справа№380/17896/22
15 березня 2023 року
м. Львів, вул. Чоловського, буд. 2
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Карп'як О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження за процедурою письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання здійснити перерахунок і виплату пенсії ,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; НОМЕР_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ - 13814885) в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо виплати ОСОБА_1 із застосуванням обмеження у розмірі десяти прожиткових мінімумів установлених для осіб, які втратили працездатність;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року пенсії, без обмеження її максимальним розміром.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при виконанні рішення суду Головне управління протиправно з 01 квітня 2019 року обмежило розмір пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 19 грудня 2022 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін; роз'яснено відповідачу його право на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу, протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Вказану ухвалу відповідач отримав, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Проте станом на момент прийняття судом рішення у цій справі відповідач відзиву на позовну заяву не подав.
Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року у справі № 380/14949/21 (яке набрало законної сили), позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до довідки Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 27.07.2021 року №С/2604 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії з урахуванням окладу за посадою, військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років та додаткових видів грошового забезпечення. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01.04.2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до довідки Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 27.07.2021 року №С/2604 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії з урахуванням окладу за посадою, військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років та додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснило перерахунок пенсії позивача з 01 квітня 2019 року на підставі довідки виданої Львівським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки із зазначених у такій довідці сум основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.
Основний розмір пенсії позивача після проведеного перерахунку становить 80% грошового забезпечення у розмірі 16 530,84 грн; з урахуванням індексації - 18845,16 грн.
Підсумок пенсії (з надбавками) - 24 430,05 грн; з урахуванням максимального розміру пенсії - 19 340,00 грн.
Листом від 02 грудня 2022 року (а.с.10) Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило позивача на його заяву, зокрема про те, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року у справі № 380/14949/21 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області виконано. Також повідомлено, що підстави для проведення перерахунку та виплати пенсії з 01 квітня 2019 року, без обмеження її максимальним розміром відсутні.
Позивач, уважаючи протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром при здійсненні її перерахунку з 01 квітня 2019 року на підставі довідки виданої Львівським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки із зазначених у такій довідці сум основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі визначає Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-ХІІ).
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01 жовтня 2011 року.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про статус народного депутата України», «;Про Національний банк України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «;Про пенсійне забезпечення», «;Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20 грудня 2016 року.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Поряд з цим положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду.
На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Тому у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 400/2085/19, яку суд враховує в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що обмеження Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
З огляду на викладене суд уважає, що в цьому випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01 квітня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення, зазначеного в довідці виданої Львівським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки від 27 липня 2021 року №С/2604 із зазначених у такій довідці сум основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для стягнення такого на користь позивача відсутні.
Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246, 262, 295 КАС України , суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; НОМЕР_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, - задоволити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01 квітня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення, зазначеного в довідці виданій Львівським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки від 27 липня 2021 року № С/2604 із зазначених у такій довідці сум основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Судовий збір стягненню не підлягає.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна