465/4760/22
2/465/183/23
Іменем України
(заочне)
15.03.2023 року Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючої судді - Мартьянової С. М.
з участю секретаря судового засідання - Сеньків А.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, суд,-
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення боргу у розмірі 620,00 доларів США, що станом на дату подання цього позову, згідно курсу НБУ (36,5686 грн. за 1 долар США), еквівалентно 22 672,53 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги покликається на те, що 10.06.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно якого позивачем 10.06.2022 року було передано відповідачу у позику грошові кошти у розмірі 620,00 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути ці кошти до 10.08.2022.
Факт передачі вищевказаної суми грошових коштів та факт укладання між сторонами договору позики підтверджується власноручно складеною відповідачем розпискою, оригінал якої останній надав позивачу.
Проте, зобов'язання щодо повернення позивачу отриманих в позику грошових коштів відповідач не виконав як в межах погодженого сторонами строку, так і станом на дату формування цієї позовної заяви.
У зв'язку з вищевикладеним позивач і був змушений звернутися з даним позовом до суду.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 16.09.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі.
Визначено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 23.01.2023 року призначено розгляд справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу в судове засідання з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, від останнього надійшла заява про слухання справи у їх відсутність, позовні вимоги підтримали у повному обсязі, та просили їх задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення не заперечували.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, шляхом направлення повісток про виклик до суду засобами поштового зв'язку. Свого відношення до суду не направив, відзиву не подав, тому суд вважає за доцільне проводити заочний розгляд справи.
За таких обставин, відповідно до ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання у відсутності сторін у справі та ухвалити заочне рішення на підставі доказів, які знаходяться в матеріалах справи.
У зв'язку з неявкою учасників справи в судове засідання, відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, розгляд справи проведено судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення, з таких підстав.
Судом встановлено, що 10.06.2022 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики грошей на суму 620,00 доларів США, із кінцевим терміном повернення до 10.08.2022 року
Відповідачем на підтвердження укладення договору була видана розписка про отримання коштів та зобов'язанням повернути кошти у повному обсязі. (а.с. 9).
Станом на день розгляду справи відповідачем отримані кошти не повернуто.
Суд вважає доведеними факти укладення договору позики 10.06.2022, передачі коштів за договором та невиконання позичальником за договором позики свого обов'язку щодо повергнення повністю суми боргу.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завдання цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Згідно з ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною 1 ст.1049ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Приписами статті 545 ЦК України, кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст його умов, так і факт отримання боржником від кредитора визначеної у розписці грошової суми. Таку ж позицію мав Верховний суд у Постанові від 14.01.2019 (справа №466/10923/16-ц, провадження № 61-45817св1).
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Приписами ч. 1 ст. 527 ЦК України, передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Згідно з ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Слід також відзначити, що при розгляді справи № 6-63 цс 13 Верховний Суд України 18 вересня 2013 року зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Таким чином, заборгованість відповідача за договором позики залишається непогашеною і становить 620,00 доларів США і підлягає стягненню з відповідача в користь позивача.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18).
Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Згідно з ст. 5 ЦПК України,здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За вимогами ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 2ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом.
З урахуванням вищевказаного, аналізуючи матеріали справи та подані докази в їх сукупності та співставленні, суд вважає позовні вимоги позивача повністю доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відтак, судом встановлено, що відповідач договірні зобов'язання не виконав, а тому за вимогою позивача суд вважає необхідним стягнути на його користь суму неповернутих грошових коштів переданих за договором позики, тобто 620,00 доларів США, що відповідатиме вимогам статті 1046 ЦК України і статті 533 ЦК України.
Щодо судових витрат, які в цій справі складаються з судового збору та витрат на правничу допомогу, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням того, що позовні вимоги позивача задоволено повністю, тому з відповідача необхідно стягнути в його користь сплачені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 992,40 грн. за подання позовної заяви.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката,несуть сторони,крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати ,пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Позивач заявив розмір таких витрат на загальну суму 4500,00 грн.
Так, в матеріалах справи міститься: копія договору про надання правової допомоги №15-08-22 від 15.08.2022 року; копія Додатку до договору про надання правової допомоги №15-08-22 від 15.08.2022 «Розрахунок вартості професійно-правової допомоги» від 15.08.2022 року; копія Додатку до договору про надання правової допомоги №15-08-22 від 15.08.2022 «Детальний опис робіт (наданих послуг) від 17.08.2022 року, в якому вказано загальна вартість робіт (послуг) у розмірі 4500,00 грн.; копія Акту приймання-передачі виконаних робіт/наданих послуг до договору про надання правової допомоги №15-08-22 від 17.08.2022 року, в якому вказано, що загальна вартість робіт/послуг, виконаних/наданих виконавцем та прийнятих клієнтом у відповідності до цього акту становить 4500,00 грн.; копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №001405 від 13.03.2019 року Фартушок Н.Б.; ордер серії ВС №1155831 від 16.08.2022 року.
Відтак, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Додатках до договору у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду, зробленій у постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.
Наведені вище послуги та витрати на правову допомогу позивача підтверджені належними та допустимими доказами. При цьому, такі послуги відповідають умовам договору про надання юридичних послуг, витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму відповідають критерію реальності таких витрат, співмірності та розумності їхнього розміру.
Клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката від відповідача не надходило.
Відтак, суд вважає підтвердженими витрати позивача у справі на професійну правничу допомогу в зазначеному вище розмірі, а тому, з урахуванням задоволення позову до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн.
На підставі наведеного, керуючись статтями 4, 5, 10-13, 19, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273, 280, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість грошових коштів у розмірі 620 (шістсот двадцять) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4500 (чотири тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Львівського апеляційного суду або через Франківський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного текста рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2
Суддя Мартьянова С.М.