м. Вінниця
13 березня 2023 р. Справа № 120/9468/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови
14.11.2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 01.09.2022 року на автомобільній дорозі М-16 39 км +800 м, посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області проведено перевірку транспортного засобу марки RENAULT, номерний знак НОМЕР_1 та причіпу марки WIELTON, номерний знак НОМЕР_2 , за наслідками якої складено акт №338069 від 01.09.2022 року, в якому зафіксовано порушення наказу МТУ №385 від 24.06.2010 року.
За наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, 31.10.2022 року Відділом державного нагляду (контролю) у Вінницькій області винесено постанову №337692 про застосування адміністративного-господарського штрафу в розмірі 17000 грн., за порушення статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт".
На переконання позивача, така постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки він не є суб'єктом відповідальності, передбаченої абз.3 ч.1 ст.60 Закону України №2344-ІІІ з огляду на те, що транспортний засіб марки RENAULT, номерний знак НОМЕР_1 на момент перевірки перебував в оренді ТОВ "АПІС КОМПАНІ" згідно Договору оренди транспортного засобу з екіпажем №А60 від 30.08.2022 року, у зв'язку з чим він звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 21.11.2022 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
09.12.2022 року на виконання вимог ухвали суду позивач подав заяву на усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 14.12.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін в порядку, встановленому ст. 262 КАС України.
Цією ж ухвалою витребувано у позивача оригінал Договору оренди транспортного засобу з екіпажем №А60 від 30.08.2022 року, докази виконання орендарем ТОВ "АПІС КОМПАНІ" п.п. 1.5 п.1 Договору оренди транспортного засобу з екіпажем №А60 від 30.08.2022 року, згідно акту прийняття - передачі до Договору оренди транспортного засобу з екіпажем №А60 від 30.08.2022 року, витребувано у відповідача належним чином завірені матеріали, які стали підставою для винесення постанови №337170 від 28.06.2022 року.
29.12.2022 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема, вказав, що під час здійснення державного контролю транспортного засобу, документи, що передбачені ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", у водія були відсутні, а томі посадовими особами Укртрансбезпеки обґрунтовано складено акт №338069 від 01.09.2022 року та, як наслідок, притягнуто позивача до адміністративної відповідальності.
Крім цього вказав, що договір оренди №А60 від 30.08.2022 року не спростовує твердження позивача щодо належного суб'єкта застосування адміністративно-господарського штрафу, оскільки згідно договору перевезення вантажу №239В від 30.08.2022 року ФОП ОСОБА_1 виступає перевізником.
Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.
03.01.2023 року на виконання вимог ухвали суду від 14.12.2022 року позивачем надано належним чином завірену копію договору оренди транспортного засобу з екіпажем №А60 від 30.08.2022 року, акту приймання-передачі до договору оренди, виписки/особові рахунки за 01.09.2022 року, 07.09.2022 року, 19.09.2022 року, 21.09.2022 року.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 01.09.2022 року на автомобільній дорозі М-16 39 км +800 м, посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області проведено перевірку транспортного засобу марки RENAULT, номерний знак НОМЕР_1 та причіпу марки WIELTON, номерний знак НОМЕР_2 , за наслідками якої складено акт №338069 від 01.09.2022 року, в якому зафіксовано порушення наказу МТУ №385 від 24.06.2010 року та абз. 3 ч.1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" - надання послуг з перевезення вантажу без оформлення документів, визначених ст. 48 Закону, а саме відсутня картка водія чи роздруківка роботи даних тахографа.
31.10.2022 року Відділом державного нагляду (контролю) у Вінницькій області винесено постанову №337692 про застосування адміністративного-господарського штрафу в розмірі 17000 грн., за порушення статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт".
На переконання позивача, така постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки він не є суб'єктом відповідальності, передбаченої абз.3 ч.1 ст.60 Закону України №2344-ІІІ з огляду на те, що транспортний засіб марки RENAULT, номерний знак НОМЕР_1 на момент перевірки перебував в оренді ТОВ "АПІС КОМПАНІ" згідно Договору оренди транспортного засобу з екіпажем №А60 від 30.08.2022 року, у зв'язку з чим він звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103, Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно п. 4 цього Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, серед іншого, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському, електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 року №2344-ІІІ (далі - Закон №2344-ІІІ).
Згідно з ст. 5 Закону №2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Відповідно до ст. 6 Закону №2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначається Порядком №1567.
