Справа № 463/9317/21
Провадження № 2/463/161/23
01 березня 2023 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді - Жовніра Г.Б.
за участю секретаря судового засідання Косопуд М.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: АТ «Державний ощадний банк України» про поділ спільного майна подружжя, -
позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, вимоги за яким уточнив в ході підготовчого провадження, просить розділити в рівних частках між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 здобуте під час спільного подружнього життя майно, а саме: холодильник-морозилка (Liebherr) вартістю 20 500 грн., чайник (Philips) вартістю 1 350 грн., кухонний комбайн (Philips) вартістю 800 грн., соковижималка (Vitex) вартістю 500 грн., ноутбук (Samsung) вартістю 500 грн., DVD колонки вартістю 400 грн., парова праска (Вашп) вартістю 2999 грн., фотоапарат вартістю 1000 грн., пральна машинка (Samsung) вартістю 1000 гри, пилосос (Samsung) вартістю 500 грн, котер (Арестон), вартістю 17 500 грн, тостер (Philips) вартістю 350 грн. міксер вартістю 700 грн, загальна сума, якого становить 61 099 грн. ( шістдесят одна тисячна дев'яносто дев'ять грривень) або рівну частину грошової компенсації вартості майна. Також просить зобов?язати відповідача ОСОБА_3 виплатити позивачу ОСОБА_1 1/2 частину банківського вкладу (депозиту) №148150913 від 02.10.2017 року відкритого на ім?я відповідача в АТ «Державний ощадний банк України» філія Львівське обласне управління.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 22 липня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Після розірвання шлюбу 6 грудня 2021 року між сторонами не досягнуто згоди щодо поділу майна, яке є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
3 2006 року по 2018 рік вони проживали разом за адресою АДРЕСА_1 . За спільні кошти зробили ремонти у квартирі, придбали всі меблі, зробили опалення, придбали техніку. Протягом шлюбу позивачкою та відповідачем за спільні кошти подружжя було придбане таке майно на загальну суму 73 249 грн., в тому числі:
???холодильник, морозилка вартістю 20 500 грн.;
???чайник вартістю 13 500 грн;
???кухонний комбайн вартістю 800 грн.;
???соковижималка вартістю 500 грн.;
???ноутбук вартістю 13 500 грн.;
???дівіді колонки вартістю 400 грн.;
???праску вартістю 2999 грн.;
???фотоапарат вартістю 1000 грн.;
???пральна машинка вартістю 1000 грн.;
???пилосос вартістю 500 грн.;
???котел вартістю 17 500 грн.;
???тостер вартістю 350 грн.;
???міксер вартістю 700 грн.
Все вищеперераховане майно залишилось у квартирі де до 2018 року проживали спільно позивачка і відповідач, а саме за адресою АДРЕСА_1 , однак відповідач прогнав позивачку разом із спільним сином.
Окрім вищеперерахованого майна, зазначає, що позивачем та відповідачем спільно проживаючи були накопичені грошові кошти та відкрито на ім?я відповідача ОСОБА_3 депозитний рахунок у Акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України". На момент подачі позовної заяви сума коштів становить близько 200 000 грн. Відповідач у зв?язку із відсутністю доступу позивача до рахунку користується спільними коштами у власних потребах. У банку позивачу відмовляються надавати будь-яку інформацію стосовно банківського рахунку, а документів на відкриття рахунку чи номер такого позивач не пам'ятає.
Просить позов задоволити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 20.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
24.01.2022 на адресу суду надійшли письмові пояснення третьої особи щодо позову. У таких зазначає, що позивачем не долучено доказів про укладення договору банківського депозиту за взаємною згодою подружжя. Крім того, наголошує, що враховуючи предмет та підстави позову, залучення АТ «Ощадбанк» третьою особою є необґрунтованим. В позовній заяві не зазначено, на яких підставах належить залучити Банк до участі у справі, а також як рішення суду може вплинути на права та обов'язки третьої особи щодо однієї із сторін. Враховуючи положення ст.181 ЦПК України, просить врахувати пояснення та розгляд справи проводити без участі представника банку.
