м. Вінниця
13 березня 2023 р. Справа № 120/9854/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомленння-рішення
28.11.2022 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Вказала, що 17.06.2022 року Головним управлінням ДПС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення-рішення №0498070-2405-0228, яким нараховано податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік, у розмірі 79540 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що в порушення пп.58.1.1 п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України ні у податковому повідомленні-рішенні, ні в додатку до нього не зазначено детальний розрахунок податкового зобов'язання та штрафних фінансових санкцій.
Разом з тим, вказала, що податкове повідомлення-рішення не містить жодної інформації стосовно яких об'єктів його винесено.
Крім того, відповідачем невраховані норми п.п. 266.4.1 п.266.4 ст.266 ПК України, в частині можливості зменшення бази оподаткування об'єкта житлової нерухомості.
На переконання позивача, податкове повідомлення-рішення №0498070-2405-0228 від 17.06.2022 року є протиправним та підлягає скасуванню, тому звернулась з цим адміністративним позовом до суду.
Ухвалою суду від 06.12.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
28.12.2022 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема вказав, що правомірно не застосовано пільгу зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки аналіз підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України та підпункту 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України дає підстави для висновку, що до житлових будинків, площа яких перевищує 600 кв. метрів (120 кв. метрів х 5) пільги зі сплати податку не застосовуються. При цьому, сума податку збільшується на 25000 гривень на рік за такий об'єкт житлової нерухомості, як будинок, загальна площа якого перевищує 500 кв. метрів.
Враховуючи вищевикладене, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач є власником житлового будинку, загальною площею 606 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно договору безоплатного користування майном №1 від 01.06.2016 року, зазначене нерухоме майно передано позивачем в безоплатне користування відокремленому структурному підрозділу "Кризовий центр "Дім Мама" Благодійної організації "Міжнародний благодійний фонд "Дім Мама".
17.06.2022 року Головним управлінням ДПС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення-рішення №0498070-2405-0228, яким нараховано податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік, у розмірі 79540 грн.
На переконання позивача, вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки не містить жодної інформації стосовно яких об'єктів його винесено. Крім цього, відповідачем невраховані норми п.п. 266.4.1 п.266.4 ст.266 ПК України, в частині можливості зменшення бази оподаткування об'єкта житлової нерухомості, у зв'язку з чим звернулась з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі ПК України).
Порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 ПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Приписи пп. 266.2.1 п. 266.1 статті 266 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування відповідно до пп. 266.3.1 п. 266.1 статті 266 Податкового кодексу є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
За правилами пп. 266.3.2 п. 266.1 статті 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України визначено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Згідно з пп. 266.7.1 п. 266.6 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:
а) за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
б) за наявності у власності платника податку більше одного об'єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
в) за наявності у власності платника податку об'єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості.
За наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку).
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Судом встановлено, що у власності позивача з 25.04.2016 року перебуває об'єкт житлової нерухомості - житловий будинок загальною площею 606 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно договору безоплатного користування майном №1 від 01.06.2016 року, вказаний об'єкт нерухомого майна передано позивачем в безоплатне користування відокремленому структурному підрозділу "Кризовий центр "Дім Мама" Благодійної організації "Міжнародний благодійний фонд "Дім Мама".
Розділом І статуту Благодійної організації "Міжнародний благодійний фонд "Дім Мама" визначено, що БО "Міжнародний благодійний фонд "Дім Мама" є юридичною особою приватного права, є недержавною, неприбутковою благодійною організацією.
В той же час, позивач, посилаючись на підпункт 266.2.2 ПК України вважає, що об'єкт житлової нерухомості - житловий будинок загальною площею 606 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 не є об'єктом оподаткування.
Надаючи оцінку таким доводам позивача, суд зазначає наступне.
Підпунктом 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, які саме об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, не є об'єктом оподаткування. Так, не є об'єктом оподаткування:
а) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності);
б) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки;
в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;
г) гуртожитки;
ґ) житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад;
д) об'єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об'єкта на дитину;
е) об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках;
є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств;
ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності;
з) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств;
и) об'єкти нерухомості, що перебувають у власності релігійних організацій, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, та використовуються виключно для забезпечення їхньої статутної діяльності, включаючи ті, в яких здійснюють діяльність засновані такими релігійними організаціями добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), крім об'єктів нерухомості, в яких здійснюється виробнича та/або господарська діяльність;
і) будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від форми власності та джерел фінансування, що використовуються для надання освітніх послуг;
ї) об'єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення та відпочинку дітей, а також дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення і відпочинку дітей, які знаходяться на балансі підприємств, установ та організацій, які є неприбутковими і внесені контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій. У разі виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій декларація подається платником податку протягом 30 календарних днів з дня виключення, а податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій;
й) об'єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних центрів олімпійської підготовки, шкіл вищої спортивної майстерності, центрів фізичного здоров'я населення, центрів з розвитку фізичної культури і спорту інвалідів, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, а також центрів олімпійської підготовки, шкіл вищої спортивної майстерності, дитячо-юнацьких спортивних шкіл і спортивних споруд всеукраїнських фізкультурно-спортивних товариств, їх місцевих осередків та відокремлених підрозділів, що є неприбутковими та включені до Реєстру неприбуткових установ та організацій. У разі виключення таких установ та організацій з Реєстру неприбуткових установ та організацій декларація подається платником податку протягом 30 календарних днів з дня виключення, а податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій;
к) об'єкти нежитлової нерухомості баз олімпійської та паралімпійської підготовки. Перелік таких баз затверджується Кабінетом Міністрів України;
л) об'єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним або прийомним сім'ям, у яких виховується п'ять та більше дітей.
Аналізуючи вищевказані норми ПК України необхідно вказати, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширюваному тлумаченню. Прикладом цього є, зокрема, те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами "е" та "і", на відміну від пункту "є". Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и"), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо.
Суд зазначає, що вказані норми ПК України не відносять належний позивачу об'єкт житлової нерухомості до такого, який не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а тому останній підлягає оподаткуванню.
Водночас, слід наголосити, що спірним питанням у правовідносинах між сторонами, є правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами за 2021 рік без врахування пільг, встановлених підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Слід зауважити, що відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
За правилами пункту 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими задами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини першої статті 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 143 Конституції України.
В силу пункту 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно з пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
У відповідності до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Рішенням 38 сесії 7 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області №1016 від 19.06.2020 року "Про встановлення місцевих податків і зборів на території Лука-Мелешківської об'єднаної територіальної громади на 2021 рік", зокрема встановлено на 2021 рік ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з Додатком №4 до зазначеного рішення ставка податку на житлові будівлі становить 1,5% за 1 кв. м. від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2021 року.
Крім цього, Додатком №5 до зазначеного рішення встановлено перелік пільг для фізичних осіб, наданих відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Зокрема щодо:
- об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, які перебувають у власності учасників бойових дій;
- об'єктів нежитлової нерухомості та господарські (присадибні) будівлі, що розміщені на присадибних ділянках і прибудинкових територіях житлових будинків та знаходяться у власності фізичних осіб ( така пільгова ставка застосовується лише для об'єктів нежитлової нерухомості, які розміщені на одній присадибній ділянці, або прибудинковій території)
Рішення Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області №1016 від 19.06.2020 року є чинним, доказів його скасування чи оскарження суду не надано.
Разом з тим, матеріали справи свідчать, що об'єкт нерухомого майна, що перебуває у власності позивача, а саме - житловий будинок, загальною площею 606 кв. м., який став об'єктом оподаткування, не входить до переліку об'єктів нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, на які поширюються вимоги підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України щодо визначення об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, які не є об'єктом оподаткування.
Крім цього, належний позивачу житловий будинок не входить до переліку об'єктів, щодо яких надаються пільги фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначених Додатком №5 рішення Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області №1016 від 19.06.2020 року.
Беручи до уваги викладене та враховуючи, що в розумінні положень підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України Лука-Мелешківській сільській раді Вінницького району Вінницької області делеговано право встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема, для об'єктів житлової нерухомості, згідно з рішенням 38 сесії 7 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області №1016 від 19.06.2020 року, оподатковуються за ставкою у розмірі 1,5%.
Відповідно до Закону України "Про державний бюджет на 2021 рік" мінімальна заробітна плата з 01.01.2021 року становить 6000 грн.
Тобто, ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2021 рік становить 90 грн. за 1 кв. м.
Площа належного позивачу житлового будинку складає 606 кв. м., відтак, з урахуванням приписів пункту 266.7.1-1 статті 266 Податкового кодексу України сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік.
Таким чином, розрахунок відповідачем податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки в оскаржуваному податковому повідомленні-рішення здійснений правомірно (90грн. * 606 кв.м. +25000 грн.=79540 грн).
Суд зазначає, що Головним управління ДПС у Вінницькій області правомірно не застосовано пільгу зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки аналіз підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України та підпункту 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України дає підстави для висновку, що до житлових будинків, площа яких перевищує 600 кв. метрів (120 кв. метрів х 5) пільги зі сплати податку не застосовуються. При цьому, сума податку збільшується на 25000 гривень на рік за такий об'єкт житлової нерухомості, як будинок, загальна площа якого перевищує 500 кв. метрів.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.06.2021 року у справі №440/5187/19.
Отже, контролюючим органом правомірно розраховано суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
З огляду на те, що належна позивачу житлова будівля є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення №0498070-2405-0228 від 17.06.2022 року не підлягає скасуванню.
Щодо посилань позивача на порушення відповідачем вимог пп.58.1.1 п.58.1 ст.58 ПК України, суд зазначає, що в сукупності з іншими дослідженими доказами по справі вказана обставина не є такою, яка тягне за собою безумовне скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
При цьому, суд вважає за необхідно зазначити, що саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його не дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод "оцінки справедливості процесу в цілому" не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з'ясувати, "чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляду у цілому на несправедливий". При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого.
За принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Крім цього, Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 28.02.2023 року у справі №802/936/17-а вказав, що в будь-якому випадку, самі лише окремі дефекти акту індивідуальної дії за умови встановленого порушення платником податків вимог податкового і пов'язаного з ним законодавства як такого не може бути єдиною та достатньою підставою для визнання його протиправним і скасування.
Враховуючи вищевикладене, позовна вимога щодо скасування податкового повідомлення-рішення з підстав відсутності в останньому детального розрахунку та інформації про об'єкт оподаткування, не може бути задоволеною, оскільки мотиви, якими керувався відповідач при прийняті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, відповідають нормам Податкового кодексу України та є правомірними.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Дончик Віталій Володимирович