Згідно з пунктом 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Статтею 48 Закону №2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Тобто, відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення пасажирів та вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників.
Таким чином, визначальним в межах розгляду цієї справи суд вважає встановлення факту того, чи є позивач перевізником в розумінні положень Закону №2344-III, адже доводи позивача полягають саме в тому, що відповідач застосував адміністративно-господарський штраф до неналежного суб'єкта.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону №2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Згідно зі статтею 33 Закону №2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.
Отже, суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у тому числі за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону №2344-III, є автомобільний перевізник, який здійснює за власний кошт перевезення вантажів.
Судом встановлено, що позивач є власником транспортного засобу марки RENAULT, номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
Згідно договору оренди транспортного засобу з екіпажем №А60 від 30.08.2022 року та акту прийняття - передачі до договору оренди транспортного засобу з екіпажем №А60 від 30.08.2022 року транспортний засіб марки RENAULT, номерний знак НОМЕР_1 переданий у тимчасове користування за плату ТОВ "Апіс Компані" на строк з 31.08.2022 року по 30.09.2022 року.
Позивач вважає, що він не є суб'єктом відповідальності, передбаченої абз.3 ч.1 ст.60 Закону України №2344-ІІІ, оскільки таку відповідальність має нести автомобільний перевізник.
Суд зауважує, що статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи на підставі яких виконуються вантажні перевезення.
Разом з тим, позивач, як водій транспортного засобу, не надав представнику відповідача доказів оренди транспортного засобу під час здійснення відповідних заходів контролю, а пред'явив лише основні реєстраційні документи транспортного засобу, видані на його ім'я, як власника транспортного засобу.
Крім цього, згідно договору перевезення вантажу автомобільним транспортом №239В від 30.08.2022 року ТОВ "Апіс Компані" як експедитор доручає ФОП ОСОБА_1 як перевізнику перевезти вантаж в міжнародному та/або внутрішньо-українському сполученні та оплачує перевезення а перевізник надає транспортні засоби для перевезення вантажу та доставляє вантаж у пункт призначення вантажоодержувачу.
Щодо посилання позивача на товарно-транспортну накладну №ЗО-00000934 від 01.09.2022 року, на підставі якої перевозився вантаж автомобільним транспортом, та відповідно до якої автомобільним перевізником вантажу (на момент зупинки транспортного засобу 01.09.2022) була інша особа (юридична особа), а саме, ТОВ "Апіс Компані", суд звертає увагу на те, що загальними нормами Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 визначено, що товарно-транспортна накладна - документ на вантаж, а не документ, який визначає автомобільного перевізника.
Суд наголошує, що позивачем не було надано жодного доказу того, що належний йому транспортний засіб передано у користування іншому перевізнику ні під час перевірки транспортного засобу, ні під час розгляду справи про порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом.
Відтак, беручи до уваги зазначене, суд приходить до висновку, що відповідач діяв в межах наданих повноважень, відповідно до вимог Закону №2344-ІІІ, Порядку №1567 та Положення №103.
Суд також приймає до уваги, що порушення позивачем законодавства про автомобільний транспорт виявлено та зафіксовано в акті перевірки №338069 від 01.09.2022 року, з яким позивач ознайомився та проставив особистий підпис. Жодних заперечень щодо визначення перевізником саме його, акт перевірки не містить.
Отже, виходячи з проаналізованих норм права та встановлених обставин справи, суд вважає, що постанова №337692 від 31.10.2022 року є правомірною, оскільки, позивач у спірних правовідносинах має статус автомобільного перевізника, а отже є суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт згідно статті 48 Закону №2344, у зв'язку з чим наявні підстави для застосування до нього адміністративно - господарського штрафу згідно абзацу 3 частини 1 статті 60 цього ж Закону.
Суд вважає за необхідне зазначити, якщо позивач, відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, вважає, що порушення мало місце перевізником, відмінним від нього, як особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Аналогічного правового висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 15.03.2021 року у справі №120/4965/20-а, від 20.04.2021 року у №120/4966/20-а, від 15.09.2021 року №120/8417/20-а.
Положеннями частини 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Отже, враховуючи встановлені у справі обставини, суд вважає, що дії відповідача, як суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, що виникли між сторонами відповідали критеріям, які наведені у частині 2 статті 2 КАС України, а відтак, приходить до висновку про необгрунтованність позовних вимог позивача.
При цьому, згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Дончик Віталій Володимирович