26.07.2022 відповідач подав відзив на позовну заяву. У такому зазначає, що за час перебування у шлюбі з позивачкою вони не придбали жодного майна. Квартира за адресою: АДРЕСА_1 , та усе майно належить його матері ОСОБА_5 , яка зробила ремонт в квартирі та купила усі меблі і техніку. Також позивачем не долучено жодних доказів, що зазначене в позовній заяві майно знаходить у вказаній квартирі, і що таке було придбано позивачкою чи відповідачем із 2006 року по 2018 рік. Що стосуються грошових коштів в розмірі 200 000 грн., то такі заощадження витрачалися під час перебування у шлюбі на потреби сім'ї. Всі твердження позивача викладені у позові є власними припущеннями, голослівними та не підтвердженими жодними належними та достатніми доказами.
Представником позивача подано відповідь на відзив щодо позову 05.09.2022, відповідно до якого зазначив, що відповідачем було пропущено строк для подачі відзиву, та такий подано без клопотання про поновлення пропущеного строку, отже сторона відповідача свідомо знехтувала своїм правом на подачу відзиву.
26.09.2022 суд ухвалив закрити підготовче провадження по справі та призначити справу до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач підтримала позов, пояснила, що за час перебування у шлюбі вони з відповідачем придбали спільно вказане у позові майно яке просить поділити між ними порівну, або стягнути з відповідача компенсацію половини вартості майна. Також повідомила, що у неї відсутні будь які документи чи інші докази, щодо придбання вказаного у позові майна за час шлюбу, точна вартість такого їй не відома і визначена приблизна. Також не може повідомити конкретні моделі вказаної в позові побутової техніки. Підтверджує, що дійсно квартира у якій вони з чоловіком спільно проживали належить матері останнього та така частково купляла кухонне обладнання та побутову техніку для їхнього використання однак інших виробників. Крім цього позивач зазначила, що припинали спільне проживання з відповідачем в липні 2021 р. а в грудні 2021 р. шлюб було розірвано в судовому порядку.
Представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги, зазначив, що на його думку, спільне майно необхідно поділити в рівних частках, а у разі неможливості такого поділу, зобов'язати сторону відповідача компенсувати вартість половини вказаного майна у грошовому еквіваленті. Також уточнив, що просить суд вирішувати спір виходячи із формулювання позовних вимог викладених у заяві про уточнення таких від 26 вересня 2022 р. (а.с. 133-134). При цьому не зміг пояснити, яким чином кожен із вказаних в позові предметів поділо слід розділити в рівних частинах між сторонами. Повідомив, що жодної компенсації відповідач не пропонує та проти такої заперечує. З приводу вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачі половину банківського вкладу № 14850913 від 02.10.2017 р. зазначив, наступне. Конкретна сума банківського вкладу на яку претендує позивач йому не відома, однак згідно відповіді банку вказаний депозитний рахунок закрито позивачем 11 січня 2021 р. тобто майже за рік до розірвання шлюбу сторін. На даний момент у позивача відсутній банківський вклад.
Відповідач проти позову в судовому засіданні заперечив з мотивів викладених у відзиві, наголосив, що як і квартира так і все у ній майно та побутова техніка були придбані його матір'ю, та не є спільним майном подружжя. З приводу банківського вкладу повідомив, що дійсно під час шлюбу з позивачкою на його ім'я було відкрито депозитний вклад, який існував декілька років. Періодично ним чи за його дорученням дружиною вносились зароблені ним кошти на вказаний рахунок. Однак також кошти регулярно знімались з рахунку, остаточно депозитний вклад було закрито ним 11 січня 2021 р. Зняті кошти були витрачені в інтересах сім'ї спільно з позивачкою з якою проживали разом до липня 2021 р. Крім цього коли позивачка його залишила, забрала з собою ювелірні вироби та грошові кошти, однак він не претендує на їх повернення. Просить відмовити в задоволенні позову в зв'язку з безпідставністю вимог.
Представник відповідача проти позову заперечив в повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.
Заслухавши пояснення учасників процесу, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 22 липня 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 6 грудня 2021 року шлюб між сторонами було розірвано.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні повідомила, що відповідач є її сином а позивачка колишньою невісткою. Пояснила, що квартира на АДРЕСА_1 в які проживали сторони до розлучення, належить їй особисто, та була надана в користування сину та його сім'ї. Квартиру вона передала повністю з ремонтом, меблями та побутовою технікою. Уточнила, що ознайомившись із переліком майна на яке претендує позивачка, може стверджувати, що аналогічні предмети побуту вона особисто за власні кошти купляла при облаштуванні вказаної квартир, однак частина таких була інших виробників.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.23 постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21 грудня 2007 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Норми закону, викладені в статтях 60 та 70 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
У пунктах 22, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.
Разом з тим, жодних належних та достатніх доказів, які б підтверджували придбання вказаного в позові майна під час шлюбу та його дійсну вартість позивачка суду не надала.
Згідно з положеннями ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно положень ч.7 ст.81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Отже, з врахуванням відсутності даних щодо наявності спільного майна подружжя та дійсної вартості такого, зокрема, виходячи з положень ч.6 ст.81 ЦПК України щодо недопустимості доказування базуючись на припущеннях та принципу диспозитивності цивільного процесу, суд приходить до переконання, що доводи позивача щодо поділу спільного майна, жодними достовірними, достатніми та належним доказами не підтверджуються.
Крім цього за змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
Предметом у цій справі є поділ спільного майна подружжя.
Суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту у виді поділі спільного майна подружжя шляхом розподілу в рівних частках між сторонами здобутого під час спільного подружнього життя майна, а саме: холодильник-морозилка (Liebherr) вартістю 20 500 грн., чайник (Philips) вартістю 1 350 грн., кухонний комбайн (Philips) вартістю 800 грн., соковижималка (Vitex) вартістю 500 грн., ноутбук (Samsung) вартістю 500 грн., DVD колонки вартістю 400 грн., парова праска (Вашп) вартістю 2999 грн., фотоапарат вартістю 1000 грн., пральна машинка (Samsung) вартістю 1000 гри, пилосос (Samsung) вартістю 500 грн, котер (Арестон), вартістю 17 500 грн, тостер (Philips) вартістю 350 грн. міксер вартістю 700 грн, або стягнення грошової компенсації вартості майна, є помилковим з наступних підстав.
Частина 2 ст. 71 СК України передбачає, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Згідно вимог ч. 4, 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Отже крім відсутності доказів придбання вказаного в позові майна за час шлюбу сторін та його вартості, позовні вимоги в частині обраного позивачем способу захисту не відповідають наведеним вище вимогам СК України, оскільки реальний поділ вказаного в позові майна на рівні частки не можливий, вимоги про присудження конкретних речей позивачці не заявлені, згода відповідача на грошову компенсацію відсутня.
Також на думку суду не підлягає задоволенню позовна вимога про зобов?язання відповідача ОСОБА_3 виплатити позивачці 1/2 частину банківського вкладу (депозиту) №148150913 від 02.10.2017 року відкритого на ім?я відповідача в АТ «Державний ощадний банк України» філія Львівське обласне управління.
В судовому засіданні встановлено, що вказаний депозитний рахунок № НОМЕР_1 від 02.10.2017 закрито відповідачем 11 січня 2021 р., дана обставина сторонами не оспорюється та підтверджується випискою по рахунку наданою банком.
Отже на момент звернення до суду із даним позовом, банківський вклад (депозит) №148150913 від 02.10.2017 року на ім?я відповідача в АТ «Державний ощадний банк України» відсутній в зв'язку з чим не можливий його поділ. Питання розподілу коштів, які перебували на банківському рахунку відповідача та їх наявність на час припинення шлюбних відносин сторін, судом не вирішується, оскільки така позовна вимога позивачкою не заявлялась.
Беручи до уваги вищенаведені обставини суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 2, 10-13, 76-82, 223, 229, 258, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: АТ «Державний ощадний банк України» про поділ спільного майна подружжя.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено та підписано - 13 березня 2023 року.
Повне найменування (ім'я) сторін справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: с. Арламіська Воля, Мостиського району, Львівської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;
Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ;
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: АТ «Державний ощадний банк України», місцезнаходження: м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г, ЄДРПОУ: 00032129.
Суддя Г.Б. Жовнір