15 березня 2023 р. Справа № 120/1103/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Вінницькій області та отримує пенсію за вислугу років призначену згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Як стверджує позивач, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.09.2021 у справі № 120/5394/21-а були задоволені його позовні вимоги щодо обмеження пенсії максимальним розміром. У подальшому, як зазначає позивач, відповідачем з 01.03.2022 проведено індексацію його пенсії, відповідно до якої нарахована сума пенсії склала 22848,56 грн., однак виплата здійснювалась у сумі 20042,60 грн.
Позивач вважає, що відповідач безпідставно застосував повторне обмеження пенсії максимальним розміром, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 14.02.2023 судом відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
20.02.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого ГУ ПФУ у Вінницькій області заперечує проти заявлених позовних вимог та вважає їх безпідставними. Відповідач наголошує, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.09.2021 у справі 120/5394/21-а, головним управлінням з 01.04.2019 здійснено перерахунок пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром. Окрім того, відповідач зазначає, що рішенням суду не визначено порядок проведення перерахунку пенсії та розмір виплачуваної пенсії в судовому рішенні не встановлювався. Відтак, на виконання Постанови Кабінету Міністрів України №118 з 1 березня 2022 року позивачу проведено перерахунок пенсії. При цьому, враховуючи вимоги ст. 43 Закону 2262, Закону №3368, Постанови №118 пенсія позивачу повинна виплачуватись з обмеженням максимального розміру - 10 прожиткових мінімумів для осіб які втратили працездатність. Також відповідач вказує, що п.4 ст. 63 Закону 2262 встановлено, якщо у разі перерахунку пенсій, їх розміри є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій. За таких підстав Головним управлінням виплата пенсії Позивачу проводиться без обмеження максимальним розміром та становить - 20042,60 грн. з урахуванням рішення суду по справі N120/5394/21-a. Отже, на думку відповідача, ГУ ПФУ у Вінницькій області діяло на підставі, в межах та у спосіб, передбачений Конституцією чи законами України, а тому в позові просить суд відмовити.
Інших заяві від сторін спору до суду не надходило.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши надані сторонами докази суд встановив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Вінницькій області та отримує пенсію, призначену згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.09.2021 у справі № 120/5394/21-а, зокрема, зобов'язано ГУ ПФУ у Вінницькій області здійснити з 01.04.2019 перерахунок пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром.
Вказане рішення суду було виконане відповідачем у відповідній частині.
16.02.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" (далі - Постанова № 118), якою установлено, що з 1 березня 2022 р. розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 26 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2021 р. включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
Відтак, з 01.03.2022 відповідач здійснив індексацію пенсії позивача в сумі 2805,96 грн., внаслідок чого загальний її розмір склав 22848,56 грн. Проте, з урахуванням обмеження максимального розміру пенсії, фактична сума виплати склала 20042,60 грн. (тобто без нарахованої індексації).
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Спеціальний Закон, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII).
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України "Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 за № 3668-VI (далі - Закон №3668-VI), який набрав чинності 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Приймаючи таке рішення Конституційний Суд України виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Отже, Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Таким чином на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
В той же час суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд приходить до висновку, що вони суперечать одна одній.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.12.2021 у справі №400/2085/19.
Крім того, суд додатково враховує, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.09.2021 у справі № 120/5394/21-а вже надано правову оцінку діям відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром та за наслідками вирішення справи зобов'язано ГУ ПФУ у Вінницькій області здійснити з 01.04.2019 перерахунок пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром.
Щодо посилань відповідача на Постанову № 118, то суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 118 установлено, що з 1 березня 2022 р. розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 26 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2021 р. включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
Верховний Суд вже висловлював правову позицію щодо заборони обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким вона призначена відповідно до Закону № 2262-ХІІ. Водночас згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Крім того, суд враховує, що за загальним правилом вирішення колізій, передбаченим ч. 3 ст. 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
У спірних правовідносинах наведене положення пункту 2 Постанови № 118 щодо підвищення пенсій з 01.03.2022 "у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом" суперечить приписам Закону № 2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, які є спеціальними (пріоритетними), а тому підлягають застосуванню відповідачем.
Крім того, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Аналогічна правова позиція була підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19.
При цьому, як уже наголошувалося судом вище, обмеження максимального розміру пенсії, призначеної згідно з Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч. 5 ст. 17 Конституції України.
Отже, аналізуючи наведені правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, суд доходить висновку, що відповідач протиправно обмежив розмір пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ.
Враховуючи протиправність дій відповідача щодо застосування з 01.03.2022 до виплати пенсії позивача обмеження пенсії максимальним розміром, суд вважає, що є достатні правові підстави для зобов'язання відповідача здійснити з 01.03.2022 виплату пенсії позивачу з урахуванням індексації, встановленої відповідно до Постанови № 118, без обмеженням її максимальним розміром, з урахуванням проведених виплат.
Окрема суд зважає на те, що обмеження пенсійної виплати позивачу максимальним розміром стосувалося лише нарахованої індексації (а не інших видів підвищень або надбавок до пенсії), у зв'язку з чим і спосіб захисту якраз спрямовується судом на відновлення саме порушених прав, а не тих які можливо (ймовірно) можуть бути порушеними на майбутнє.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову у визначений судом спосіб.
Позивач також просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.
У зв'язку з цим суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Разом із тим, необхідність встановлення судового контролю за виконанням судового рішення вирішується судом залежно від обставин кожної адміністративної справи та є його розсудом, а не обов'язком.
В силу положень ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Принцип обов'язковості судового рішення також закріплений у статті 14 КАС України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відтак, оскільки судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання, а обставини справи не вказують на необхідність встановлення судового контролю за виконанням рішення в зобов'язальній частині, суд не вбачає достатніх підстав для покладення на відповідача обов'язку подати звіт про виконання судового рішення у відповідності до вимог ст. 382 КАС України.
За містом ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, у зв'язку з задоволенням позову, судові витрати позивача на сплату судового збору у розмірі 1073,60 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження з 01.03.2022 пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 01.03.2022 перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію з урахуванням нарахованої індексації, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році", без її обмеження максимальним розміром та з урахуванням вже виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на оплату судового збору в розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 15.03.23.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович