про відмову у відкритті провадження у справі
14 березня 2023 року м.Київ № 320/5544/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Святошинського УП ГУ НП у м.Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Святошинського УП ГУ НП у м.Києві, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Святошинського УП ГУ НП у м. Києві по відмові у скасуванні інформації про викрадення транспортного засобу (УГОН) "МІТSUBISHI LANCER", 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , власник ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Святошинське Управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві скасувати інформацію внесену до Єдиного державного реєстру транспортних засобів 17.11.2009 року про викрадення транспортного засобу "МІТSUBISHI LANCER", 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , власник ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вивчивши матеріали позовної заяви, судом встановлено, що в якості підстав позову позивач вказує на те, що у червні 2022 року він керував вказаним автомобілем, його зупинили працівники патрульної поліції та повідомили, що спірний транспортний засіб оголошений у розшук у межах кримінального провадження №58-002773 від 17.11.2009. На звернення представника позивача, відповідач повідомив його про те, що станом на 28.10.2022, в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів наявна інформація про викрадення ТЗ (УГОН), ініціатором розшуку з 17.11.2009 року значиться Святошинське УП ГУ НП у м. Києві (номер КОЗ - 58-002773). Згідно інформації про всіх власників, яка міститься в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, станом на 07.11.2022, 26.07.2008 транспортний засіб був придбаний ОСОБА_2 в торговельній організації, ТСЦ 8044; 15.10.2009 транспортний засіб було знято з обліку для реалізації, ТСЦ 8043; 10.11.2009 відбулась реєстрація ТЗ придбаного ОСОБА_3 на аукціоні; 14.09.2011 відбулась реєстрація ТЗ за договором купівлі-продажу. ТСЦ4173, покупець - ОСОБА_1 (позивач).
Вважаючи, що запис про угон транспортного засобу "МІТSUBISHI LANCER", 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , в Єдиному реєстрі транспортних засобів підлягає вилученню, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Розглянувши матеріали позовної заяви, суд звертає увагу на те, що згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суд вважає, що на спірні правовідносини не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Реєстрація обтяження має на меті оголошення прав обтяжувача невизначеному колу осіб, які можуть прагнути набуття прав на майно. Правові наслідки реєстрації обтяження рухомого майна визначені статтею 12 Закону № 1255-ІV. За змістом цієї статті шляхом реєстрації обтяження обтяжувач, по-перше, може своїми діями унеможливити появу добросовісних набувачів прав на майно, у відносинах з якими обтяження не вважатиметься чинним; по-друге, встановити пріоритет свого обтяження. Зазначені наслідки є цивільно-правовими.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.04.2019 (справа №826/3269/18) висловила позицію, що спір про визнання протиправним та скасування реєстраційного запису чи зобов'язання вилучити реєстраційний запис має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на рухоме майно іншою особою, яка звернулася з відповідною заявою про скасування інформації про це майно. При цьому належним відповідачем у такій справі є особа, щодо якої здійснено запис у Реєстрі як про обтяжувача рухомого майна. Участь Святошинського УП ГУ НП у м.Києві, яке внесло відомості до Реєстру як відповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав позивача) у спорі не змінює цивільно-правового характеру спору.
Відповідно до вимог ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові дійшла висновку про те, що такий спір стосується цивільного права незалежно від того, здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства чи ні.
Враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, суд вважає, що спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію обтяжень рухомого майна (визнання протиправним та скасування реєстраційного запису чи зобов'язання вилучити реєстраційний запис) безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо цього майна з третьою особою, яка не заперечує законності дій реєстратора щодо реєстрації обтяження рухомого майна, тому спір має приватноправовий характер. Залежно від суб'єктного складу сторін спору він має вирішуватися за правилами цивільного чи господарського судочинства.
З огляду на суб'єктний склад учасників даної справи, суд приходить до висновку, що спірні правовідносини підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановлений законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом». У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції.
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною 6 статті 170 КАС України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
За таких підстав та з урахуванням того, що заявлені позивачем вимоги не належать до розгляду в порядку адміністративного судочинства та даний позов не віднесений до юрисдикції Київського окружного адміністративного суду, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
Керуючись статтями 160, 161, 162, 170, 171, 242, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Святошинського УП ГУ НП у м.Києві (код ЄДРПОУ - 08672957, проспект Перемоги, 109, м.Київ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, .
Роз'яснити ОСОБА_1 , що повторне звернення до Київського окружного адміністративного суду із позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача (відповідачів), як ті, щодо яких постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції відповідного місцевого загального суду.
Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати заявнику.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали суду можуть бути наведені в апеляційній скарзі на судове рішення суду першої інстанції.
Суддя Лисенко В.І.