03.02.2020 виданої прокуратурою Одеської області на день звільнення з посади у позивача наявно 218 календарних днів невикористаних відпусток за період з 31.03.2015 р. по 03.02.2020 року (т.1 а.с.169).
На підставі чого відповідачем було нараховано за дану кількість днів (т.1 а.с.170) та виплачено позивачу грошову компенсацію 209018,40грн.
Позивач не заперечує, щодо правильності розрахунку кількості днів невикористаних відпусток.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У пунктах 65 та 66 Постанови Верховним судом від 04.03.2020 року зроблений висновок, що розмір середньоденної заробітної плати за два останніх місяця до місяця звільнення становить 411.855грн. та надалі суд вирахував суму що підлягає стягненню по 07.02.2018: середньомісячна заробітна плата 9060,80 грн : 22 роб.дні = 411, 85 гр. х 715 днів затримки = 294472, 75 гривні.
Позивач просить суд зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу заробітну плату за час вимушеного прогулу упродовж з 08.02.2018 по 29.01.2020 в сумі 297 763,44 грн. без утримання податку та без урахування обов'язкових платежів, виходячи з розрахунку 602,76грн. (середньоденна зарплатня) х495днів.
При цьому середньоденний заробіток у сумі 602,76грн. позивач бере з постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2018 року, яка скасована постановою Верховного суду від 04.03.2020 року по справі №815/2215/15.
Як встановлено судом позивач в обґрунтування позову посилається на лист відповідача від 19.04.2018 року №18.62.18вих (т.1 а.с.181), який містить виплати заробітної плати в січні 2015р. за період, які не входять до розрахунку згідно постанови КМУ №100, а саме, згідно розрахункового листа за січень 2015 року були здійснені виплати за день роботи в листопаді 2014р. та лікарняні за грудень 2014 року: так по ОВР за 1 день листопада сума -130.00грн., індексація -5,54грн, надбавка за посаду слідчого за 1 день листопада сума 33,16грн., доплата за класний чин за 1 день листопада -6,75грн., оклад за 1 день листопада -125,90грн., премія за 1 день листопада -348,87грн., за вислугу років 1 день листопада сума 53,06грн., лікарняний за 7-м днів в грудні 2014р. -5970,70коп. (т.2 а.с.140).
Тому суд вважає помилковими доводи позивача, щодо невірності розрахунку середньоденної заробітної плати відповідачем, та саме з такого розміру середьоденної заробітної плати Верховний суд вираховував суми заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача в іншому періоді.
Також суд вважає необґрунтованим зазначення позивачем що кількість робочих днів в період з 08.02.2018р. по 29.01.2020 року (включно) становить 494 робочих днів, так як фактично їх 492 робочих днів з урахуванням інформації що міститься у листах Міністерства розвитку та економіки, торгівлі та соціального господарства України від 08.08.2018 року №78/0/206-18, від 29.07.2019 р. від 29.07.2019 р. №1133/0/206-19.
Таким чином розмір заробітної плати позивача за час вимушеного прогулу за період з 08.02.2018 року по 29.01.2020 року становить : 492(роб.день) х411,85грн.(середньоденну заробітну плату) = 202630,20грн.
При цьому щодо вимоги позивача здійснити нарахування та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу без утримання податку та без урахування обов'язкових платежів, то суд вважає, що дана вимога не відповідає діючому законодавству. Суд при цьому відповідно до ст.248 КАС України враховує висновки Верховного суду викладені по справі № 359/10023/16-ц від 18 липня 2018 року.
Так у постанові по вказаній справі Верховний суд дійшов висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
Крім того, відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
Щодо вимоги зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 297763,44грн. за період з 08.02.2018року по 29.01.2020 року через порушення термінів виплати заробітної плати, то суд вважає, що дана вимога не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Спірні правовідносини у цій частині стосуються виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Статтею 3 зазначеного Закону встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 відтворюють положення Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У пункті 4 цього Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Суд звертає увагу, що використане у статті 3 Закону формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №826/13003/16.
Положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку №159 право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.
Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Разом з тим, за приписами Конституції України та КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення.
Однак, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Наведена правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/2454/18, від 31.03.2020 у справі №817/621/18 та від 26.02.2020 у справі №826/8319/16.
Слід також зауважити, що у постанові від 11.07.2017 у справі №2а-1102/09/2670 Верховний Суд України виклав правову позицію щодо застосування Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строку їх виплати» саме у контексті втрати позивачем заробітку у зв'язку з невиконанням відповідачем судового рішення про поновлення його на роботі. Так, у цій постанові Верховний Суд України дійшов висновку, що правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Від вказаного висновку Велика Палата Верховного Суду не відступала, а отже він є застосовним до спірного питання у цій справі.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність у позивача права на отримання виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України « Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строку їх виплати», так як рішення яким задоволено його вимогу про поновлення на посаді з 30.03.2015р. та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу набрало законної сили тільки 04.03.2020 року, тобто вже після того як позивача 03.02.2020 року було звільнено за власним бажанням з органів прокуратури та ще в 30.03.2018 році виплачена сума, що підлягала стягненню. Суд зазначає, що рішення суду в адміністративній справі №815/2215/15 набрало законної сили 04.03.2020 року. Саме з цієї дати у відповідача виник обов'язок сплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу в тому числі за період з 08.02.2018 року по 29.01.2020року, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Також не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу втрати частини грошових доходів за несвоєчасну виплату компенсації за невикористану відпустку за період з 31.03.2015 року по 30.01.2020 року у зв'язку з порушенням термінів виплати компенсації за невикористану відпустку, виходячи з наступного.
Як судом встановлено позивача звільнено наказом №257к від 03.02.2020р. за власним бажанням з посади та органів прокуратури з 03.02.2020 року та перерахунок йому належних сум компенсації за невикористані дні відпусток проведена 06.02.2020 року, тобто не в день звільнення позивача(т.1 а.с.245).
Відповідно до статей 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачене статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до частини другої статті 21 Закону України «Про відпустки» порядок обчислення заробітної плати працівникам за час відпусток, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Положеннями частини першої статті 83 КЗпП України передбачено обов'язок роботодавця у разі звільнення працівника виплатити грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До складу фонду додаткової заробітної плати входять, зокрема, оплата, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується при наданні працівникам відпусток (далі - Порядок).
Згідно з підпунктом «б» пунку 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо.
Тобто згідно з підпунктом «б» пункту 4 Порядку компенсація за невикористану відпустку є одноразовою виплатою.
Статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
Вирішуючи спір в частині позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд доходить висновку про те, що Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» застосовується до грошових доходів громадян, які не мають разового характеру, а компенсація за невикористану відпустку є одноразовою виплатою і тому не підлягає компенсації у відповідності до вимог цього Закону.
Крім того затримка у виплаті компенсації склала два дні, тобто менше ніж визначений Законом термін один місяць, а тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.
Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у постанові від 03 жовтня 2018 року по справі № 219/228/16-ц.
Згідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи те, що позивач за подачу позову до суду судовий збір не сплачував, тому відповідно розподіл судових витрат судом не проводиться.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 241-246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області задовольнити частково.
Зобов'язати Прокуратури Одеської області здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08.02.2018 по 29.01.2020 в сумі 202630,20грн грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими ст.293,295 КАС України.
Позивач: ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )
Відповідач: Прокуратура Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код ЄДРПОУ 03528552)
Суддя Іванов Е.А.